Прага, 27 серпня 2001 – Самі укладачі 50-томного видання творів Івана Франка признаються, що не видано, не ввійшло згаданого зібрання зі спадщини Каменяра стільки, що можна додатково видати ще півсотні книг його творів, чорновиків, листів та інших автографів Івана Франка. Тому фахівці не можуть навіть підібрати відповідних епітетів для характеристики масштабів такого велетня думки. У день 145-річчя з дня народження українського Мойсея згадаймо про деякі з його заповітів.
Фахівці вважають, що Іван Франко першим в історії української літератури висловив ідею соборності Української держави. Він усвідомив і переконував широкий загал українства ще в ХІХ столітті, що Україна здатна постати лише за умов об’єднання Наддніпрянської і Західної України:
Встане славна мати Україна, Щаслива і вільна, Від Кубані аж до Сяну-річки Одна нероздільна.
Саме такі кордони української держави бачили Б. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Мазепа та перший президент УНР – М. Грушевський.
До сьогодні актуальні Франкові ідеали єднання і братерства всіх українців. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без меж і кордонів», – писав український Мойсей, немов передчуваючи, що в новітні часи триватимуть спроби політиків, як не дивно – і в Києві, протиставляти українців різних історичних реґіонів держави, провокуючи, розколюючи і підкоряючи брудній політиканській грі деяких нащадків імперії.
Франко вважав, що любов до свого народу слід виявляти не потоками гучних фраз, а невтомною тихою працею. І цим мають відрізнятися насамперед сильні особистості України, інтелектуали, що є власниками і своєї долі, і долі цілого народу, котрий творить вільну громаду. Каменяр уважав, що кожен українець має виконати свій обов’язок перед Батьківщиною і бути готовим наслідувати приклади кращих синів українства:
До великого моменту Будь готовий кожний з нас, – Кожен може стать Богданом, Як настане слушний час.
Франко не раз накликав на себе гнів недалеких земляків, коли критикував вади української ментальності – невміння долати себе, власну рабську психологію, подвійність нестійкої натури, слабкість духу, хуторянство:
Ум гостри, насталюй волю, Лиш воюй, а не тоскуй! Лиш борися, не мирися, Радше впадь, а сил не трать, Гостро стій і не корися, Хоч пропадь, але не зрадь.
Мабуть, один із найглибших заповітів українського патріотизму захований у Франковій поезії під назвою «Сідоглавому»:
Ти, брате, любиш Русь, Я ж не люблю, сарака! Ти, брате, патріот, А я собі собака.
Ти, брате, любиш Русь, Як хліб і кусень сала, – Я ж гавкаю раз в раз, Щоби вона не спала.
Ти, брате, любиш Русь, Як любиш добре пиво, – Я ж не люблю, як жнець Не любить спеки в жниво.
Ти, брате, любиш Русь, За те, що гарно вбрана, – Я ж не люблю, як раб Не любить свого пана.
Бо твій патріотизм – Празнична одежина, А мій – то труд важкий, Гарячка невдержима!
Ти любиш Русь, – за те Тобі і честь і шана, У мене ж тая Русь – Кровава в серці рана.
Над цими рядками Івана Франка варто замислитися сьогодні кожному українцеві.
Фахівці вважають, що Іван Франко першим в історії української літератури висловив ідею соборності Української держави. Він усвідомив і переконував широкий загал українства ще в ХІХ столітті, що Україна здатна постати лише за умов об’єднання Наддніпрянської і Західної України:
Встане славна мати Україна, Щаслива і вільна, Від Кубані аж до Сяну-річки Одна нероздільна.
Саме такі кордони української держави бачили Б. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Мазепа та перший президент УНР – М. Грушевський.
До сьогодні актуальні Франкові ідеали єднання і братерства всіх українців. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без меж і кордонів», – писав український Мойсей, немов передчуваючи, що в новітні часи триватимуть спроби політиків, як не дивно – і в Києві, протиставляти українців різних історичних реґіонів держави, провокуючи, розколюючи і підкоряючи брудній політиканській грі деяких нащадків імперії.
Франко вважав, що любов до свого народу слід виявляти не потоками гучних фраз, а невтомною тихою працею. І цим мають відрізнятися насамперед сильні особистості України, інтелектуали, що є власниками і своєї долі, і долі цілого народу, котрий творить вільну громаду. Каменяр уважав, що кожен українець має виконати свій обов’язок перед Батьківщиною і бути готовим наслідувати приклади кращих синів українства:
До великого моменту Будь готовий кожний з нас, – Кожен може стать Богданом, Як настане слушний час.
Франко не раз накликав на себе гнів недалеких земляків, коли критикував вади української ментальності – невміння долати себе, власну рабську психологію, подвійність нестійкої натури, слабкість духу, хуторянство:
Ум гостри, насталюй волю, Лиш воюй, а не тоскуй! Лиш борися, не мирися, Радше впадь, а сил не трать, Гостро стій і не корися, Хоч пропадь, але не зрадь.
Мабуть, один із найглибших заповітів українського патріотизму захований у Франковій поезії під назвою «Сідоглавому»:
Ти, брате, любиш Русь, Я ж не люблю, сарака! Ти, брате, патріот, А я собі собака.
Ти, брате, любиш Русь, Як хліб і кусень сала, – Я ж гавкаю раз в раз, Щоби вона не спала.
Ти, брате, любиш Русь, Як любиш добре пиво, – Я ж не люблю, як жнець Не любить спеки в жниво.
Ти, брате, любиш Русь, За те, що гарно вбрана, – Я ж не люблю, як раб Не любить свого пана.
Бо твій патріотизм – Празнична одежина, А мій – то труд важкий, Гарячка невдержима!
Ти любиш Русь, – за те Тобі і честь і шана, У мене ж тая Русь – Кровава в серці рана.
Над цими рядками Івана Франка варто замислитися сьогодні кожному українцеві.
