Київ, 2 серпня 2001 - Передвиборчий блок Віктора Ющенка, незважаючи на літній політичний перепочинок, продовжує блукати в свідомості людей – політиків, політологів, журналістів, прростих виборців, які намагаються з‘ясувати, чия ж вона є та “Наша Україна”.
З одного боку, частина політично зацікавлених українців хоче, щоб блок Ющенка переміг за будь-яку ціну, а тому пропонує йому не нікуди не висуватися, не сперечатися з президентом Леонідом Кучмою та його оточенням і в такий спосіб чекати на свою “зоряну годину” – 31 березня наступного року, щоб тихо взяти владу до своїх рук. А якщо, мовляв, ющенківці сьогодні заявлять про своє принципове несприйняття нинішньої системи влади, то їх роздавлять всєю міцюю державної машини. Так, зокрема, думає відомий політолог Олекса Гарань з Києво-Могилянської академії
З другого – частина прагматичних мислителів вважає, що весь цей ющенківський задум щодо об‘єднання демократичних сил проти олігархічно-кланової моделі державного устрою є нічим іншим, як чудовою та успішною спробою президентського оточення приборкати націонал-демократичну опозицію. Ця опозиція перед виборами знову почала викристалізовуватися із загального невдоволення патріотів справами в державі. Провідний український політолог Володимир Полохало вхагалі вважяє, що блок Ющенка – це не тільки найвдаліший прект Банкової з приборкання опонентів, а ще й крах націонал-демократичної опозиції, яка розчиниться у вареві інших псевдодемократичних і проперзидентських сил.
Сьогодні невідомо, що з цього приводу думає сам Ющенко. Він, як завжди, глибокодуміно відійшов у тінь до осені. Але прихильників Володимира Полохала стає дедалі більше, бо не тільки йому, людині, яка працювала свого часу для того, щоб Кучма став президентом, а й усім іншим відомо, що єдиний правий в Україні, єдиний поборювач “червоного реваншу” – це саме президент Кучма. З цим він поборював опонентів на виборах 1999 року, з цим же він ходить і на Захід клянчити кредити. І що найдивовижніше – Захід йому вірить. А тому, як на мене, має повірити і Полохалу. Однак, як відомо, курчат рахують восени, тож осінь усі й чекають.
З одного боку, частина політично зацікавлених українців хоче, щоб блок Ющенка переміг за будь-яку ціну, а тому пропонує йому не нікуди не висуватися, не сперечатися з президентом Леонідом Кучмою та його оточенням і в такий спосіб чекати на свою “зоряну годину” – 31 березня наступного року, щоб тихо взяти владу до своїх рук. А якщо, мовляв, ющенківці сьогодні заявлять про своє принципове несприйняття нинішньої системи влади, то їх роздавлять всєю міцюю державної машини. Так, зокрема, думає відомий політолог Олекса Гарань з Києво-Могилянської академії
З другого – частина прагматичних мислителів вважає, що весь цей ющенківський задум щодо об‘єднання демократичних сил проти олігархічно-кланової моделі державного устрою є нічим іншим, як чудовою та успішною спробою президентського оточення приборкати націонал-демократичну опозицію. Ця опозиція перед виборами знову почала викристалізовуватися із загального невдоволення патріотів справами в державі. Провідний український політолог Володимир Полохало вхагалі вважяє, що блок Ющенка – це не тільки найвдаліший прект Банкової з приборкання опонентів, а ще й крах націонал-демократичної опозиції, яка розчиниться у вареві інших псевдодемократичних і проперзидентських сил.
Сьогодні невідомо, що з цього приводу думає сам Ющенко. Він, як завжди, глибокодуміно відійшов у тінь до осені. Але прихильників Володимира Полохала стає дедалі більше, бо не тільки йому, людині, яка працювала свого часу для того, щоб Кучма став президентом, а й усім іншим відомо, що єдиний правий в Україні, єдиний поборювач “червоного реваншу” – це саме президент Кучма. З цим він поборював опонентів на виборах 1999 року, з цим же він ходить і на Захід клянчити кредити. І що найдивовижніше – Захід йому вірить. А тому, як на мене, має повірити і Полохалу. Однак, як відомо, курчат рахують восени, тож осінь усі й чекають.
