Київ, 9 липня 2001 - Відзначення дня верховних апостолів Петра і Павла болгарами і гагаузами, що здавна проживали в Бесарабії, мало свої особливості. До цього дня перший весняний виводок курей підростав настільки, що птиць уже можна було забивати і готувати страви. Отже, прикметою свята була ритуальна страва – тушкований із борошняною і овочевою підливою молодий півень, який називався “петрівським”. Цікаво, що “заклання” курей у день Петра подекуди сприймалось як жертвопринесення – курбан. Саме “петрівським” півнем розговлялися ті, хто перед тим тримав піст. Святковий стіл доповнювався короваєм, яким умочали у підливу, а також узваром із фруктів. У селах, де Петрів день був храмовим святом, відбувалося повноцінне жертвопринесення баранів. Годилося готувати курбан й усім Петрам, які відзначали день свого ангела-покровителя. Щоправда, традиція передбачала робити це на другий день свят.
На Петрів день утримувалися від виконання будь-яких робіт. Особливо табуйованим було жнивування і розведення вогню – навіть у хаті намагалися особливо обережно поводитися з вогнем в печі при готуванні їжі. Одним із найпоширеніших мотивувань цих заборон була загроза пожеж, і страх, що вогонь знищить в полі всі снопи. Щоправда, ці обмеження не стосувалися всякого роду громадських робіт, і в першу чергу – взаємодопомоги – толоки, оскільки вірили, що добра справа покарана не буде.
Серед болгар і гагаузів було повір”я, що в липні випадає кілька днів, відомих під назвою Гурешниці, а також день св. Марини, що припадав на початок серпня. Вони визнавалися надзвичайно небезпечними для виконання будь-який буденних і господарських справ, адже за непослух, переказували, карає сам вогонь, який спалює все в обійсті.
Дослідники вказували на зв’язок цих днів із солярним культом та святом літнього сонцестояння. Але очевидно і те, що особливе ставлення в ці дні до вогню, як до ворожої стихії, було спробою прилаштуватися до спеки і посухи – як на колишній, так і новій батьківщині.
На Петрів день утримувалися від виконання будь-яких робіт. Особливо табуйованим було жнивування і розведення вогню – навіть у хаті намагалися особливо обережно поводитися з вогнем в печі при готуванні їжі. Одним із найпоширеніших мотивувань цих заборон була загроза пожеж, і страх, що вогонь знищить в полі всі снопи. Щоправда, ці обмеження не стосувалися всякого роду громадських робіт, і в першу чергу – взаємодопомоги – толоки, оскільки вірили, що добра справа покарана не буде.
Серед болгар і гагаузів було повір”я, що в липні випадає кілька днів, відомих під назвою Гурешниці, а також день св. Марини, що припадав на початок серпня. Вони визнавалися надзвичайно небезпечними для виконання будь-який буденних і господарських справ, адже за непослух, переказували, карає сам вогонь, який спалює все в обійсті.
Дослідники вказували на зв’язок цих днів із солярним культом та святом літнього сонцестояння. Але очевидно і те, що особливе ставлення в ці дні до вогню, як до ворожої стихії, було спробою прилаштуватися до спеки і посухи – як на колишній, так і новій батьківщині.
