Запоріжжя, 25 сінчя 2002 – Ще не встиг Микола Вересень по-доброму позаздрити запорізьким журналістам з приводу небувалої (принаймні, не знаної в інших регіонах) свободи слова, як обласна виконавча влада “підкрутила гайки” будь-яким пориванням журналістів висловлювати свій власний погляд на її, владну, діяльність.
Відтепер кожен шматок гострої національної страви під назвою “свобода слова по-запорізьки” застрягає в горлянці навіть досвідчених гурманів із світу “акул пера”. Не допомагають ані соуси, ані олія, ані інші припраіви, яких у журналістському арсеналі чимало. З метою охорони адмінресурсу від найменших мас-медійних “наїздів” в облдержадміністрації створено власний теле-прес-центр. Міні-студія з оператором, котрий завжди напоготові, та кілька дівчаток, обізнаність яких у журналістиці суто умовна. Вдень і вночі теле-прес-центр сумлінно працює над створенням позитивного іміджу губернатора та його команди.
Саме тому пробитися журналістові до заступників голови облдержадміністрації відтепер – годі й думати! А до самого – й поготів. Згадаймо, що відповідно до чинного в Україні законодавства журналіст має право: вільно отримувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію. Власне, як і відвідувати державні органи влади, органи місцевого самоврядування тощо. Втручання у діяльність ЗМІ , відповідно, є порушенням законодавства про засоби масової інформації. Попри це, “згори” регулярно надходять вказівки: “Інформація – на сайті облдержадміністрації.”
“Та як же ж?” – впадають у відчай телерадіокомпанії (в тому числі й комерційні). “А так, - відповідають,- все, що вам необхідно знати, – на сайті!” Отже, серед регіональних ЗМІ нещодавно народилась така собі професійна образливо-весела “нецензурщина”: “Йди ти на…сайт облдержадміністрації!” Пішов би, аби населення регіону не цікавилось вирішенням нагальних проблем.
Сьогодні ж пересічні громадяни водночас із журналістами змушені “ласувати” винятково іміджевими акціями адмінресурсу на кшталт зустрічі губернатора з ректорами ВУЗів з палкими промовами та дифірамбами голові ОДА, або турботливо розпочатої реконструкції гериатричного шпиталю, яку заплановано завершити точнісінько напередодні виборів. Найобразливішим для журналістів моментом став, звичайно, не факт відкриття владного теле-прес-центру і навіть не вимушена позитивність, з якою адміністративні працівники пера чесно відпрацьовують свій хліб. А та зрадлива покірність, з якою кожний кореспондент, котрий ще має доступ до офіційних подій, зокрема ,прес-конференцій з представниками владних кіл, повинен ставити “правильні”, тобто затверджені керівництвом питання. Щоб не стати персоною “нон грата”. Крок ліворуч, крок праворуч сприймаються категорично, як спроба до втечі. І доки триватиме така ситуація ,наразі невідомо. А професійна гідність вимагає невідкладних дій. То ж, вже найближчим часом до “Хартії – 4” від більшості запорізьких ЗМІ мають надійти звернення щодо порушення свободи слова у регіоні. Адже терпець колись уривається й у найтерплячішого.
Відтепер кожен шматок гострої національної страви під назвою “свобода слова по-запорізьки” застрягає в горлянці навіть досвідчених гурманів із світу “акул пера”. Не допомагають ані соуси, ані олія, ані інші припраіви, яких у журналістському арсеналі чимало. З метою охорони адмінресурсу від найменших мас-медійних “наїздів” в облдержадміністрації створено власний теле-прес-центр. Міні-студія з оператором, котрий завжди напоготові, та кілька дівчаток, обізнаність яких у журналістиці суто умовна. Вдень і вночі теле-прес-центр сумлінно працює над створенням позитивного іміджу губернатора та його команди.
Саме тому пробитися журналістові до заступників голови облдержадміністрації відтепер – годі й думати! А до самого – й поготів. Згадаймо, що відповідно до чинного в Україні законодавства журналіст має право: вільно отримувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію. Власне, як і відвідувати державні органи влади, органи місцевого самоврядування тощо. Втручання у діяльність ЗМІ , відповідно, є порушенням законодавства про засоби масової інформації. Попри це, “згори” регулярно надходять вказівки: “Інформація – на сайті облдержадміністрації.”
“Та як же ж?” – впадають у відчай телерадіокомпанії (в тому числі й комерційні). “А так, - відповідають,- все, що вам необхідно знати, – на сайті!” Отже, серед регіональних ЗМІ нещодавно народилась така собі професійна образливо-весела “нецензурщина”: “Йди ти на…сайт облдержадміністрації!” Пішов би, аби населення регіону не цікавилось вирішенням нагальних проблем.
Сьогодні ж пересічні громадяни водночас із журналістами змушені “ласувати” винятково іміджевими акціями адмінресурсу на кшталт зустрічі губернатора з ректорами ВУЗів з палкими промовами та дифірамбами голові ОДА, або турботливо розпочатої реконструкції гериатричного шпиталю, яку заплановано завершити точнісінько напередодні виборів. Найобразливішим для журналістів моментом став, звичайно, не факт відкриття владного теле-прес-центру і навіть не вимушена позитивність, з якою адміністративні працівники пера чесно відпрацьовують свій хліб. А та зрадлива покірність, з якою кожний кореспондент, котрий ще має доступ до офіційних подій, зокрема ,прес-конференцій з представниками владних кіл, повинен ставити “правильні”, тобто затверджені керівництвом питання. Щоб не стати персоною “нон грата”. Крок ліворуч, крок праворуч сприймаються категорично, як спроба до втечі. І доки триватиме така ситуація ,наразі невідомо. А професійна гідність вимагає невідкладних дій. То ж, вже найближчим часом до “Хартії – 4” від більшості запорізьких ЗМІ мають надійти звернення щодо порушення свободи слова у регіоні. Адже терпець колись уривається й у найтерплячішого.
