Київ, 11 липня 2001 - Найбільш концентрованим зосередженням святих місць в Україні є її нинішня столиця. Київ не завжди був політичним центром українських земель, натомість він вже понад 12 століть є сакральним осердям України.
Вже самим своїм розташуванням Київ був неначе приречений стати сакральним центром України. Перебування на його правобережних пагорбах надавало людині відчуття певного наближення до неба, а найбільші з київських гір немов потребували увінчання капищами та храмами. Святість місця підсилювалася присутністю Дніпра, який давні мешканці українських земель – скіфи, – обожнювали як Праматір-Ріку. І навіть саму назву Києва низка дослідників виводить із тюркського слова «кіу», тобто «берег річки», яка довічно залишатиметься основним вектором українського світобачення.
Аура Києва була справжнім чинником української історії, становлячи своєрідне духовне тло більшості світських подій. Так прагнення Володимира Великого зрівнятися з візантійськими імператорами привело до запровадження ним християнства у державі. А зведення Ярославом Мудрим Софійського собору на відзначення власної перемоги над печенігами спричинилося до перетворення Києва на Місто Премудрості Божої.
Значення Києва як другого Єрусалима не обмежувалося самою лише християнізацію язичників аж до берегів Оки чи Неви, поширенням там писемності та окультуренням людських спільнот. Для того величезного простору київський світ став джерелом містичних імпульсів, засвоєння яких було передумовою долучення до європейської цивілізації.
Київські собори та монастирі, Печерська лавра з її святими мощами, навіть просто рельєф давнього міста століттями були для українців об’єктом поклоніння та метою обов’язкової прощі. Невипадково комуністи, намагаючись опанувати свідомістю людей, знищили більшість київських святинь. Проте і сьогодні досить піднятися на дзвіницю Печерського монастиря чи зробити коло по дев’яти церквах Подолу, щоб пересвідчитися у надчуттєвій наповненості київських ландшафтів, в яких сяяння золотих бань виглядає стародавнім «світлом самої природи».
Саме ця щільність духовних сенсів дозволяє сприймати Київ як магічний кристал національної історії, як розум і серце українства. Він був ідеальним ядром єдиної спільноти, навіть коли її частини були розділені державними кордонами, а між собою різнилися психологічно. Уявлення про Київ як найдавніший і найважливіший осередок віри та благочестя є потужним засобом мобілізації історичної пам’яті українців, підставою для обґрунтування тяглос ті їхнього буття на власній землі.
Отож, у Києві не тільки зосереджені знамениті українські святині. Він сам є однією з найбільших святинь України, земним відповідником Дому, спорудженого Премудрістю Божою.
Вже самим своїм розташуванням Київ був неначе приречений стати сакральним центром України. Перебування на його правобережних пагорбах надавало людині відчуття певного наближення до неба, а найбільші з київських гір немов потребували увінчання капищами та храмами. Святість місця підсилювалася присутністю Дніпра, який давні мешканці українських земель – скіфи, – обожнювали як Праматір-Ріку. І навіть саму назву Києва низка дослідників виводить із тюркського слова «кіу», тобто «берег річки», яка довічно залишатиметься основним вектором українського світобачення.
Аура Києва була справжнім чинником української історії, становлячи своєрідне духовне тло більшості світських подій. Так прагнення Володимира Великого зрівнятися з візантійськими імператорами привело до запровадження ним християнства у державі. А зведення Ярославом Мудрим Софійського собору на відзначення власної перемоги над печенігами спричинилося до перетворення Києва на Місто Премудрості Божої.
Значення Києва як другого Єрусалима не обмежувалося самою лише християнізацію язичників аж до берегів Оки чи Неви, поширенням там писемності та окультуренням людських спільнот. Для того величезного простору київський світ став джерелом містичних імпульсів, засвоєння яких було передумовою долучення до європейської цивілізації.
Київські собори та монастирі, Печерська лавра з її святими мощами, навіть просто рельєф давнього міста століттями були для українців об’єктом поклоніння та метою обов’язкової прощі. Невипадково комуністи, намагаючись опанувати свідомістю людей, знищили більшість київських святинь. Проте і сьогодні досить піднятися на дзвіницю Печерського монастиря чи зробити коло по дев’яти церквах Подолу, щоб пересвідчитися у надчуттєвій наповненості київських ландшафтів, в яких сяяння золотих бань виглядає стародавнім «світлом самої природи».
Саме ця щільність духовних сенсів дозволяє сприймати Київ як магічний кристал національної історії, як розум і серце українства. Він був ідеальним ядром єдиної спільноти, навіть коли її частини були розділені державними кордонами, а між собою різнилися психологічно. Уявлення про Київ як найдавніший і найважливіший осередок віри та благочестя є потужним засобом мобілізації історичної пам’яті українців, підставою для обґрунтування тяглос ті їхнього буття на власній землі.
Отож, у Києві не тільки зосереджені знамениті українські святині. Він сам є однією з найбільших святинь України, земним відповідником Дому, спорудженого Премудрістю Божою.
