Гуманізм і влада

Прага, 26 лютого 2002 – Поняття гуманізму, що зародилося ще у римські часи, містить у собі уявлення про цінність і значущість людини. В умовах наростання технологізації життя і глобалізації суспільних процесів, коли зростає загроза тотального нищення всього людського на Землі, людство стоїть перед вибором, і гуманізму, вищій цінності цього світу, ставленню до нього різних політичних сил, належить нині вирішальна роль. Українському суспільству, котре поволі відроджується з-під руїн антигуманної тоталітарної систему, надзвичайно важливо на загубити у політичній круговерті та економічному хаосі саме те, що найвищою цінністю є людина, проста людина, а не владний егоїст.

Природна м’якість, внутрішня доброта українців має своє вираження у філософії. Бо і Григорій Сковорода, з його пошуками нової релігії «любові і доброчесності», і Памфил Юркевич з філософією серця і вимогою незалежності духовного начала від матеріального, увійшли в історію як мислителі, насамперед, етичного спрямування. Вони обидва бачили у центрі всіх суспільних проблем саме людину і вважали, що над всіма стосунками громади, економічними, політичними, адміністративними має вивищуватися людяність і це особливо стосується влади сильних світу цього.

Актуальність людяності у сьогоднішньому сповненому апокаліптичних криз світі, а тим більше, в посттоталітарній Україні, важко переоцінити. Українське суспільство, вимордуване царськими і радянськими насильствами, людську ціну котрих сьогодні навіть важко уявити, може вийти із зневіри лише через відродження гуманістичних цінностей. Виглядає так, що лише дійсне дотримання основних критеріїв цивілізованості політичними діячами, партіями, громадськими рухами дасть можливість повернути і державу до поважання цінності і значущості людини, її прав на реалізацію гуманістичного ідеалу у сучасному світі.

Адже ж справжній гуманізм полягає не в разовій роздачі гуманітарної допомоги чи у гарній назві ніби-то благодійницького фонду, за фасадом якого стоять не чисті на руку політикани з брудними грошима і нечесними намірами. А в системному вимірі-коли держава у своїй політиці, економіці, силових факторах стоїть на сторожі інтересів більшості чесних людей, а не є знаряддям обману і насильства над цими громадянами. В умовах панування злодійського прагматизму і замішаного на цьому групового егоїзму, коли владарюючими в народі силами насаджується почуття страху і сліпого прислужництва насильству, важко повернути суспільство до розуміння і співпереживання, до почуття радості за чесну вдачу і успіх іншого, до почуття любові до ближнього. Але сама більшість народу має відчувати, що альтернативи суспільному гуманізму, людській першооснові державності немає. Та й чисельні церкви мабуть розуміють, що першим у їх діяльності має бути не керування міжконфесійними сварками та бійками за майно, а якраз допомога політикам, державі у гуманній спрямованості їх діяльності.

Чи знайте Ви, що основою філософії найвідоміших українських філософів Памфіла Юркевича і Григорія Сковороди був гуманізм, своєрідна «філософія серця»?

Як Ви розумієте людяність у сьогоднішньому світі?

Чи повинна влада бути гуманною і чи така риса притаманна їй?

Гуманізм полягає у разовій роздачі гуманітарної допомоги чи у системному становленні в політиці, економіці держави?

Які риси, на Вашу думку, головні у сьогоднішній людині:

1.

Прагматизм і егоїзм? 2.

Страх і прислужництво насильству, силі? 3.

Любов до ближнього? 4.

Байдужість до ближнього? 5.

Щоб у ближнього корова здохла? 6.

Намагання зрозуміти і співпереживати? 7.

Радість за вдачу і успіх іншого?

Які суспільні сили в Україні ще не втратили сподівання на гуманізм, на людяність, як шлях?

Чому, на Вашу думку сваряться церкви? Із-за надмірного почуття любові до ближнього?

Як ви вважаєте, що більше допоможе суспільству-слухняність і адаптація громадян чи звільнення через бунт?