Київ, 20 листопада 2001 - До початку передвиборчих перегонів ще більше, ніж місяць часу, до самих виборів – понад чотири місяці. Стартувала поки що тільки підготовка до початку передвиборчої кампанії. І, хоч ця підготовка й має багато ознак справжньої передвиборчої боротьби, на цьому не прийнято акцентувати. Пертурбації такого періоду неминуче межують з парадоксами.
То які ж парадокси і гримаси цього “початку початків” майбутніх виборів?
Впадає в око передусім відсутність будь-якого планування, - наріжного каменя кожної доброї справи. Тому в цікавій зоні, або ж ніші, зосередилися такі могутні структури, як ТУНДРА, СДПУ(о), ДемСоюз, частина зелених тощо. Ця ніша невелика – всього 15-20 відсотків. Ставки тут – на адміністративно керований електорат, себто усіх, хто звик голосувати, як скаже голова колгоспу або директор заводу.
Чи можна ще перепланувати щось у сенсі позитивних змін? Це – залежно для кого позитивних…
Нинішній оригінальний період “починання початку” характеризується ще одним парадоксальним з першого погляду явищем: відсутністю політичної боротьби як такої. Національно-демократичний електорат, без сумніву, на цей період належить Віктору Ющенку. Так само весь лівий електорат, якби вибори сталися сьогодні, дістався б комуністам. Без конкуренції. Третьою своєрідною гримасою означеного періоду є неефективність пропагандистської кампанії, що тихенько, але відбувається. Газети, радіо, телевізор – задіяні всі. Ну й що. Результати в кращому випадку мінімальні. Бо, як показують соціологічні дослідження, рейтинги провідних партій сьогодні такі ж, як задовго до “початку початків”. Чим це пояснити – питання для аналітиків, у яких і так багато роботи.
Є й парадокси цього періоду, заряджені позитивно, з огляду на майбутнє. Наприклад, переорієнтація українського політикуму на лідерів, утворення іменних блоків або намагання залучати фігури з реальною політичною вагою. Юридично ці блоки можуть бути оформлені тільки з першого січня 2002 року. Дочасне їх формування вже спровокувало й дочасність самих передвиборчих перегонів. І, хоч древні й казали “Фестіна лєнте” – поспішай повільно, та цю сентенцію українські політики нечасто беруть на озброєння. Чому всі так поспішають ? – Відчувають дихання в потилицю чогось значно більшого, ніж парламентські вибори? Може, президентські?
Ряд парадоксів нинішнього періоду можна продовжити, проаналізувавши причини “ставок на особистості”, використання російських технологій та технологів тощо. Невичерпність таких парадоксів – теж своєрідний парадокс.
То які ж парадокси і гримаси цього “початку початків” майбутніх виборів?
Впадає в око передусім відсутність будь-якого планування, - наріжного каменя кожної доброї справи. Тому в цікавій зоні, або ж ніші, зосередилися такі могутні структури, як ТУНДРА, СДПУ(о), ДемСоюз, частина зелених тощо. Ця ніша невелика – всього 15-20 відсотків. Ставки тут – на адміністративно керований електорат, себто усіх, хто звик голосувати, як скаже голова колгоспу або директор заводу.
Чи можна ще перепланувати щось у сенсі позитивних змін? Це – залежно для кого позитивних…
Нинішній оригінальний період “починання початку” характеризується ще одним парадоксальним з першого погляду явищем: відсутністю політичної боротьби як такої. Національно-демократичний електорат, без сумніву, на цей період належить Віктору Ющенку. Так само весь лівий електорат, якби вибори сталися сьогодні, дістався б комуністам. Без конкуренції. Третьою своєрідною гримасою означеного періоду є неефективність пропагандистської кампанії, що тихенько, але відбувається. Газети, радіо, телевізор – задіяні всі. Ну й що. Результати в кращому випадку мінімальні. Бо, як показують соціологічні дослідження, рейтинги провідних партій сьогодні такі ж, як задовго до “початку початків”. Чим це пояснити – питання для аналітиків, у яких і так багато роботи.
Є й парадокси цього періоду, заряджені позитивно, з огляду на майбутнє. Наприклад, переорієнтація українського політикуму на лідерів, утворення іменних блоків або намагання залучати фігури з реальною політичною вагою. Юридично ці блоки можуть бути оформлені тільки з першого січня 2002 року. Дочасне їх формування вже спровокувало й дочасність самих передвиборчих перегонів. І, хоч древні й казали “Фестіна лєнте” – поспішай повільно, та цю сентенцію українські політики нечасто беруть на озброєння. Чому всі так поспішають ? – Відчувають дихання в потилицю чогось значно більшого, ніж парламентські вибори? Може, президентські?
Ряд парадоксів нинішнього періоду можна продовжити, проаналізувавши причини “ставок на особистості”, використання російських технологій та технологів тощо. Невичерпність таких парадоксів – теж своєрідний парадокс.
