Прага, 29 листопада 2001 — Наступного тижня міністри закордонних справ країн – членів НАТО зберуться в Брюселі, щоб новим поглядом поглянути на взаємодію альянсу з Росією, зроджену з бажання створити взаємини глибшої співпраці по подіях 11 вересня. Північноатлантичний союз, здається, зауважив нову Росію — радше потенційного партнера, ніж старого супротивника, Росію, що сама має за краще працювати разом із Заходом задля досягнення спільних цілей. Але є й інша думка: тісніше зв’язана з НАТО, Росія, як лис у курнику, може почати точити його зсередини, здобуваючи лукавством те, чого вона не домоглася в протистоянні.
«Ми відчуваємо дуже чіткі сигнали, що президент (Росії Владімір) Путін хоче змінити ставлення й підходи Росії, – цитує в четвер одного з чільних урядовців НАТО агентство Асошієйтед Прес. – Так ми це й сприймаємо, – каже він, – і на цьому ґрунті співпрацюватимемо».
Минулого тижня генеральний секретар НАТО лорд Джордж Робертсон повторив у Москві пропозицію, що її вперше висловив прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер і яку підтримали інші члени альянсу: створити нову Російсько-Північноатлантичну раду, в якій Росія отримала б рівний статус із нинішніми 19 членами НАТО в розробці політики з певних питань безпеки і тим увійшла б до західного кола — не як член, але як повноправний партнер.
У Північноатлантичному союзі ще дискутують, якої саме форми наберуть ці нові взаємини; випадає на те, що в новій структурі Росія як повноправний учасник допомагатиме сформулювати рішення з окремих питань так само, як то зараз роблять члени НАТО в своїй Північноатлантичній раді.
Але урядовці альянсу наполягають, що про право вета для Росії власне не йдеться: якщо новий орган не досягне одностайної згоди в складі 20 учасників через заперечення Москви, то 19 членів НАТО зустрінуться на засіданні Північноатлантичної ради й ухвалять своє рішення так, як це було й дотепер.
Але аналітики і в Брюселі, і в Москві попереджають, що до розмов про радикальне поглиблення співпраці між колишніми ворогами в холодній війні варто ставитися з осторогою — особливо коли врахувати доволі обмежений успіх попередньої спроби партнерства в 1997 році.
Створена тоді Постійна спільна рада НАТО й Росії, де Росія й альянс як спільнота мали стати двома рівними учасниками, була замислена як форум для обговорення питань спільного зацікавлення; вийшов із цього не механізм ухвалення рішень, як сподівалася Росія, а вправи в інформуванні Росії про вже вирішені альянсом питання.
Тепер, як побоюється колишній радник президента США з національної безпеки й відомий політолог Збіґнєв Бжезінскі, може статися навпаки: Росія приходитиме на зібрання з готовою власною позицією, тоді як 19 членам НАТО ще доведеться досягати консенсусу поміж собою; таким чином, зауважує він у коментарі в середу в європейському виданні щоденника Вол Стріт Джорнал, Росія стане фактичним учасником політичних дискусій НАТО й здобуде можливість грати на розбіжностях між його членами.
Навіть обмежена окремими питаннями рівноправність Росії в новому органі і те, з якою швидкістю розгортаються події, непокоїть і деяких членів НАТО, зокрема Францію. Як зауважив один із урядовців у Брюселі, що його цитувало агентство Ройтерз, «слова „права людини“, здається, вже й не виринають у діялозі з Росією. Відверто кажучи, дехто дуже критично ставиться до того, скільки стали обійматися».
А деякі оглядачі передбачають, що нові взаємини будуть лише тимчасові. «Не думаю, що зайде так далеко, як дехто гадає, – каже директор досліджень політики безпеки вашинґтонського Університету імені Джорджа Вашинґтона Ґордон Адамз для агентства Асошієйтед Прес. – На мою думку, це низка тактичних ходів, а не тектонічний зсув».
І фахівець із російських питань Норвезького інституту міжнародних узаємин Якуб Ґодзімірскі визнає для Москви тактичні переваги від нових узаємин у нинішній співпраці для боротьби з тероризмом, але не бачить жодних нових чинників, які би вказували на дійсні зміни: Росія й далі виступає проти американських планів протиракетної оборони чи намірів НАТО розширитися до Східної Європи.
Так що Північноатлантичному союзові доведеться наступного тижня чимало попрацювати, щоби щедра пропозиція, яку оглядачі вважають платою за підтримку президентом Путіним протитерористичної кампанії Заходу, могла стати дієздатною й корисною.
«Ми відчуваємо дуже чіткі сигнали, що президент (Росії Владімір) Путін хоче змінити ставлення й підходи Росії, – цитує в четвер одного з чільних урядовців НАТО агентство Асошієйтед Прес. – Так ми це й сприймаємо, – каже він, – і на цьому ґрунті співпрацюватимемо».
Минулого тижня генеральний секретар НАТО лорд Джордж Робертсон повторив у Москві пропозицію, що її вперше висловив прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер і яку підтримали інші члени альянсу: створити нову Російсько-Північноатлантичну раду, в якій Росія отримала б рівний статус із нинішніми 19 членами НАТО в розробці політики з певних питань безпеки і тим увійшла б до західного кола — не як член, але як повноправний партнер.
У Північноатлантичному союзі ще дискутують, якої саме форми наберуть ці нові взаємини; випадає на те, що в новій структурі Росія як повноправний учасник допомагатиме сформулювати рішення з окремих питань так само, як то зараз роблять члени НАТО в своїй Північноатлантичній раді.
Але урядовці альянсу наполягають, що про право вета для Росії власне не йдеться: якщо новий орган не досягне одностайної згоди в складі 20 учасників через заперечення Москви, то 19 членів НАТО зустрінуться на засіданні Північноатлантичної ради й ухвалять своє рішення так, як це було й дотепер.
Але аналітики і в Брюселі, і в Москві попереджають, що до розмов про радикальне поглиблення співпраці між колишніми ворогами в холодній війні варто ставитися з осторогою — особливо коли врахувати доволі обмежений успіх попередньої спроби партнерства в 1997 році.
Створена тоді Постійна спільна рада НАТО й Росії, де Росія й альянс як спільнота мали стати двома рівними учасниками, була замислена як форум для обговорення питань спільного зацікавлення; вийшов із цього не механізм ухвалення рішень, як сподівалася Росія, а вправи в інформуванні Росії про вже вирішені альянсом питання.
Тепер, як побоюється колишній радник президента США з національної безпеки й відомий політолог Збіґнєв Бжезінскі, може статися навпаки: Росія приходитиме на зібрання з готовою власною позицією, тоді як 19 членам НАТО ще доведеться досягати консенсусу поміж собою; таким чином, зауважує він у коментарі в середу в європейському виданні щоденника Вол Стріт Джорнал, Росія стане фактичним учасником політичних дискусій НАТО й здобуде можливість грати на розбіжностях між його членами.
Навіть обмежена окремими питаннями рівноправність Росії в новому органі і те, з якою швидкістю розгортаються події, непокоїть і деяких членів НАТО, зокрема Францію. Як зауважив один із урядовців у Брюселі, що його цитувало агентство Ройтерз, «слова „права людини“, здається, вже й не виринають у діялозі з Росією. Відверто кажучи, дехто дуже критично ставиться до того, скільки стали обійматися».
А деякі оглядачі передбачають, що нові взаємини будуть лише тимчасові. «Не думаю, що зайде так далеко, як дехто гадає, – каже директор досліджень політики безпеки вашинґтонського Університету імені Джорджа Вашинґтона Ґордон Адамз для агентства Асошієйтед Прес. – На мою думку, це низка тактичних ходів, а не тектонічний зсув».
І фахівець із російських питань Норвезького інституту міжнародних узаємин Якуб Ґодзімірскі визнає для Москви тактичні переваги від нових узаємин у нинішній співпраці для боротьби з тероризмом, але не бачить жодних нових чинників, які би вказували на дійсні зміни: Росія й далі виступає проти американських планів протиракетної оборони чи намірів НАТО розширитися до Східної Європи.
Так що Північноатлантичному союзові доведеться наступного тижня чимало попрацювати, щоби щедра пропозиція, яку оглядачі вважають платою за підтримку президентом Путіним протитерористичної кампанії Заходу, могла стати дієздатною й корисною.
