В Україні черговий скандал. Антикорупційна реформа знову під ударом, стверджує газета «День». Видання нагадує, що 27 жовтня судді Конституційного Суду України ухвалили рішення, визнавши неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за недостовірне декларування.
Насправді, ситуація є непростою і включає в себе не тільки юридичний, а й політичний аспекти, зазначає видання. І наголошує: явище корупції в Україні – серйозна проблема, яка має глибоке коріння, відповідно, боротьба з ним – завдання надскладне. Здавалося б, в Україні створені законодавча база і антикорупційні структури, які мають вирішувати цю проблему, але очевидних результатів країна так і не отримала.
Газета пише, що антикорупціонери перетворилися на окрему касту, яка сама на цьому непогано заробляє. І навіть у цих реаліях окремі олігархічні клани, групи впливу і зацікавлені особи в Україні прагнуть змінити нинішні реалії, використовуючи найвищі державні органи, щоб остаточно ліквідувати навіть формальні ознаки антикорупційної боротьби.
«Тобто ми маємо якесь зачароване порочне коло, яке потребує лідера і команди, знань і підготовки, бажання і великих зусиль, а також розуміння, звідки і від кого походить уся ця «система 90-х», для того, щоб нарешті його розірвати», – наголошує видання. Стаття називається «Нам потрібна реальна антикорупційна стратегія».
Тим часом у Конституційному суді заявляють про тиск на окремих суддів і намагання зупинити роботу суду і підірвати його авторитет. Як інформує видання «Сегодня», збори суддів КСУ ухвалили заяву до керівництва держави, в якій мовиться, що КСУ кілька місяців перебуває під постійним тиском НАЗК, НАБУ і деяких політиків. Тиск, як наголошується в заяві, здійснюється з метою зупинки його роботи, підриву авторитету і втрати суспільної довіри.
Утім, КСУ обіцяє, що і «надалі забезпечувати верховенство Конституції України та захист прав людини і громадянина».
Причини незначної підтримки на місцевих виборах партії «Слуга народу» в «Газеті по-українськи» пояснює Володимир Фесенко. Причини, на його думку, пов’язані з розчаруванням виборців – бо минулого року були завищені очікування від влади Зеленського.
«Їм не вдалося мобілізувати своїх виборців. Торік за них голосували, бо привабив ефект Володимира Зеленського. Він допоміг перемогти і на президентських виборах, і на парламентських. А зараз уже не працює, бо Зеленський – президент, його оцінюють не з точки зору очікувань, а за результатами», – наголошує Фесенко. І додає: «Слуги народу» зробили ставку на рекламну кампанію й опитування президента. Ні те, ні друге виборців не зачепило.
«Децентралізація чи новий феодалізм» – у статті під таким заголовком дописувач тижневика «Країна» філософ Володимир Єрмоленко наголошує, що будь-яка демократизація – це двосторонній рух: більше свободи, але й більше правил, більше простору для самореалізації, але чіткіше окреслення, де цей простір завершується, менше примусу, але більше контролю.
Українська реформа децентралізації в цьому сенсі може опинитись у великій пастці, попереджає дописувач. Більше грошей і повноважень іде до громад – це добре. Але, запитує автор, чи відбувається одночасно інший рух, який децентралізацію балансує? Рух до зміцнення державності, до прозорості вертикалі та чіткого розуміння, де повноваження місцевого самоврядування завершуються?
Автор наголошує, що децентралізація не є панацеєю – як і централізація. Вони мають урівноважувати одна одну. Розбалансовані системи не працюють. Децентралізація – важлива опора сучасної України, мовиться в статті, – можливо, двигун її розвитку. Але потрібна рівновага, інша опора – міцні інституції центральної влади. Інакше децентралізація призводить до нового феодалізму, де в кожному місті й області – свій «князьок», який про спільність і єдність держави і слухати не хоче і який рано чи пізно забажає відокремитися, попереджає Єрмоленко.
