Прага, 20 вересня 2001 — Нарада афганських улемів — найавторитетнішого ісламського духовенства — вирішила в четвер, що уряд талібів має запропонувати звинувачуваному на Заході в організації численних терактів Осамі бин Лядинові добровільно виїхати з їхньої країни. Але хоча саме практичне здійснення такої ухвали залишається під сумнівом, оглядачі розглядають подальші можливості, які ще має мультимільйонер-радикал.
Сполучені Штати Америки відразу ж відкинули ухвалу провідного афганського духовенства як недостатню — США потрібна від талібів не менш як видача людини, яку підозрюють чи й прямо звинувачують у тисячах і тисячах смертей.
Діячі афганської опозиції — представники сил, яких таліби позбавили влади майже в усьому Афганістані, — реагуючи на постанову в різних місцях, хто на півночі країни, а хто і за її кордоном, говорять однаковими словами: вони не вірять, що Талебан зможе змусити Осаму бин Лядина виїхати, а отже, він і далі залишиться в Афганістані.
Така думка варта уваги, особливо коли зважити, як тісно пов’язані чільні керівники руху Талебан із саудівським вигнанцем — і особисто, і ідеологічно, і фінансово, а ще коли згадати й про кількатисячну добре вишколену армію фанатичних прихильників Осами бин Лядина, які навряд чи дадуть його образити.
Але водночас цілком можливо, що прагматичність переважить для талібів усе згадане. Таліби попереджають, що здатність Афганістану вистояти проти нападу підтверджена історією — та нова війна, цього разу з однією з вирішальних держав світу, їм навряд чи потрібна; до того ж це остаточно зруйнувало б їхні надії хоч колись домогтися міжнародного визнання.
Тож постає питання: куди податися Осамі бин Лядинові, якщо таліби виконають пораду своїх релігійних авторитетів?
Мало яка країна світу, які б симпатії вона не мала до його антиамериканських поглядів, зважилася б тепер надати йому притулок на офіційному рівні, бо сама опинилася б в економічній і політичній ізоляції, а то й під загрозою удару США.
На думку спостерігачів, найперші можливі місця — це, скажімо, Сомалі, північ Ємену чи Чечня — території, контрольовані фактично незалежними «польовими командирами».
Саме Чечню назвало в одному з інтерв’ю пакистанське джерело, що зустрічалося з Осамою бин Лядином.
Його широка мережа за назвою «аль-Каеда» — «Основа» — діє в багатьох країнах світу й має добрі зв’язки в Середній Азії, в Росії, на Близькому Сході і в Африці.
Ісламісти, що їх, як стверджують, підтримує Осама бин Лядин, активні в Киргизстані, Таджикистані й Узбекистані.
Спокусою для Осами бин Лядина вважають і Ємен, де напередодні нападу на американські посольства в Кенії й Танзанії «аль-Каеда», за деякими повідомленнями, створила свій штаб. Саме цю групу підозрюють і в нападі минулого року на американський військовий корабель Коул, що перебував у Ємені.
Іншою можливістю є, не виключено, й Ірак.
Один із пакистанських експертів Гамід Мір зазначає, що кілька років тому Осама бин Лядин сам відмовився пристати на пропозицію Іраку про притулок.
Але тепер ситуація для нього змінюється. До того ж ірацький диктатор Саддам Хуссейн, що його конфронтація з західним світом уже загострена до краю, так само, як і Осама бин Лядин, ненавидить і Сполучені Штати, і їхнього чи не найближчого союзника на Близькому Сході — королівську родину Саудівської Аравії, — і так само має за мету звільнити Близький Схід від американського впливу.
Сполучені Штати Америки відразу ж відкинули ухвалу провідного афганського духовенства як недостатню — США потрібна від талібів не менш як видача людини, яку підозрюють чи й прямо звинувачують у тисячах і тисячах смертей.
Діячі афганської опозиції — представники сил, яких таліби позбавили влади майже в усьому Афганістані, — реагуючи на постанову в різних місцях, хто на півночі країни, а хто і за її кордоном, говорять однаковими словами: вони не вірять, що Талебан зможе змусити Осаму бин Лядина виїхати, а отже, він і далі залишиться в Афганістані.
Така думка варта уваги, особливо коли зважити, як тісно пов’язані чільні керівники руху Талебан із саудівським вигнанцем — і особисто, і ідеологічно, і фінансово, а ще коли згадати й про кількатисячну добре вишколену армію фанатичних прихильників Осами бин Лядина, які навряд чи дадуть його образити.
Але водночас цілком можливо, що прагматичність переважить для талібів усе згадане. Таліби попереджають, що здатність Афганістану вистояти проти нападу підтверджена історією — та нова війна, цього разу з однією з вирішальних держав світу, їм навряд чи потрібна; до того ж це остаточно зруйнувало б їхні надії хоч колись домогтися міжнародного визнання.
Тож постає питання: куди податися Осамі бин Лядинові, якщо таліби виконають пораду своїх релігійних авторитетів?
Мало яка країна світу, які б симпатії вона не мала до його антиамериканських поглядів, зважилася б тепер надати йому притулок на офіційному рівні, бо сама опинилася б в економічній і політичній ізоляції, а то й під загрозою удару США.
На думку спостерігачів, найперші можливі місця — це, скажімо, Сомалі, північ Ємену чи Чечня — території, контрольовані фактично незалежними «польовими командирами».
Саме Чечню назвало в одному з інтерв’ю пакистанське джерело, що зустрічалося з Осамою бин Лядином.
Його широка мережа за назвою «аль-Каеда» — «Основа» — діє в багатьох країнах світу й має добрі зв’язки в Середній Азії, в Росії, на Близькому Сході і в Африці.
Ісламісти, що їх, як стверджують, підтримує Осама бин Лядин, активні в Киргизстані, Таджикистані й Узбекистані.
Спокусою для Осами бин Лядина вважають і Ємен, де напередодні нападу на американські посольства в Кенії й Танзанії «аль-Каеда», за деякими повідомленнями, створила свій штаб. Саме цю групу підозрюють і в нападі минулого року на американський військовий корабель Коул, що перебував у Ємені.
Іншою можливістю є, не виключено, й Ірак.
Один із пакистанських експертів Гамід Мір зазначає, що кілька років тому Осама бин Лядин сам відмовився пристати на пропозицію Іраку про притулок.
Але тепер ситуація для нього змінюється. До того ж ірацький диктатор Саддам Хуссейн, що його конфронтація з західним світом уже загострена до краю, так само, як і Осама бин Лядин, ненавидить і Сполучені Штати, і їхнього чи не найближчого союзника на Близькому Сході — королівську родину Саудівської Аравії, — і так само має за мету звільнити Близький Схід від американського впливу.
