Київ, 17 жовтня 2001 - Загибель російського пасажирського літака над Чорним морем збудила асоціативну пам’ять пересічного пострадянського обивателя. Він тут же пригадав бородату сентенцію про двох солдатів із стройбата, які свого часу так успішно заміняли екскаватор. Дідівщина, сивушний профіль славного охвицерства, ворожнеча між родами військ та повальний бардак з перемінним успіхом камуфлювалися жовтневим та першотравневим брязкотом підборів на Червоній площі червонозоряної столиці. Дбаючи про фасад, імперія так і не змогла вберегтись від рудої плями. Загибель пасажирського літака Корейських авіаліній у 1989 році потрясла цілий світ. Незворушні обличчя партійних та військових функціонерів мали свідчити про непорушність кордонів та грізну міліарну потугу.
Колос, тим не менше, виявився на глиняних ногах. Афганська кампанія тріщала по швах, ВПК задихався у непосильних перегонах, історію з гарматним м’ясом на Тоцькому полігоні засмоктали спец архіви, туди ж булькнули тіні розстріляних у Новочеркаську робітників. Попереду була “пєрєстройка”, на голову якій у 1991-му несподівано сів Матіас Руст. Маленький спортивний літачок аматора начисто змів командну верхівку славної армії, на зміну якій прийшли творці ГКЧП.
Нова політична карта мала свідчити про появу нових незалежних держав з власним політичним та військовим устроєм. Інерція, тим не менше, виявилась сильнішою. Українська армія, лишившись у межах старої системи та зігнорувавши власну військову традицію, стрімко деградувала. Болячки та протиріччя минулого тільки поглибились. Традиційні пиятика, два солдата в ролі екскаватора, та повальний бардак перехідного періоду дістали неймовірної контрастності на тлі обвальних злиднів.
Ракетний удар по Броварах ні в кого особливого здивування не викликав. Тодішня версія Кузьмука з газовою плитою додала кілька нових текстів до фольклору про непересічний інтелект “воєнного человєка”. Трагедія 4-го жовтня 2001-го начисто випадає зі списку випадковостей і буквально хапає за горло з вимогою радикальних змін на системному рівні. Бо то не Кузьмук “со товаріщі” стріляє “наобум лазаря”, - то минуле, розплющивши мертві очі, валить навсібіч з усіх видів зброї. Україна, тим часом, вірна братерським традиціям, продовжує копати “от забора до вєчєра”.
Колос, тим не менше, виявився на глиняних ногах. Афганська кампанія тріщала по швах, ВПК задихався у непосильних перегонах, історію з гарматним м’ясом на Тоцькому полігоні засмоктали спец архіви, туди ж булькнули тіні розстріляних у Новочеркаську робітників. Попереду була “пєрєстройка”, на голову якій у 1991-му несподівано сів Матіас Руст. Маленький спортивний літачок аматора начисто змів командну верхівку славної армії, на зміну якій прийшли творці ГКЧП.
Нова політична карта мала свідчити про появу нових незалежних держав з власним політичним та військовим устроєм. Інерція, тим не менше, виявилась сильнішою. Українська армія, лишившись у межах старої системи та зігнорувавши власну військову традицію, стрімко деградувала. Болячки та протиріччя минулого тільки поглибились. Традиційні пиятика, два солдата в ролі екскаватора, та повальний бардак перехідного періоду дістали неймовірної контрастності на тлі обвальних злиднів.
Ракетний удар по Броварах ні в кого особливого здивування не викликав. Тодішня версія Кузьмука з газовою плитою додала кілька нових текстів до фольклору про непересічний інтелект “воєнного человєка”. Трагедія 4-го жовтня 2001-го начисто випадає зі списку випадковостей і буквально хапає за горло з вимогою радикальних змін на системному рівні. Бо то не Кузьмук “со товаріщі” стріляє “наобум лазаря”, - то минуле, розплющивши мертві очі, валить навсібіч з усіх видів зброї. Україна, тим часом, вірна братерським традиціям, продовжує копати “от забора до вєчєра”.
