Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 11:27

Словаччина – В середині січня 2011 року Віктор Янукович отримав чергову нагороду «за видатну православну діяльність». Українські ЗМІ якось не звернули увагу на цю подію і майже не коментували її. Може, тому, що ще тривав новорічно-різдвяний період свят. Зрештою, це не перше визнання заслуг чинного Президента України в царині релігії та, мабуть, і не останнє. Гострі на язик дотепники вже глузують, що Янукович невдовзі стане почесним «проффесором» православного богослов’я в Росії.

Якщо вірити, що в нинішній Україні ще зберігається «ріг достатку», то це стосується роздачі всіляких звань і нагород. З особливим захопленням цим займається глава держави – колишній, Віктор Ющенко, та теперішній Віктор Янукович. Ця практика призвела до серйозного знецінення державних нагород в Україні, бо куди не кинь – усюди «герої», «заслужені», «почесні»… А населення стає дедалі біднішим.

Орденоманія


Якщо екс-Президент Віктор Ющенко наприкінці свого перебування на посаді указом від 8 лютого 2010 року вирішив ощасливити різними державними нагородами, орденами 184 громадян України, то чинний Президент Віктор Янукович своїм указом торік у серпні напередодні чергової річниці Незалежності України «переплюнув» свого попередника і по-стахановському роздав, умовно кажучи, «бляшки» аж 292 своїм співвітчиизникам.

Видно, роздача медальок йому подобається. Ще б пак! Коли Тимошенко і Янукович узгоджували 2008 року нову Конституцію, згідно з якою Президент України обирався б парламентом, лідер регіоналів особливо наполягав, щоб за ним закріпили право нагороджувати орденами та медалями.

Здається, німецький письменник Бертольт Брехт сказав, що бідна та країна, яка потребує героїв. Враження таке, начебто він мав на увазі й нинішню Україну та її емітентів орденів і нагород. Бо й справді, кількість людей із орденами в ній лише збільшується, а купівельна спроможність громадян зменшується.

Треба сказати, що ордени та премії радо роздає і найвище керівництво Російської православної церкви. Щедро ними нагороджують саме чинного Президента України.

Треба ж таке! За не повний рік своєї діяльності на посаді Президента Янукович удостоївся двох найвищих нагород РПЦ.

Торік у липні Московський патріарх Кирило вручив йому орден Святого рівноапостольного Князя Володимира (першого ступеня) «за увагу до трудів зі зміцнення православ’я в Україні» та у зв’язку з 60-річчям із дня його народження.

Це найвища нагорода РПЦ, якою її глава нагороджує виключно патріархів і голів держав.

Влітку минулого року було присвоєно Януковичу також вищу нагороду УПЦ – відзнаку предстоятеля цієї Церкви під номером 001 «За заслуги перед Українською православною церквою». Зрозуміло, Московського патріархату.

А 17 січня 2011 року патріарх Кирило разом із керівними органами Міжнародного громадського фонду єдності православних народів присудили Януковичу премію імені покійного патріарха Алексія ІІ «За видатну діяльність із зміцнення єдності православних народів. За утвердження і просування християнських цінностей у житті суспільства».

Це дійсно безпрецедентна подія. «Я такой другой страны не знаю», глава якої протягом перших 11 місяців свого правління був би удостоєний двома нагородами чужої держави за релігійну діяльність.

А чому не має серйозного міжнародного визнання політичних та економічних реформ Януковича в Україні? Кажуть, ще не прийшов час… Натомість, Президент України в поті чола трудиться на благо РПЦ.

Український «православний діяч»: заслуги і конфузи

Отож, в чому полягає праця Януковича на ниві «зміцнення єдності православних народів та просування християнських цінностей у житті суспільства»?

Всі знають, що глава держави є віруючою людиною, ходить до храму на богослужіння, принаймні, під час двох найбільших свят у році. В церкві його вже чекає робоча група техніків, щоб на екранах телебачення представити «людішкам государєвим» картинку їхнього Президента-богомольця.

Щоправда, за такі «заслуги» своїм овечкам жодна християнська Церква ордени чи премії не роздає, бо молитва – не геройський вчинок. Церква навчає, що молитися треба в покорі, а не демонстративно, по-фарисейському, щоб усі бачили, та ще й перед телекамерами. Це скидається на політичний піар.

Найсвіжіший приклад міжконфесійної діяльності Януковича – його звернення до православних віруючих УПЦ (МП) із нагоди Різдва 6 січня цього року. На жаль, глава держави «забув», що він є Президентом всіх її громадян і що Україна – поліконфесійна держава, і не вважав за потрібне привітати віруючих УПЦ КП, УАПЦ та українських греко-католиків, які також святкують Різдво за «старим» календарем. Забув Президент України і про протестантські конфесії, що діють в Україні. Натомість «видатний» православний діяч проігнорував той факт, що низка держав із домінуючим православним віросповіданням відзначає Різдво за новим, григоріянським календарем (точніше, за так званим новоюліянським, який із ним збігається).

Взагалі різдвяне звернення Президента України до віруючих показало, що ні він особисто, ні його оточення, яке повинно допомогти Президентові гідно виступити при такій нагоді, не розуміє таїну, свята Рождества Христового для віруючих – православних, католиків і протестанітів.

Чи не почервоніти кожному, хто обирав Януковича на посаду Президента з приводу такого недбальства? Це ще більший сором, ніж назвати мешканців Львова найкращим «геноцидом» і за підказкою помічників пояснити додатково, що мав на увазі під «генофондом». Або в ранзі прем’єра переплутати, як це було 2007 року, Словаччину зі Словенією.

Запам’ятався ще один подвиг «православного діяча» новітньої України.

Відкриваючи в середині березня 2006 року в Чернівцях пам’ятник першому православному митрополитові Буковини Гакману, тодішній «лише» лідер регіоналів Янукович підкреслив символичність події, оскільки вона, згідно з його словами, відбувається у «святий день закінчення Великого посту». «Видатний» промахнувся на півтора місяця, бо переплутав початок Великого посту з днем його завершення ( на Великдень) 23 квітня 2006 року.

Ось два публічні докази діяльності Президента України «по зміцненню єдності православних народів».

«Вчення» православної Москви про кордони


А щодо заслуг пана Януковича в «утвердженні і просуванні християнських цінностей у житті (українського) суспільства», то ліпше промовчимо. Чи, може, хтось годен на цю тему щось конкретного і цікавого розповісти?

Чинний Президент України 11 місяців після своєї інавгурації ігнорує потребу зустрічі з представниками Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, до складу якої входить дев’ятнадцять церков і релігійних організацій.

А демонстративна підтримка Президентом України однієї православної церкви в Україні, його наскрізь прохолодне ставлення до інших християнських та нехристиянських конфесій в державі аж ніяк не свідчить про утвердження Януковичем засад релігійної толерантності й мирного співжиття різних конфесій в суспільстві. Радше навпаки. Виникає враження, що релігійне розмаїття главу держави дражнить, бо він це розуміє як «розбрат», що його слід подолати для більшої слави тієї Православної церкви, якою в Україні пильно керує Москва.

Тому найсвіжішу церковну нагороду з рук головного ідеолога «Русского мира» патріарха Кирила слід розуміти як заохочення для Президента України продовжувати його дотеперішню політику. Представники РПЦ вважають, що саме в цьому має полягати православне «місіонерство» Януковича в Україні.

Агенство newsru.ua, яке 18 січня розповсюдило інформацію про присудження Януковичеві премії імені Алексія ІІ, водночас повідомило, що 17 січня 2011 року з благословення патріарха Кирила російські православні кола в Санкт-Петербурзі відзначили 357-у річницю Переяславської Ради. При цьому в історичній проповіді було оголошено, що державні кордони між Росією, Україною та Білорусією – кордони умовні, бо «ніякій цивільній владі не підвладна наша єдність, якими б кордонами та митницями вони нас не розділяли, як би не переписували історію, не створювали з сучасних іуд-христопродавців образів «героїв-мучеників».

У наведених словах дивовижна суміш вдаваної самовпевненості та реальної непевності.

Якщо «православна єдність» трьох східнослов’янських народів, всупереч усьому, вже існує, то чого скиглити з приводу міждержавних кордонів і митниць? Видно, вони все ж комусь заважають. Кому, власне? Звісно, тим, які промовляли у Санкт-Петербурзі вище цитовані слова, які запопадливо намагаються в Україні впровадити доктрину «Русского мира», доктрину агресивного російського націоналізму, тобто неоімперіалізму.

Присудивши Президентові України премію імені попереднього глави РПЦ Алексія ІІ, його наслідник на Московському престолі патріарх Кирило, схоже, підштовхує Януковича працювати саме в цьому напрямі.

Намагаючись підключити Україну в будівництво неоімперії, перетворити її на малоросійську губернію, у православно-атеїстичній Москві божаться, що це – «зміцнювання єдності».

Іван Гвать – дослідник, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG