Доступність посилання

Одна із головних причин швидкого розпаду Радянського Союзу… антиалкогольна кампанія, розгорнута Горбачовим


Одна із головних причин швидкого розпаду Радянського Союзу… антиалкогольна кампанія, розгорнута Горбачовим

Київ, 11 травня 2001 - Днями у київському тижневику “Третій сектор” було надруковане інтерв‘ю з анонімним “аналітиком КҐБ”, котрий у 80-ті роки посідав поважну посаду у цьому відомстві. Цей аналітик цілком серйозно називає в якості однієї із головних причин швидкого розпаду Радянського Союзу… антиалкогольну кампанію, розгорнуту Горбачовим невдовзі після його приходу до влади. Як же боротьба із “зеленим змієм” знищила супердержаву, що протрималася 70 років, як скеля непорушна?

Від свого початку Радянська влада щосили боролася з пияцтвом. І не тільки з ним, а й і з простим фактом уживання алкоголю. Боролася, але так, аби одночасно не зашкодити неухильному і постійному зростанню виробництва алкоголю. Справді, радянський бюджет не випадково звався “п‘яним бюджетом”. У тому Задзеркаллі, яким була т.зв. “соціалістична економіка”, виробництво жахливого трунку, який чомусь звався “горілкою”, давало найбільші і найшвидші прибутки. Реальна собіварість літра дешевої горілки становила на початок 80-х років близько 4-х копійок, а коштував цей літр понад вісім рублів. Розгортати виробництво меблів, автомобілів, одягу – то довга і марудна справа. Будувати чи реконструювати житло – теж проблема проблем, якщо навіть побудову нового підземного туалету у Києві слід було узгоджувати у шести московських міністерствах. А горілка? Три-чотири стандартних види, раз і назавжди затверджені, як подейкували, на рівні політбюро, – і вперед. Во славу партії й уряду.

Адже продукування будь-якої горілчаної та винної продукції було в СРСР державною монополією. І, зрештою, на початку 80-х радянський бюджет справді стояв на трьох китах: нафта та зброя (це для зовнішнього ринку) та горілка (а це – для радянської людини). Така своєрідна економіка справді диктувала політику. Будь-які грізні постанови і настанови щодо “боротьби з алкоголізмом” зводилися до брязкотіння у пресі і виключення з партії нещасливця-інтеліґента, який примудрявся випити зайву чарку якраз під постанову (виключати робітників не випадало, бо комуністи лишилися би без класу-ґеґемона).

Але у травні 1985 року все змінилося. Видається, Горбачов справді був налаштований на реальні зміни у державі, де нещадно пили майже всі – від політбюро до двірників. Пили не в останню чергу тому, що іншого поля для вияву власного Я, ніж п‘яна компанія, не знаходили. Пили, бо остогидло пити. То ж горбачовська антиалкогольна кампанія впала на гарний ґрунт: пити досить! І на якісь кілька місяців у суспільстві (а настало саме гарне літо) запанувала дивовижна згода; тим більше, що у пресі почали з‘являтися сміливі, як на ті часи, статті. Спершу про стан довкілля і стан суспільної моралі, а потім уже – і про причини економічних неґараздів.

Отож пити було просто ніколи; але прийшла осіння сльота, прочитане вражало так, що часом хотілося забутися, а часом - перехилити чарчину-другу за успіх перебудови. Пробі! Ґвалт! Пити не було чого! Ревна номенклатура взялася, за традицією, виконувати й перевиконувати план з подолання алкоголізму (звісно, не у своєму середовищі), і треба ходити вулицями тверезим не на 100%, а на 101%. Разом із низькоякісною горілкою був різко скорочений випуск гарних вин, весілля віднині мали бути не просто комсомольськими, а ще й безалкогольними, а з усіх кінострічок, п‘єс та пісень терміново вилучалися (за допомогою потужних органів цензури) слова та сцени, пов‘язані з винопитієм. З‘явилися кілометрові черги за горілкою; втім, народ згадав горбачовські заклики щодо “масової активності” і почав справді масово продукувати самогон.

Відтак де-факто упала перша економічна монополія держави – на виробництво алкоголю.Впав “п‘яний бюджет”. Стала самоочевидною дурість номенклатурників, котрі звели на пси досить раціональну ідею щодо зупинення пропивання завтрашнього дня. Де ще можна краще лаяти владу, ніж у черзі за горілкою! Отож гласність пішла справді знизу, від народних мас. І, нарешті, у цих чергах рядові комуністи об‘єдналися з безпартійними і – страшно сказати! – антикомуністами: у всіх з‘явився один класовий ворог: номенклатура, яка і далі одержувала горілку у спецрозподільниках. Віднині комунізм був приречений.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG