Київ, 15 березня 2002 - Можливо, через поспіх та конкуренцію, можливо через цілком певний інтелектуальний рівень суб’єктів виборчого процесу, різко зростає не лише добробут українського народу, але й загальний рівень передвиборчого маразму й ідіотизму. Дещо з цього можна списати на те, що найбагатші, як от пропрезидентські КОПи, ЗаЄдУїсти чи Майбутні жінки, некритично сприймають вказівки запрошених з Росії політтехнологів. Найдебільніший вибрик дозволили собі СДПУ(о), записавши в есдеки уряди чи не всієї Європи - в їхній рекламі 13 з 15 євроурядів виявилися їхніми однодумцями, хоча насправді соціял-демократи мають владу лише у сімох державах, а про належність СДПУ(о) до європейської соціал-демократії не варто й говорити. Ця брехня – або, м’яко кажучи – недобросовісна реклама – цілком на совісті не лише Медведчука, Суркіса, Кравчука й менших зінченків, але й - як не дивно – міністра освіти Кременя... Потім, виправдовуючись, есдепешники видрукували шаленим накладом газетку з картою Європи, де НЕМАЄ УКРАЇНИ.
Телереклама, що в неї вгачено десятки мільйонів доларів – вражає часом безвідповідальністю, часом тупістю. А от фонд ВІДРОДЖЕННЯ, зробивши симпатичний телеролик про неминучу відповідальність порушників виборчого законодавства перед законом, де насамкінець колгоспному барону вручають повістку з прокуратури, на хвилиночку забув про те, ХТО в Україні є Генеральним прокурором, ЯК він у всьому слухається Президента, і від якої комуністичної партії він рветься до влади і як та партія і той президент ставилися й ставляться до законності...
Утім, не це найсмішніше. Вже не викликає сміху ревний запал комуністіческой партії України, із яким вона обстоює, канонічність православ’я і тягається з російськими батюшками та святими мощами, щоб залучити голоси не лише стареньких пенсіонерів чи довірливих бомжів, але й вірних РПЦ... Не дратує і Грушевський, який з мудрою усмішкою закликає голосувати за ЄДНІСТЬ. Не дивує й есдепеушний кабактерій чи щось таке із прозорою назвою НІ, НАША УКРАЇНА! Що була відкрилася - просто поруч із галереєю московського Гельмана, орендованою рівно по 31 березня.
І навіть те, що Володимир Щербань, начальник всєя Сумщини й номер 44 у списку Нашої України, заявив, що у тому списку, у списку НУ, де він номером 44 – усі дебіли й маразматик - не заскочило його до всього звиклих підлеглих, яких він змушував агітувати за єду.
Вражає інше. Виявляється, незважаючи на те, що населення України скорочується (за 10 років на 4 мільйони!) – кількість виборців неухильно зростає! Протягом чотирьох років виборців стало більше на СІМСОТ ТИСЯЧ!
От де чудеса, от, де втручання Божественних сил і любов народних мас до виборчих бюлетенів!
А найкраща політична реклама, яку особисто я спостеріг на величезному плакаті, повідомляла: “Наш кандидат – Іван Іванич (чи Петро Петрович)”. Нижче – дрібно – “вимагайте в гастрономах нашу горілку”...
Телереклама, що в неї вгачено десятки мільйонів доларів – вражає часом безвідповідальністю, часом тупістю. А от фонд ВІДРОДЖЕННЯ, зробивши симпатичний телеролик про неминучу відповідальність порушників виборчого законодавства перед законом, де насамкінець колгоспному барону вручають повістку з прокуратури, на хвилиночку забув про те, ХТО в Україні є Генеральним прокурором, ЯК він у всьому слухається Президента, і від якої комуністичної партії він рветься до влади і як та партія і той президент ставилися й ставляться до законності...
Утім, не це найсмішніше. Вже не викликає сміху ревний запал комуністіческой партії України, із яким вона обстоює, канонічність православ’я і тягається з російськими батюшками та святими мощами, щоб залучити голоси не лише стареньких пенсіонерів чи довірливих бомжів, але й вірних РПЦ... Не дратує і Грушевський, який з мудрою усмішкою закликає голосувати за ЄДНІСТЬ. Не дивує й есдепеушний кабактерій чи щось таке із прозорою назвою НІ, НАША УКРАЇНА! Що була відкрилася - просто поруч із галереєю московського Гельмана, орендованою рівно по 31 березня.
І навіть те, що Володимир Щербань, начальник всєя Сумщини й номер 44 у списку Нашої України, заявив, що у тому списку, у списку НУ, де він номером 44 – усі дебіли й маразматик - не заскочило його до всього звиклих підлеглих, яких він змушував агітувати за єду.
Вражає інше. Виявляється, незважаючи на те, що населення України скорочується (за 10 років на 4 мільйони!) – кількість виборців неухильно зростає! Протягом чотирьох років виборців стало більше на СІМСОТ ТИСЯЧ!
От де чудеса, от, де втручання Божественних сил і любов народних мас до виборчих бюлетенів!
А найкраща політична реклама, яку особисто я спостеріг на величезному плакаті, повідомляла: “Наш кандидат – Іван Іванич (чи Петро Петрович)”. Нижче – дрібно – “вимагайте в гастрономах нашу горілку”...
