Київ, 26 листопада 2001 - Днями надзвичайний і повноважний посол США в Україні Карлос ПАСКУАЛЬ знову розчарував українських владоможців, нагадавши їм про проблеми із свободою слова в Україні і про справи Георгія Гонгадзе та Ігоря Олександрова. Власне, не лише для американців, а і для багатьох українців, росіян, поляків, французів ці прізвища уособили ту вседозволеність, яку представники влади демонструють у повсякденному житті. От і доводиться американцям підтримувати тих, хто бореться за демократичні зміни в українській державі.
Сполучені Штати взяли на себе важку місію – надавати пряму фінансову і технічну допомогу як окремим виданням (у більшості своїй – електронним), так і окремим журналістам, які воліють бути справді незалежними. Незалежними – від державної цензури, олігархічної підтримки, партійної опіки, офіційної статистики і дозованої інформації. Таку незалежність обов”язково треба підтримати – адже ті, хто її для себе обрав, для когось з українських громадян перетворюється на “зрадника національних інтересів”, для когось – героєм, котрий зміг переступити через власний страх, через мрії про добробут і спокійне життя, через інстинкт самозбереження, врешті-решт.
Американська програма підтримки незалежних видань і журналістів для цих людей – чи не єдиний засіб вижити фізично і морально, знайти свою нішу на інформаційному ринку України, давно уже розподіленому між різноманітними партіями та кланами. А ще – не втратити професійної гідності й честі, залишитися справжнім журналістом – літописцем і дослідником подій і процесів, які відбуваються у державі. Серед тих, кого підтримав офіційний Вашингтон – Інтернет-видання “Українська правда” і “Дефенс-експрес”. Перші інформують про перебіг політичних подій в Україні і дають “соціально-кланові” портрети головних тренерів та гравців у вищій лізі української політики. Другі – досліджують процеси, які відбуваються на руїнах могутньої колись і надзвичайно мілітаризованої Радянської імперії, відстежують тенденції, характерні для сучасної української армії. І перших, і других офіційний Київ не полюбляє, бо - занадто відверті, занадто різкі, занадто незалежні. Мабуть, все таки досвідченим у демократичній борні Сполученим Штатам краще знати, що таке інформаційна незалежність і що таке справжня журналістика – тому і підтримують не тих, хто плаче над нещасною долею неньки – України, а тих, хто знаходить у собі мужність пробувати змінити життя останньої на краще.
Сполучені Штати взяли на себе важку місію – надавати пряму фінансову і технічну допомогу як окремим виданням (у більшості своїй – електронним), так і окремим журналістам, які воліють бути справді незалежними. Незалежними – від державної цензури, олігархічної підтримки, партійної опіки, офіційної статистики і дозованої інформації. Таку незалежність обов”язково треба підтримати – адже ті, хто її для себе обрав, для когось з українських громадян перетворюється на “зрадника національних інтересів”, для когось – героєм, котрий зміг переступити через власний страх, через мрії про добробут і спокійне життя, через інстинкт самозбереження, врешті-решт.
Американська програма підтримки незалежних видань і журналістів для цих людей – чи не єдиний засіб вижити фізично і морально, знайти свою нішу на інформаційному ринку України, давно уже розподіленому між різноманітними партіями та кланами. А ще – не втратити професійної гідності й честі, залишитися справжнім журналістом – літописцем і дослідником подій і процесів, які відбуваються у державі. Серед тих, кого підтримав офіційний Вашингтон – Інтернет-видання “Українська правда” і “Дефенс-експрес”. Перші інформують про перебіг політичних подій в Україні і дають “соціально-кланові” портрети головних тренерів та гравців у вищій лізі української політики. Другі – досліджують процеси, які відбуваються на руїнах могутньої колись і надзвичайно мілітаризованої Радянської імперії, відстежують тенденції, характерні для сучасної української армії. І перших, і других офіційний Київ не полюбляє, бо - занадто відверті, занадто різкі, занадто незалежні. Мабуть, все таки досвідченим у демократичній борні Сполученим Штатам краще знати, що таке інформаційна незалежність і що таке справжня журналістика – тому і підтримують не тих, хто плаче над нещасною долею неньки – України, а тих, хто знаходить у собі мужність пробувати змінити життя останньої на краще.
