Київ, 11 квітня 2001 - Після захоплення Західної України влітку 1944 року радянський режим вбачав для себе одну з основних загроз в Українській Греко-Католицькій Церкві з її понад чотирма мільйонами вірних. Масові репресії проти Церкви почалися 11 квітня 45-го року арештом усіх єпископів на чолі з митрополитом Йосифом Сліпим за їхню відмову підпорядкуватися Московському патріархату. Незабаром з цієї причини було ув’язнено 1600 священиків та ченців.
Для організації приєднання Церкви до російського православ’я радянські каральні «органи» створили «ініціативну групу» на чолі з Костельником. За підтримки влади група Костельника провела 10 березня 46-го року у Львові так званий «собор», який скасував Берестейську унію 1596 року і проголосив «возз’єднання» з Російською православною церквою.
Наступного року влада закрила усі 195 греко-католицьких монастирів і чотири з половиною тисячі церков та передала більшу частину з них російській церкві, знищивши решту або влаштувавши там склади чи магазини. Був конфіскований архів Церкви, закрито 35 видавництв та усі навчальні заклади, а їхніх студентів мобілізовано до Червоної армії.
З десяти єпископів Церкви семеро загинули у в’язницях та концтаборах, а єпископ Теодор Ромжа був отруєний у Мукачівській лікарні. Лише 49-го року і тільки на Закарпатті було забито на допитах вісімнадцять священиків і ще 147 – вивезено до Сибіру. Сам митрополит Сліпий провів у концтаборі 18 років і був звільнений на вимогу президента Кеннеді та інших лідерів Заходу. Його першими після звільнення словами були: «Яка мені свобода, якщо страждає Церква?».
Близько двохсот священиків перейшли на нелегальне становище і відтворили Церкву «у катакомбах», яка мала у своєму складі навіть підпільні друкарні та монастирі. Мучеництво Української греко-католицької церкви тривало аж до розпаду Радянського Союзу. Нарешті, 20 березня 91-го року її глава Іван Мирослав Любачівський повернувся до свого престолу на Святоюрській горі у Львові.
Для організації приєднання Церкви до російського православ’я радянські каральні «органи» створили «ініціативну групу» на чолі з Костельником. За підтримки влади група Костельника провела 10 березня 46-го року у Львові так званий «собор», який скасував Берестейську унію 1596 року і проголосив «возз’єднання» з Російською православною церквою.
Наступного року влада закрила усі 195 греко-католицьких монастирів і чотири з половиною тисячі церков та передала більшу частину з них російській церкві, знищивши решту або влаштувавши там склади чи магазини. Був конфіскований архів Церкви, закрито 35 видавництв та усі навчальні заклади, а їхніх студентів мобілізовано до Червоної армії.
З десяти єпископів Церкви семеро загинули у в’язницях та концтаборах, а єпископ Теодор Ромжа був отруєний у Мукачівській лікарні. Лише 49-го року і тільки на Закарпатті було забито на допитах вісімнадцять священиків і ще 147 – вивезено до Сибіру. Сам митрополит Сліпий провів у концтаборі 18 років і був звільнений на вимогу президента Кеннеді та інших лідерів Заходу. Його першими після звільнення словами були: «Яка мені свобода, якщо страждає Церква?».
Близько двохсот священиків перейшли на нелегальне становище і відтворили Церкву «у катакомбах», яка мала у своєму складі навіть підпільні друкарні та монастирі. Мучеництво Української греко-католицької церкви тривало аж до розпаду Радянського Союзу. Нарешті, 20 березня 91-го року її глава Іван Мирослав Любачівський повернувся до свого престолу на Святоюрській горі у Львові.
