Київ, 12 лютого 2002 - Євген Плужник народився 26 грудня 1898 року у селі Кантемирівці на Воронежчині. Він навчався в гімназіях у Воронежі, Богучарі, Ростові та Боброві, а також у київських ветеринарно-зоотехнічному і музично-драматичному інститутах. Деякий час Плужник вчителював на Полтавщині, а від 1921 року постійно мешкав у Києві.
Ще гімназистом Плужник почав писати вірші російською мовою, а перші поезії українською опублікував у листопаді 23-го року під псевдонімом «Кантемирянин». Перший вірш під власним прізвищем поет надрукував у січні наступного року, назвавши його «Він» і присвятивши смерті Леніна. Упродовж трьох років Плужник видав дві збірки поезій: «Дні» , «Рання осінь» та роман «Недуга». Він писав кіносценарії та п’єси, перекладав Гоголя, Чехова, Шолохова, Горького, спільно з Валер’яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови».
У поезії Плужник щиро намагався поєднати відданість ленінізму з особистісним переживанням буття. Він оспівував «серп і молот» і водночас писав про співзвучність осіннього пейзажу стану людської душі. Комуністична критика звинувачувала Плужника у натуралізмі, занепадництві, розгубленості та відірваності від життя. Він переконував читачів і себе: «Я – як і всі», – і сам заперечував це власною любовною лірикою. Поет назвав «фатальним трикутником» соціалізм, націю та особистість і сам передбачив свою долю: «Почнеш у Києві, кінчиш на Соловках!».
4 грудня 34-го року Плужник був заарештований за звинуваченням у приналежності до націоналістичної терористичної організації. А 25 березня наступного року він був разом із шістнадцятьма іншими письменниками засуджений до розстрілу, згодом заміненого десятьма роками ув’язнення. Євген Плужник помер від сухот у лікарні Соловецького концтабору 2 лютого 1936 року.
Ще гімназистом Плужник почав писати вірші російською мовою, а перші поезії українською опублікував у листопаді 23-го року під псевдонімом «Кантемирянин». Перший вірш під власним прізвищем поет надрукував у січні наступного року, назвавши його «Він» і присвятивши смерті Леніна. Упродовж трьох років Плужник видав дві збірки поезій: «Дні» , «Рання осінь» та роман «Недуга». Він писав кіносценарії та п’єси, перекладав Гоголя, Чехова, Шолохова, Горького, спільно з Валер’яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови».
У поезії Плужник щиро намагався поєднати відданість ленінізму з особистісним переживанням буття. Він оспівував «серп і молот» і водночас писав про співзвучність осіннього пейзажу стану людської душі. Комуністична критика звинувачувала Плужника у натуралізмі, занепадництві, розгубленості та відірваності від життя. Він переконував читачів і себе: «Я – як і всі», – і сам заперечував це власною любовною лірикою. Поет назвав «фатальним трикутником» соціалізм, націю та особистість і сам передбачив свою долю: «Почнеш у Києві, кінчиш на Соловках!».
4 грудня 34-го року Плужник був заарештований за звинуваченням у приналежності до націоналістичної терористичної організації. А 25 березня наступного року він був разом із шістнадцятьма іншими письменниками засуджений до розстрілу, згодом заміненого десятьма роками ув’язнення. Євген Плужник помер від сухот у лікарні Соловецького концтабору 2 лютого 1936 року.
