Прага, 28 червня 2001 — Візит Папи Івана Павла Другого до України прислужиться стабільності в ній і посилює позиції Президента Леоніда Кучми, зазначають західні оглядачі. Водночас російська преса пропонує різноманітні відгуки на приїзд Івана Павла Другого до України — але в поважних виданнях переважають позитивні оцінки.
Прийняття Папи завершило для Леоніда Кучми політичне повернення, вважає автор статті в американському щоденнику Крисчен Саєнс Монитор; опозиційні ж до Кучми сили тепер на відступі, антикучмівські настрої зів’яли, і до країни, що лежить на стратегічному роздоріжжі між Росією й Заходом, повернулася стабільність.
Із цим згоден і коментатор німецького щоденника Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ. Крім підвищення Кучминої популярності через сам візит Папи, зазначає автор, внутрішньополітичні позиції Президента України зміцнився ще й завдяки тому, що він відкинув намагання і Московського Патріярхату, і російських політиків перешкодити цьому візитові — який до того ж відбувся в той час, коли і США, і ЄС від чіткої критики України за корупцію, брак свободи преси й бажання йти на реформи знову повернулися до «реальнополітичного» курсу стосовно України.
Тим часом оглядач іншого німецького щоденника Зюддойче Цайтунґ звертає увагу, що саме в час відвідин Папи з візитом до сусідньої Білорусі прибув Патріярх Російської Православної Церкви Алексій Другий, який разом із білоруським Президентом Аляксандром Лукашенком є головний прихильник нового об’єднання східних слов’ян — росіян, білорусів і українців — у єдину державу під російським керівництвом.
А швейцарський щоденник Ноє Цюрхер Цайтунґ, згадуючи про роль нинішнього Папи Івана Павла Другого в загибелі комунізму, висловлює здивування з того енергійного спротиву, що його чинила проти Папиного приїзду пов’язана з Московським Патріярхатом київська Православна Церква. Що це — чи небажання визнати заслуги Папи в занепаді ворожої до Церкви радянської системи, а чи жаль, що внаслідок цього занепаду десять років тому постала незалежна Україна? – запитує газета.
Російська Парламентская ґазета, дотримуючись офіційного погляду, кепкує з визначення візиту як «історичного» чи «поворотного для життя українських християн» і взагалі зі згадок про окремішність України від Росії, які з’являлися цими днями в численних західних публікаціях — автор статті не розуміє, як її можна поєднати з «наявністю єдиної російської церкви на цій відвіку православній території» України, і наголошує на проблемах, які залишилися в Україні й після відвідин Папи. Серед них, на думку автора, головним буде посилення протистояння православ’я й католицизму.
А Нєзавісімая ґазета надрукувала інтерв’ю з одним із чільних керівників Української Православної Церкви Московського Патріярхату єпископом Переяслав-Хмельницьким Мефодієм, який далі стверджує, що «можна з повним правом говорити про дискримінацію вірних» саме цієї Церкви.
Ця ж сама Нєзавісімая ґазета в іншій статті зазначає, що Папа переламав передвізитну ситуацію, коли майже всі світові інформаційні ресурси звертали увагу в першу чергу на протести Патріярха Алексія й митрополита Володимира (Сабодана). Іван Павло Другий зумів вивести проблеми взаємин із православними поза рамки візиту; на перше ж місце вийшла тема подолання тоталітарної спадщини й мирного вреґулювання міжнаціональних і міжрелігійних конфліктів.
На думку коментатора Нєзавісімой ґазети, саме ця тема візиту, щось як суд, який Папа влаштував над радянською владою, не може не мати серйозних наслідків для громадської думки України.
Російський щоденник Врем’я МН до всього зауважує, що Папа намагався бути «батьком рідним для всіх» — і примирливою тональністю візиту, і відмовою від відвідування Києво-Печерської Лаври й собору Святої Софії, щоб зайве не нервувати Українську Православну Церкву Московського Патріярхату, і тим, що не відмовився зустрітися з керівниками українських Православних Церков — Автокефальної й Київського Патріярхату, — а ще й тим, що прикув до України увагу світової спільноти.
Газета ж Новиє ізвестія критикує позицію Російської Православної Церкви, якій було доручено небачене від часів «боротьби за мир у всьому світі» гучне й довге зовнішньополітичне соло: протести лідера однієї з російських громадських організацій (Російської Православної Церкви) проти офіційного візиту глави однієї суверенної держави (Ватикану) до третьої суверенної країни (України), на думку автора статті, перейшли межу припустимого в міжнародному етикеті. А те, що позицію російської Церкви беззастережно підтримали державні російські засоби інформації, пише газета, остаточно підтвердило: цього разу владне в Росії покоління радянських політиків доручило їй проспівати дуже важливу арію, яку зі зрозумілих причин йому самому було виконати не до речі.
Прийняття Папи завершило для Леоніда Кучми політичне повернення, вважає автор статті в американському щоденнику Крисчен Саєнс Монитор; опозиційні ж до Кучми сили тепер на відступі, антикучмівські настрої зів’яли, і до країни, що лежить на стратегічному роздоріжжі між Росією й Заходом, повернулася стабільність.
Із цим згоден і коментатор німецького щоденника Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ. Крім підвищення Кучминої популярності через сам візит Папи, зазначає автор, внутрішньополітичні позиції Президента України зміцнився ще й завдяки тому, що він відкинув намагання і Московського Патріярхату, і російських політиків перешкодити цьому візитові — який до того ж відбувся в той час, коли і США, і ЄС від чіткої критики України за корупцію, брак свободи преси й бажання йти на реформи знову повернулися до «реальнополітичного» курсу стосовно України.
Тим часом оглядач іншого німецького щоденника Зюддойче Цайтунґ звертає увагу, що саме в час відвідин Папи з візитом до сусідньої Білорусі прибув Патріярх Російської Православної Церкви Алексій Другий, який разом із білоруським Президентом Аляксандром Лукашенком є головний прихильник нового об’єднання східних слов’ян — росіян, білорусів і українців — у єдину державу під російським керівництвом.
А швейцарський щоденник Ноє Цюрхер Цайтунґ, згадуючи про роль нинішнього Папи Івана Павла Другого в загибелі комунізму, висловлює здивування з того енергійного спротиву, що його чинила проти Папиного приїзду пов’язана з Московським Патріярхатом київська Православна Церква. Що це — чи небажання визнати заслуги Папи в занепаді ворожої до Церкви радянської системи, а чи жаль, що внаслідок цього занепаду десять років тому постала незалежна Україна? – запитує газета.
Російська Парламентская ґазета, дотримуючись офіційного погляду, кепкує з визначення візиту як «історичного» чи «поворотного для життя українських християн» і взагалі зі згадок про окремішність України від Росії, які з’являлися цими днями в численних західних публікаціях — автор статті не розуміє, як її можна поєднати з «наявністю єдиної російської церкви на цій відвіку православній території» України, і наголошує на проблемах, які залишилися в Україні й після відвідин Папи. Серед них, на думку автора, головним буде посилення протистояння православ’я й католицизму.
А Нєзавісімая ґазета надрукувала інтерв’ю з одним із чільних керівників Української Православної Церкви Московського Патріярхату єпископом Переяслав-Хмельницьким Мефодієм, який далі стверджує, що «можна з повним правом говорити про дискримінацію вірних» саме цієї Церкви.
Ця ж сама Нєзавісімая ґазета в іншій статті зазначає, що Папа переламав передвізитну ситуацію, коли майже всі світові інформаційні ресурси звертали увагу в першу чергу на протести Патріярха Алексія й митрополита Володимира (Сабодана). Іван Павло Другий зумів вивести проблеми взаємин із православними поза рамки візиту; на перше ж місце вийшла тема подолання тоталітарної спадщини й мирного вреґулювання міжнаціональних і міжрелігійних конфліктів.
На думку коментатора Нєзавісімой ґазети, саме ця тема візиту, щось як суд, який Папа влаштував над радянською владою, не може не мати серйозних наслідків для громадської думки України.
Російський щоденник Врем’я МН до всього зауважує, що Папа намагався бути «батьком рідним для всіх» — і примирливою тональністю візиту, і відмовою від відвідування Києво-Печерської Лаври й собору Святої Софії, щоб зайве не нервувати Українську Православну Церкву Московського Патріярхату, і тим, що не відмовився зустрітися з керівниками українських Православних Церков — Автокефальної й Київського Патріярхату, — а ще й тим, що прикув до України увагу світової спільноти.
Газета ж Новиє ізвестія критикує позицію Російської Православної Церкви, якій було доручено небачене від часів «боротьби за мир у всьому світі» гучне й довге зовнішньополітичне соло: протести лідера однієї з російських громадських організацій (Російської Православної Церкви) проти офіційного візиту глави однієї суверенної держави (Ватикану) до третьої суверенної країни (України), на думку автора статті, перейшли межу припустимого в міжнародному етикеті. А те, що позицію російської Церкви беззастережно підтримали державні російські засоби інформації, пише газета, остаточно підтвердило: цього разу владне в Росії покоління радянських політиків доручило їй проспівати дуже важливу арію, яку зі зрозумілих причин йому самому було виконати не до речі.
