Прага, 30 травня 2001 – За давніх давен люди потребували арбітра. Вони бачили його в старійшині, в оракулі, в крові, в тотемі; пізніше витворилася система соціального судочинства, про яку французький мислитель П”єр Буаст зауважив: “Судові місця виглядають як колючі хащі: вівця знаходить в них схованку, але не може вийти з них, не залишивши там шмат своєї шерсті”. Тому й кажуть часто “суд правий” , “суд неправий”, “пусті слова про право бідних” при телефонному праві і таке інше. Як би там не було але діюча система судочинства, якщо вона більш-менш цивілізована, дає шанс реалізації суспільних демократичних норм серед пересічного громадянства.
Один з найдавніших законодавчих актів України – “Руська Правда” Ярослава Мудрого – передбачав, як княжий суд на площі перед Софійським собором, так і суд крові, тобто – поєдинок сторін, які тягалися, кожен - за свою правду. І варто відзначити, що судові норми 11 століття мали свій врівноважуючий вплив на суспільство. Недарма тодішня Русь-Україна була у тісних стосунках з цивілізованою Європою.
А про нинішні суди в Україні чимало сказано у різних політичних і юридичних інстанціях об”єднаної Європи. Україньске судочинство стало вже своєрідною «причтою во язиціх» в європейських демократичних інституціях. Про це свідчать й обговорення проблеми у Раді Європи та візити офіційних осіб із Страсбурга під час так званої «касетної революції» та арешту Юлії Тимошенко. А нині нових антидемократичних обертів набирає в Києві справа із головою Печерського районного суду столиці Миколою Замковенком. Недарма один з політичних олігархів у Києві, що вже вдруге допоміг Леонідові Кучмі стати президентом, констатував нещодавно в інтерв”ю для журналістів, що в його державі ще надають перевагу телефонному праву. Тобто, суд в Україні – це своєрідний тотем, в якому, без низького поклону перед сильними світу цього, а ще з порожньою кишенею, важко розраховувати на цілісність “власної шерсті”.
Відомо, що самими тільки політичними методами та бюрократією демократичну державу не збудуєш. ЇЇ можна будувати тільки через активний захист соціальних та інших цінностей, закладених основними законодавчими актами, безпосередньо у суді. Сучасні правові держави відбулися саме тому, що народ через суд змусив владу поважати закон, права й свободи громадян. Італійський письменник Ніколо Фосколо сказав з цього приводу так, “ якщо у суспільстві засинає суд совісті, то людям залишається суд тюремщика і диктатора”. То чи варто ще раз наступати на граблі.
Один з найдавніших законодавчих актів України – “Руська Правда” Ярослава Мудрого – передбачав, як княжий суд на площі перед Софійським собором, так і суд крові, тобто – поєдинок сторін, які тягалися, кожен - за свою правду. І варто відзначити, що судові норми 11 століття мали свій врівноважуючий вплив на суспільство. Недарма тодішня Русь-Україна була у тісних стосунках з цивілізованою Європою.
А про нинішні суди в Україні чимало сказано у різних політичних і юридичних інстанціях об”єднаної Європи. Україньске судочинство стало вже своєрідною «причтою во язиціх» в європейських демократичних інституціях. Про це свідчать й обговорення проблеми у Раді Європи та візити офіційних осіб із Страсбурга під час так званої «касетної революції» та арешту Юлії Тимошенко. А нині нових антидемократичних обертів набирає в Києві справа із головою Печерського районного суду столиці Миколою Замковенком. Недарма один з політичних олігархів у Києві, що вже вдруге допоміг Леонідові Кучмі стати президентом, констатував нещодавно в інтерв”ю для журналістів, що в його державі ще надають перевагу телефонному праву. Тобто, суд в Україні – це своєрідний тотем, в якому, без низького поклону перед сильними світу цього, а ще з порожньою кишенею, важко розраховувати на цілісність “власної шерсті”.
Відомо, що самими тільки політичними методами та бюрократією демократичну державу не збудуєш. ЇЇ можна будувати тільки через активний захист соціальних та інших цінностей, закладених основними законодавчими актами, безпосередньо у суді. Сучасні правові держави відбулися саме тому, що народ через суд змусив владу поважати закон, права й свободи громадян. Італійський письменник Ніколо Фосколо сказав з цього приводу так, “ якщо у суспільстві засинає суд совісті, то людям залишається суд тюремщика і диктатора”. То чи варто ще раз наступати на граблі.
