Київ, 17 грудня 2001 - Маленьким містам України притаманний особливий патріархальний дух, замішаний на вітрах, які ганяють порожніми вулицями і здіймають у повітрі снігові буревії, і на гавканні псів, яких прив”язують поблизу хвірток господарі одно- двоповерхових сільських будиночків. І важко збагнути, - де закінчується село і починається містечко, наприклад, Васильків, яке відоме з літописів десятого сторіччя.
З високого холодного неба на Васильків падає густий сніг, внаслідок чого губиться в імлі перспектива довгої вузької вулиці: власне, це шосе перетворюється на вулицю, яку з двох боків підпирають будинки, оточені невеличкими городами й садками. Врожай фруктів та овочів давно зібрано, селяни запасаються дровами, бо зима почалася, зігріватися треба. Люди кажуть, що у хатах і квартирах холодно, світло вимиється регулярно, зате хліб підвозять щодня і у гастрономі чи універмазі можна спокійно придбати молочні продукти, цукерки, алкоголь, тож “з голодухи” люди не помирають. Помирають від старості, від хвороб (з ліками скрутно), від горілки.
Молодь тікає до Київа, бо ж недалеко їхати, автобуси та електрички регулярно ходять. Васильків старіє, і у мене після прогулянки засніженим містом з”являються побоювання, що одне з найдавніших українських міст – місто князя Володимира Святославина, засноване 996-го року – може зникнути з мапи сучасної України.
Але ж Васильків при бажанні можна перетворити на маленький туристичний центр, тут є що побачити українським і закордонним гостям. Проте, здається, прославлений у літописах Васильківський шлях і симпатичний Свято-Миколаївський храм не цікавлять місцеве чиновництво. В останні роки Васильків прославився політичними баталіями між місцевими рухівцями і губернатором Київщини. Ось уже протягом тижня голодують кілька васильківчан, про вимоги яких народний депутат України Євген Жовтяк каже:
«Перше – це звільнення політв»язня Леоніда Ковальчука. Друге – виконання постанови Верховної Ради про зняття з посади губернатора Київської області Анатолія Засуху, який зловживає своїм становищем». Мешканці Василькова уникають розмов навколо конфлікту – кажуть, їм тут жити. І буде шкода, якщо у сучасну історію України Васильків увійде як місто конфлікту і протистояння.
З високого холодного неба на Васильків падає густий сніг, внаслідок чого губиться в імлі перспектива довгої вузької вулиці: власне, це шосе перетворюється на вулицю, яку з двох боків підпирають будинки, оточені невеличкими городами й садками. Врожай фруктів та овочів давно зібрано, селяни запасаються дровами, бо зима почалася, зігріватися треба. Люди кажуть, що у хатах і квартирах холодно, світло вимиється регулярно, зате хліб підвозять щодня і у гастрономі чи універмазі можна спокійно придбати молочні продукти, цукерки, алкоголь, тож “з голодухи” люди не помирають. Помирають від старості, від хвороб (з ліками скрутно), від горілки.
Молодь тікає до Київа, бо ж недалеко їхати, автобуси та електрички регулярно ходять. Васильків старіє, і у мене після прогулянки засніженим містом з”являються побоювання, що одне з найдавніших українських міст – місто князя Володимира Святославина, засноване 996-го року – може зникнути з мапи сучасної України.
Але ж Васильків при бажанні можна перетворити на маленький туристичний центр, тут є що побачити українським і закордонним гостям. Проте, здається, прославлений у літописах Васильківський шлях і симпатичний Свято-Миколаївський храм не цікавлять місцеве чиновництво. В останні роки Васильків прославився політичними баталіями між місцевими рухівцями і губернатором Київщини. Ось уже протягом тижня голодують кілька васильківчан, про вимоги яких народний депутат України Євген Жовтяк каже:
«Перше – це звільнення політв»язня Леоніда Ковальчука. Друге – виконання постанови Верховної Ради про зняття з посади губернатора Київської області Анатолія Засуху, який зловживає своїм становищем». Мешканці Василькова уникають розмов навколо конфлікту – кажуть, їм тут жити. І буде шкода, якщо у сучасну історію України Васильків увійде як місто конфлікту і протистояння.
