Прага, 21 червня 2001 ― В Україні завершується підготовка до історичного візиту Глави Ватикану- Івана Павла Другого, який розпочинається цими вихідними. Приїзд Папи викликає протест поміж послідовників російського православ’я, які побоюються, що Папа використає свої зустрічі в Україні, аби навернути на католицизм більше православних. Але сьогодні ми вам розповімо, в яких умовах живе католицька меншина у сусідній Росії.
Деякі релігійні оглядачі наважуються прогнозувати, що перебування Івана Павла Другого в Україні посилить антагоністичні настрої поміж католиків і православних до такої міри, як це було в 11 сторіччі, коли стався історичний розкол християнської церкви. Такі песимістичні прогнози щодо примирення висуваються не лише у зв’язку з приїздом Папи, а й з огляду на стан католицької церкви у сусідній Росії, де цю віру сповідує лише пів мільйона осіб. Офіційно в країні діє 220 католицьких приходів, причому половина з них не має власної церкви. Ще близько 300 незареєстрованих католицьких громад мають можливість зустрітися із священиком 1 чи 2 рази на рік.
Російські католики скаржаться на вороже ставлення з боку православної церкви, яка чомусь має своєрідну параною, буцімто католики крадуть в неї віруючих. Невеличка католицька громада російського міста Кіров є досить молодою. 2 роки тому її зареєстрував на своє ім’я місцевий бізнесмен Станістав Шафоростов. Дід бізнесмена загинув у сталінських таборах за те, що переховував у себе католицького священика під час чисток 1937 року. А сьогодні Станістав стверджує, що ставлення до католиків поміж російського православного населення так і не змінилося, причому антагонізм виявляється на всіх щаблях, починаючи від пересічних віруючих і закінчуючи владою. Місцеві керівники забороняють католицькій громаді Кірова проводити служби Божої у щойно відкритому концертному залі, який до сталінських часів належав католикам.
“Ми намагаємося вести діалог з владою, аби нам дозволили бодай раз на місяць, чи раз на рік – на Великдень або Різдво – проводити спільні служби Божі. Але всі наші спроби адміністрація відхиляє. З нами не хочуть навіть говорити.”
Сергій Ніколаєнко – професор теології з Москви пояснює ворожість росіян щодо католиків не їхніми релігійними переконаннями, а швидше ксенофобією. Він говорить, що у великих містах, де населення більш освічене, нетолерантність до католицизму менш агресивна, навіть поміж тих росіян, які вважають себе “етнічними православними”. Професор Ніколаєнко: “Інша справа провінція, де про права людини знають лише з кіноекранів, де більшовизмом, анти-семітизмом, шовінізмом просякнуто повітря і побут росіян. Там, де в Росії проживають католики, їм доводиться існувати ізольованою групою, і як правило, вони об’єднуються за національною ознакою. Тільки тоді вони здатні себе якось захистити. В тюрму – ні, а от потрапити під гарячу руку п’яного казака – можна”.
Єлєна Макєєва – речник російського відділення католицької доброчинної організації “Карітас”, яка упродовж 10 років займається у Росії допомогою бездомним і сиротам. Макєєва вважає себе послідовною прихильницею православ’я, проте працює з католиками, бо для неї це, як подорож за кордон.
“Коли я щойно почала сюди приходити, то мала певні забобони. Мені здавалося, що це зовсім інші люди, яких я не розумію. Я боялася, що вони вороже ставитимуться до православ’я. Але, зараз бачу, що у нас, звичайно, більше спільного, аніж розібжностей.”
Певною мірою можна сказати, що дві релігії переплетені між собою настільки, що запозичують одна в одної і традиції і обряди. В інтерв’ю російськомовній газеті, що видається в Парижі “Руская Мисль” архиєпископ Кондрушевич сказав, що низка православних обрядів увійшла до католицької служби. Так, на Водохрещення, яке відзначають 6 січня, російські католики одержують від священиків свячену воду, у той час, як європейські католики цілковито відкидають цю традицію.
Деякі релігійні оглядачі наважуються прогнозувати, що перебування Івана Павла Другого в Україні посилить антагоністичні настрої поміж католиків і православних до такої міри, як це було в 11 сторіччі, коли стався історичний розкол християнської церкви. Такі песимістичні прогнози щодо примирення висуваються не лише у зв’язку з приїздом Папи, а й з огляду на стан католицької церкви у сусідній Росії, де цю віру сповідує лише пів мільйона осіб. Офіційно в країні діє 220 католицьких приходів, причому половина з них не має власної церкви. Ще близько 300 незареєстрованих католицьких громад мають можливість зустрітися із священиком 1 чи 2 рази на рік.
Російські католики скаржаться на вороже ставлення з боку православної церкви, яка чомусь має своєрідну параною, буцімто католики крадуть в неї віруючих. Невеличка католицька громада російського міста Кіров є досить молодою. 2 роки тому її зареєстрував на своє ім’я місцевий бізнесмен Станістав Шафоростов. Дід бізнесмена загинув у сталінських таборах за те, що переховував у себе католицького священика під час чисток 1937 року. А сьогодні Станістав стверджує, що ставлення до католиків поміж російського православного населення так і не змінилося, причому антагонізм виявляється на всіх щаблях, починаючи від пересічних віруючих і закінчуючи владою. Місцеві керівники забороняють католицькій громаді Кірова проводити служби Божої у щойно відкритому концертному залі, який до сталінських часів належав католикам.
“Ми намагаємося вести діалог з владою, аби нам дозволили бодай раз на місяць, чи раз на рік – на Великдень або Різдво – проводити спільні служби Божі. Але всі наші спроби адміністрація відхиляє. З нами не хочуть навіть говорити.”
Сергій Ніколаєнко – професор теології з Москви пояснює ворожість росіян щодо католиків не їхніми релігійними переконаннями, а швидше ксенофобією. Він говорить, що у великих містах, де населення більш освічене, нетолерантність до католицизму менш агресивна, навіть поміж тих росіян, які вважають себе “етнічними православними”. Професор Ніколаєнко: “Інша справа провінція, де про права людини знають лише з кіноекранів, де більшовизмом, анти-семітизмом, шовінізмом просякнуто повітря і побут росіян. Там, де в Росії проживають католики, їм доводиться існувати ізольованою групою, і як правило, вони об’єднуються за національною ознакою. Тільки тоді вони здатні себе якось захистити. В тюрму – ні, а от потрапити під гарячу руку п’яного казака – можна”.
Єлєна Макєєва – речник російського відділення католицької доброчинної організації “Карітас”, яка упродовж 10 років займається у Росії допомогою бездомним і сиротам. Макєєва вважає себе послідовною прихильницею православ’я, проте працює з католиками, бо для неї це, як подорож за кордон.
“Коли я щойно почала сюди приходити, то мала певні забобони. Мені здавалося, що це зовсім інші люди, яких я не розумію. Я боялася, що вони вороже ставитимуться до православ’я. Але, зараз бачу, що у нас, звичайно, більше спільного, аніж розібжностей.”
Певною мірою можна сказати, що дві релігії переплетені між собою настільки, що запозичують одна в одної і традиції і обряди. В інтерв’ю російськомовній газеті, що видається в Парижі “Руская Мисль” архиєпископ Кондрушевич сказав, що низка православних обрядів увійшла до католицької служби. Так, на Водохрещення, яке відзначають 6 січня, російські католики одержують від священиків свячену воду, у той час, як європейські католики цілковито відкидають цю традицію.
