Прага, 17 грудня 2001 - Найстарші згадки про православну церкву в Чеській Республіці поєднані з іменами Кирила і Мефодія, котрі ще в 9-ому столітті, прийшовши з Цареграду, принесли на Велику Мораву православний канонічний обряд християнської церкви. Нині вони належать до найшанованіших чеських святих, а 5-е липня - день святих Кирила і Мефодія - щороку відзначається як державне свято Чеської Республіки.
Після смерті Мефодія в 885-ого року церква східного православного обряду на чеських теренах була заборонена, та на Словаччині завдяки впливам Київської Русі православ’я вистояло аж до 17-ого століття, коли Відень запровадив на цих землях католицизм.
Відродження православних традицій Кирила і Мефодія в Чехії розпочалось після Першої світової війни. Значною мірою цю місію взяв на себе моравсько-сілезький єпископ Ґоразд, завдяки зусиллям і власним коштам якого на чеських і словацьких теренах було зведено багато нових храмів. Наскільки сильним було православ´я в Чехії і як міцно ця релігія була пов´язана з народним корінням, показали події Другої світової війни. В головному православному храмі Чехії - Святих Кирила і Мефодія в Празі - знайшла притулок група чеських парашутистів-десантників, які мали усунути намісника Рейху в Чехословаччині Гейдріха. Атентат не вдався, та за переховування патріотів 4-ого вересня 1942-ого року нацисти розстріляли єпископа Ґоразда, була припинена і діяльність православної церкви, її майно було конфісковане.
В 1945-ому році православна церква була поновлена, однак пережила складну реорганізацію, головною суттю якої був перехід під юристдикцію Московського патріархату. Тільки 8-ого грудня 51-ого року після тривалих переговорів з Москвою про повернення церкві самостійності відбулось проголошення автокефалії православній церкві в Чехословаччині. І хоча Чехословаччина в січні 1993-ого року розділилась на дві самостійні країни – Чехію та Словаччину, православна церква за згодою обидвох сторін не розділилась. Змінилась лише її назва – тепер це православна церква чеських земель і Словаччини.
Саме цю подію – 50-річчя незалежності від Московського патріархарту - урочисто відзначили минулого тижня в головному чеському православному храмі - Святих Кирила та Мефодія в Празі. І хоча протягом другої половини 20-ого століття православна церква, як, зрештою католицька чи євангелістська, втратила багато своїх віруючих, нині її храми повні по вінця. Велику частину вірних складають українськи громадяни, які в Чехії тривало живуть і працюють. Про значення автокефалії для чехів, чеської православної церкви я попросила розповісти архиєпископа Празького і Чеських земель Криштофа.
КРИШТОФ: Це одна з найважливіших подій в історії нашої православної церкви, тому що перед тим православні віруючі нашої країни, тобто Чехословаччини не жили в єдності. У нас діяли юристикція Константинопольського патріархату, сербського патріархату а також Російська закордонна церква. Після війни з визволенням країни від нацистів для нас справді прийшла свобода, а з нею – пошук нової ідентичності. Тоді всі православні, і чехи, і росіяни, і українці були разом. Нагадаю, що в Чехословаччині в міжвоєнний період зосередилась велика українська еміграція, а чехи завжди відчували прагнення українців до національної ідентичності. Були тут і серби, і болгари, словом усі під тягарем спогадів про трагічні воєнні роки чідчували потребу об’єднатись. Хочу пригадати і роль волинських чехів у справі об´єднання. 50 тисяч їх повернулось в 47-ому році назад до Чехословаччини, а це були передусім православні віруючі.
О.Пеленська: Чи можна зрозуміти вас так, що усамостійнення чеської православної церкви означає значною мірою її об´єднання в межах однієї країни?
КРИШТОФ: Так, саме це я хотів підкреслити. Всі тоді зрозуміли потребу працювати в одній юрисдикці й це наше прагнення почув патріарх Російський Алексій Перший. Він зрозумів ідентичність чеського православ´я. Тобто, що чехи повинні мати в межах своєї країни свою єдину православну церкву. Тоді, в 50-их роках якось вдалось усім православним домовитись. 50 років від часу проголошення нашої автокефалії ми відзначаємо якраз зараз.
О.Пеленська: Ви тільки що наголосили на значенні відокремлення чеської православної церкви від Московської і створення автокефалії. Що можна зробити в Україні, де сьогодні діють три православні церкви? Нагадаю, що перед нашим мікрофоном у Празі архиєпископ Празький і Чеських земель Криштоф.
КРИШТОФ: Гадаю, що подібний рецепт об’єднання міг би бути, звичайно, якщо я можу дозволити собі давати поради, і в Україні. Було б добре, якби всі православні могли домовитись. Наскількя я знаю, до цього прихильно ставиться і Московський Патріарх Алексій Другий. Тобто, щоб була утворена єдина українська автокефальна православна церква.
О.Пеленська: Чи відчуваєте Ви якусь різницю між православними віруючими з України і чехами? Адже скажімо в Празі працюють не тільки виходці з Закарпаття, але й з півдня чи сходу України?
КРИШТОФ: До нашого кафедрального храму приходять всі віруючі - не тільки українці, але й росіяни, греки. Ми відправляємо Богослужби на церковнослов’янській мові, проповіді я проголошую чеською і всі мене розуміють. Знаєте, віра об´єднує, віра є таким специфічним станом душі, що вона об’єднує всіх віруючих, особливо присутніх під час Богослужби. Тоді вони стають єдиним духом і єдиним серцем.
О.Пеленська: Владико, що б Ви хотіли переказати віруючим, не тільки православної церкви, а всім християнам в Україні в дні перед великим святом Різдва Христововго?
ХРИСТОФ: Я з радістю звертаюсь до всіх з побажаннями спокою і миру. Янгели у Вифлиємі співали: «Слава на небесах Богові, а на землі - мир людям доброї волі». Бажаю, щоб в Україні панувала добра воля, щоб усі православні в Україні прийшли до своєї єдиної православної церкви. І щоб усі віднайшли спільну мову, тому що християнство - одне. Християнська віра може проповідуватись там, де справді є добра воля з усіх сторін, і щоб нове покоління могло побачити в нас приклад, гідний наслідування.
Після смерті Мефодія в 885-ого року церква східного православного обряду на чеських теренах була заборонена, та на Словаччині завдяки впливам Київської Русі православ’я вистояло аж до 17-ого століття, коли Відень запровадив на цих землях католицизм.
Відродження православних традицій Кирила і Мефодія в Чехії розпочалось після Першої світової війни. Значною мірою цю місію взяв на себе моравсько-сілезький єпископ Ґоразд, завдяки зусиллям і власним коштам якого на чеських і словацьких теренах було зведено багато нових храмів. Наскільки сильним було православ´я в Чехії і як міцно ця релігія була пов´язана з народним корінням, показали події Другої світової війни. В головному православному храмі Чехії - Святих Кирила і Мефодія в Празі - знайшла притулок група чеських парашутистів-десантників, які мали усунути намісника Рейху в Чехословаччині Гейдріха. Атентат не вдався, та за переховування патріотів 4-ого вересня 1942-ого року нацисти розстріляли єпископа Ґоразда, була припинена і діяльність православної церкви, її майно було конфісковане.
В 1945-ому році православна церква була поновлена, однак пережила складну реорганізацію, головною суттю якої був перехід під юристдикцію Московського патріархату. Тільки 8-ого грудня 51-ого року після тривалих переговорів з Москвою про повернення церкві самостійності відбулось проголошення автокефалії православній церкві в Чехословаччині. І хоча Чехословаччина в січні 1993-ого року розділилась на дві самостійні країни – Чехію та Словаччину, православна церква за згодою обидвох сторін не розділилась. Змінилась лише її назва – тепер це православна церква чеських земель і Словаччини.
Саме цю подію – 50-річчя незалежності від Московського патріархарту - урочисто відзначили минулого тижня в головному чеському православному храмі - Святих Кирила та Мефодія в Празі. І хоча протягом другої половини 20-ого століття православна церква, як, зрештою католицька чи євангелістська, втратила багато своїх віруючих, нині її храми повні по вінця. Велику частину вірних складають українськи громадяни, які в Чехії тривало живуть і працюють. Про значення автокефалії для чехів, чеської православної церкви я попросила розповісти архиєпископа Празького і Чеських земель Криштофа.
КРИШТОФ: Це одна з найважливіших подій в історії нашої православної церкви, тому що перед тим православні віруючі нашої країни, тобто Чехословаччини не жили в єдності. У нас діяли юристикція Константинопольського патріархату, сербського патріархату а також Російська закордонна церква. Після війни з визволенням країни від нацистів для нас справді прийшла свобода, а з нею – пошук нової ідентичності. Тоді всі православні, і чехи, і росіяни, і українці були разом. Нагадаю, що в Чехословаччині в міжвоєнний період зосередилась велика українська еміграція, а чехи завжди відчували прагнення українців до національної ідентичності. Були тут і серби, і болгари, словом усі під тягарем спогадів про трагічні воєнні роки чідчували потребу об’єднатись. Хочу пригадати і роль волинських чехів у справі об´єднання. 50 тисяч їх повернулось в 47-ому році назад до Чехословаччини, а це були передусім православні віруючі.
О.Пеленська: Чи можна зрозуміти вас так, що усамостійнення чеської православної церкви означає значною мірою її об´єднання в межах однієї країни?
КРИШТОФ: Так, саме це я хотів підкреслити. Всі тоді зрозуміли потребу працювати в одній юрисдикці й це наше прагнення почув патріарх Російський Алексій Перший. Він зрозумів ідентичність чеського православ´я. Тобто, що чехи повинні мати в межах своєї країни свою єдину православну церкву. Тоді, в 50-их роках якось вдалось усім православним домовитись. 50 років від часу проголошення нашої автокефалії ми відзначаємо якраз зараз.
О.Пеленська: Ви тільки що наголосили на значенні відокремлення чеської православної церкви від Московської і створення автокефалії. Що можна зробити в Україні, де сьогодні діють три православні церкви? Нагадаю, що перед нашим мікрофоном у Празі архиєпископ Празький і Чеських земель Криштоф.
КРИШТОФ: Гадаю, що подібний рецепт об’єднання міг би бути, звичайно, якщо я можу дозволити собі давати поради, і в Україні. Було б добре, якби всі православні могли домовитись. Наскількя я знаю, до цього прихильно ставиться і Московський Патріарх Алексій Другий. Тобто, щоб була утворена єдина українська автокефальна православна церква.
О.Пеленська: Чи відчуваєте Ви якусь різницю між православними віруючими з України і чехами? Адже скажімо в Празі працюють не тільки виходці з Закарпаття, але й з півдня чи сходу України?
КРИШТОФ: До нашого кафедрального храму приходять всі віруючі - не тільки українці, але й росіяни, греки. Ми відправляємо Богослужби на церковнослов’янській мові, проповіді я проголошую чеською і всі мене розуміють. Знаєте, віра об´єднує, віра є таким специфічним станом душі, що вона об’єднує всіх віруючих, особливо присутніх під час Богослужби. Тоді вони стають єдиним духом і єдиним серцем.
О.Пеленська: Владико, що б Ви хотіли переказати віруючим, не тільки православної церкви, а всім християнам в Україні в дні перед великим святом Різдва Христововго?
ХРИСТОФ: Я з радістю звертаюсь до всіх з побажаннями спокою і миру. Янгели у Вифлиємі співали: «Слава на небесах Богові, а на землі - мир людям доброї волі». Бажаю, щоб в Україні панувала добра воля, щоб усі православні в Україні прийшли до своєї єдиної православної церкви. І щоб усі віднайшли спільну мову, тому що християнство - одне. Християнська віра може проповідуватись там, де справді є добра воля з усіх сторін, і щоб нове покоління могло побачити в нас приклад, гідний наслідування.
