Прага, 11 квітня 2001 — Майбутнім членам Європейського Союзу вочевидь доведеться, як вони й побоювалися, не відразу набути всіх загальноєвропейських прав: Єврокомісія таки подає на розгляд урядів-країн ЄС пропозицію запровадити тимчасові обмеження на пересування робочої сили з нових членів Євросоюзу до старих.
Європейська Комісія, виконавчий орган Євросоюзу, вважає, що нинішні члени ЄС повинні мати право не допускати до себе працівників із нових країн-членів іще сім років після їхнього вступу — так оголосили в середу в Брюселі її чільники.
Як компроміс між вимогами багатьох країн ЄС та їхніх профспілок і запереченнями кандидатів на вступ загальний євросоюзівський термін обмеження пропоновано в п’ять років, із правом для окремих нинішніх членів домагатися його продовження ще щонайбільше на два роки. Можливе, навпаки, й дострокове послаблення такого режиму — його плановано переглядати через два роки після вступу; а окремі члени Євросоюзу й протягом цих п’яти років зможуть застосовувати власні заходи — тобто дозволяти в себе працю громадянам нових країн-членів, якщо їм робочої сили бракуватиме.
Цю пропозицію найближчими тижнями мають розглянути уряди країн ЄС — і, звичайно, вона знову й знову поставатиме на переговорах із вступниками.
Питання надзвичайно чутливе з політичного погляду, визнає Комісар Європейського Союзу з питань розширення Ґюнтер Фергойґен: «Уважаємо, що ця пропозиція враховує занепокоєність усіх сторін, – сказав він, – і допоможе нам вести далі процес розширення з тією швидкістю, якої він уже досяг». Але, з погляду ЄС, альтернативи практично немає: об’єднана Європа побоюється масового напливу претендентів на працю з майбутніх членів Євросоюзу. Особливо занепокоєні Австрія й Німеччина, що безпосередньо межують із п’ятьма з десяти середньо- й східноєвропейських кандидатів.
І хоча ці кандидати самі не поспішають пристати на всі ліберальні вимоги ЄС (наприклад, дозволити продаж іноземцям ріллі), вони ображені, що муситимуть почуватися якимсь другим сортом у Євросоюзі. Адже за європейським законодавством вільне пересування робочої сили є одне з засадничих прав: громадяни нинішніх 15 країн ЄС можуть працювати в будь-якій із них, якщо мають відповідну кваліфікацію й мова не стає на перешкоді.
Ба більше: двом із 12 кандидатів, із якими вже тривають переговори про вступ, згаданих обмежень встановлювати не будуть. Але це не Східна чи Середня Європа — це Кіпр і Мальта, відносно невеликі острівні держави, що не мають проблем із переходом до ринку: він там уже є давно.
Колишні ж «соціялістичні» країни мають вдовольнитися заспокоєнням, що пропоновані заходи не є дискримінація — точнісінько такі самі обмеження застосовувалися свого часу й щодо Іспанії, Португалії чи Греції, коли ці країни тільки вступали до об’єднаної Європи.
Європейська Комісія, виконавчий орган Євросоюзу, вважає, що нинішні члени ЄС повинні мати право не допускати до себе працівників із нових країн-членів іще сім років після їхнього вступу — так оголосили в середу в Брюселі її чільники.
Як компроміс між вимогами багатьох країн ЄС та їхніх профспілок і запереченнями кандидатів на вступ загальний євросоюзівський термін обмеження пропоновано в п’ять років, із правом для окремих нинішніх членів домагатися його продовження ще щонайбільше на два роки. Можливе, навпаки, й дострокове послаблення такого режиму — його плановано переглядати через два роки після вступу; а окремі члени Євросоюзу й протягом цих п’яти років зможуть застосовувати власні заходи — тобто дозволяти в себе працю громадянам нових країн-членів, якщо їм робочої сили бракуватиме.
Цю пропозицію найближчими тижнями мають розглянути уряди країн ЄС — і, звичайно, вона знову й знову поставатиме на переговорах із вступниками.
Питання надзвичайно чутливе з політичного погляду, визнає Комісар Європейського Союзу з питань розширення Ґюнтер Фергойґен: «Уважаємо, що ця пропозиція враховує занепокоєність усіх сторін, – сказав він, – і допоможе нам вести далі процес розширення з тією швидкістю, якої він уже досяг». Але, з погляду ЄС, альтернативи практично немає: об’єднана Європа побоюється масового напливу претендентів на працю з майбутніх членів Євросоюзу. Особливо занепокоєні Австрія й Німеччина, що безпосередньо межують із п’ятьма з десяти середньо- й східноєвропейських кандидатів.
І хоча ці кандидати самі не поспішають пристати на всі ліберальні вимоги ЄС (наприклад, дозволити продаж іноземцям ріллі), вони ображені, що муситимуть почуватися якимсь другим сортом у Євросоюзі. Адже за європейським законодавством вільне пересування робочої сили є одне з засадничих прав: громадяни нинішніх 15 країн ЄС можуть працювати в будь-якій із них, якщо мають відповідну кваліфікацію й мова не стає на перешкоді.
Ба більше: двом із 12 кандидатів, із якими вже тривають переговори про вступ, згаданих обмежень встановлювати не будуть. Але це не Східна чи Середня Європа — це Кіпр і Мальта, відносно невеликі острівні держави, що не мають проблем із переходом до ринку: він там уже є давно.
Колишні ж «соціялістичні» країни мають вдовольнитися заспокоєнням, що пропоновані заходи не є дискримінація — точнісінько такі самі обмеження застосовувалися свого часу й щодо Іспанії, Португалії чи Греції, коли ці країни тільки вступали до об’єднаної Європи.
