Прага, 22 лютого 2002 - Постать Устима Кармалюка, який народився ранньої весни 1787 року на Поділлі, є й до сьогодні загадковою та легендарною. Одні його вважали розбійником, інші народним героєм. Історичні дослідження його біографії породжують більше запитань аніж дають якихось ясних відповідей про життя цієї неординарної особистості. Але достеменно відомо що на початку 1813 року, тобто - 189 років тому - Кармелюк розпочав свій бунтарський шлях своєрідного народного демократа України.
Народився Устим Кармалюк (Кармелюк) у сім’ї кріпака поміщика Пигловського. З юних літ не хотів коритися панській сваволі та різним зловживанням управителів, беручи близько до серця не лише особисті кривди , а й гірку долю інших покріпачених селян. 1806 року Устим одружився з місцевою дівчиною-кріпачкою Марією Щербою, яка народила йому трьох синів - Остапа, Івана і Тараса. Однак їхнє сімейне щастя було надто примарним. Кармалюк відверто дорікав панові за тяжкі умови праці, тож віддав його пан Пигловський у солдати. 1812 року новобранець потрапив до 4-го уланського полку, розквартированого в Кам’янець - Подільську. Там зійшовся Устим з Данилом Хроном, який впродовж наступних років був його постійним спільником. Вони разом втекли з гарнізону й на початку 1813 року повернулися до рідних місць.
Відтоді на Поділлі почав діяти селянський загін повстанців на чолі з Устимом Кармалюком. Викликав він занепокоєння, а відтак і страх як місцевої влади, так і в царського уряду, бо нападав на садиби польських та українських поміщиків, забирав у них гроші , майно...За роки повстання Кармалюк так і не нажив собі власного маєтку, бо все здобуте роздавав убогим і знедоленим. Серед повстанців мав надзвичайний авторитет і повагу, селяни радо переховували його від переслідувачів.
Повстанський рух під проводом Кармалюка охопив частину Летичівського, Літинського та Проскурівського повітів Подільської губернії. Навесні 1814 року Кармелюка було схоплено. Через півроку трибунал у Кам’янець - Подільську засудив його до 500 ударів шпіцрутенами й відправки до війська. Однак у серпні 1814 року бунтівникові вдалося втекти по дорозі до місця дислокації частини. Невдовзі напади на поміщиків відновилися.
Кармалюкові щастило впродовж кількох років. Аж ось у січні 1817-го його знову схопили. 20 вересня 1818 року новий вирок суду - цього разу смертна кара. Невдовзі її замінили 25 ударами батога тавруванням обличчя «указними знаками» і засланням до Сибіру на каторжні роботи. Але й цього разу відчайдух Кармалюк втік і навесні 1819 року повернувся на Поділля.
Поміщики марно влаштовували облави, навіть місцева поліція тривалий час безсила була натрапити на його слід. Лише 22 березня 1822 року його загін розгромили, а ватажка знову відправлено до Сибіру. Устим й цього разу втік. Його прикували на ланцюг в Кам’янець - Подільській фортеці, а потім втретє заслали до Сибіру. У березні 1825 року він знову втік. Новий арешт у червні 1827 року і три роки в Сибіру, а потім нова втеча восени 1830 року, донос - Літинська тюрма і звідти він звільнився втечею. Його повстанські загони розтривожили навіть деякі повіти Волинської і Київської губерній. У листопаді 1833 року уряд створив навіть так звану Галузинецьку комісію. Але тільки через два роки, у ніч з 9 на 10 жовтня 1835 року, Устима Кармалюка підступно вбив із засідки шляхтич Рудковський. А в народі й до сьогодні співають пісні про цього героя і борця проти кріпацтва в Україні.
Народився Устим Кармалюк (Кармелюк) у сім’ї кріпака поміщика Пигловського. З юних літ не хотів коритися панській сваволі та різним зловживанням управителів, беручи близько до серця не лише особисті кривди , а й гірку долю інших покріпачених селян. 1806 року Устим одружився з місцевою дівчиною-кріпачкою Марією Щербою, яка народила йому трьох синів - Остапа, Івана і Тараса. Однак їхнє сімейне щастя було надто примарним. Кармалюк відверто дорікав панові за тяжкі умови праці, тож віддав його пан Пигловський у солдати. 1812 року новобранець потрапив до 4-го уланського полку, розквартированого в Кам’янець - Подільську. Там зійшовся Устим з Данилом Хроном, який впродовж наступних років був його постійним спільником. Вони разом втекли з гарнізону й на початку 1813 року повернулися до рідних місць.
Відтоді на Поділлі почав діяти селянський загін повстанців на чолі з Устимом Кармалюком. Викликав він занепокоєння, а відтак і страх як місцевої влади, так і в царського уряду, бо нападав на садиби польських та українських поміщиків, забирав у них гроші , майно...За роки повстання Кармалюк так і не нажив собі власного маєтку, бо все здобуте роздавав убогим і знедоленим. Серед повстанців мав надзвичайний авторитет і повагу, селяни радо переховували його від переслідувачів.
Повстанський рух під проводом Кармалюка охопив частину Летичівського, Літинського та Проскурівського повітів Подільської губернії. Навесні 1814 року Кармелюка було схоплено. Через півроку трибунал у Кам’янець - Подільську засудив його до 500 ударів шпіцрутенами й відправки до війська. Однак у серпні 1814 року бунтівникові вдалося втекти по дорозі до місця дислокації частини. Невдовзі напади на поміщиків відновилися.
Кармалюкові щастило впродовж кількох років. Аж ось у січні 1817-го його знову схопили. 20 вересня 1818 року новий вирок суду - цього разу смертна кара. Невдовзі її замінили 25 ударами батога тавруванням обличчя «указними знаками» і засланням до Сибіру на каторжні роботи. Але й цього разу відчайдух Кармалюк втік і навесні 1819 року повернувся на Поділля.
Поміщики марно влаштовували облави, навіть місцева поліція тривалий час безсила була натрапити на його слід. Лише 22 березня 1822 року його загін розгромили, а ватажка знову відправлено до Сибіру. Устим й цього разу втік. Його прикували на ланцюг в Кам’янець - Подільській фортеці, а потім втретє заслали до Сибіру. У березні 1825 року він знову втік. Новий арешт у червні 1827 року і три роки в Сибіру, а потім нова втеча восени 1830 року, донос - Літинська тюрма і звідти він звільнився втечею. Його повстанські загони розтривожили навіть деякі повіти Волинської і Київської губерній. У листопаді 1833 року уряд створив навіть так звану Галузинецьку комісію. Але тільки через два роки, у ніч з 9 на 10 жовтня 1835 року, Устима Кармалюка підступно вбив із засідки шляхтич Рудковський. А в народі й до сьогодні співають пісні про цього героя і борця проти кріпацтва в Україні.
