Київ, 18 березня 2002 - Якщо уважніше придивитися до роботи засобів масової інформації у періоди передвиборчих кампаній, то можна у цій роботі знайти все, що треба - від піару до юридичних електоральних практик. Тепер бачимо навіть соціяльні телеролики, що пояснюють несвідомим виборцям, що порушення виборчого законодавства загрожують порушникам серйозними неприємностями аж до ув’язнення включно. Порушниками виступають більш-менш впізнавані представники досить абстрактного "начальства". Спроби ЗМІ висвітлити передвиборчий процес, повідомити про "численні, але незначні" порушення, ознайомити з програмами, показати ідейну розбіжність тих чи тих партій та блоків, їхніх лідерів - виглядають досить пристойно а часом навіть шляхетно й мило, принаймні для іноземних спостерігачів. Але кульмінацією передвиборчого розгулу демократії стали теледебати. Які, втім, у більшості фахівців викликали подив, глухе роздратування чи й гостру критику.
Щойно радісне слово "теледебати" набуло статусу "діла" - вмить із солодкої мрії захисників рівних можливостей та прозорих і чесних виборів - перетворилося на досить несмачну, гірко-кислу дійсність. З одного боку, інтелектуальний та й мовний рівень так званих лідерів нації, публічних політиків частенько примушує негайно вимкнути телевізор, щоб не відчувати за них сорому та ніяковіти. З іншого боку - будь-хто з неупереджених спостерігачів, добре ознайомлених з українською ситуацією, переглянувши кілька дебатів на різних каналах, зможе, не замислюючись, назвати адресу справжнього замовника й, перепрошую, режисера цих, з дозволу сказати, дебатів. Ясна річ, це - вулиця Банкова, точніш, Адміністрація Президента. Від цього й більшість вад телевізійних презентацій. Старі люди там працюють, старі й стомлені, думати їм важко, вигадувати щось новеньке - теж, керує ними страх - страх перед керівництвом, страх втратити посаду, страх стати перед судом… От і вимучують оті дебати - дивитися які просто гидко.
Такий же сурогат для галочки, як і вся демократія українського штибу
Одне слово, які вибори - такі й дебати.
Щойно радісне слово "теледебати" набуло статусу "діла" - вмить із солодкої мрії захисників рівних можливостей та прозорих і чесних виборів - перетворилося на досить несмачну, гірко-кислу дійсність. З одного боку, інтелектуальний та й мовний рівень так званих лідерів нації, публічних політиків частенько примушує негайно вимкнути телевізор, щоб не відчувати за них сорому та ніяковіти. З іншого боку - будь-хто з неупереджених спостерігачів, добре ознайомлених з українською ситуацією, переглянувши кілька дебатів на різних каналах, зможе, не замислюючись, назвати адресу справжнього замовника й, перепрошую, режисера цих, з дозволу сказати, дебатів. Ясна річ, це - вулиця Банкова, точніш, Адміністрація Президента. Від цього й більшість вад телевізійних презентацій. Старі люди там працюють, старі й стомлені, думати їм важко, вигадувати щось новеньке - теж, керує ними страх - страх перед керівництвом, страх втратити посаду, страх стати перед судом… От і вимучують оті дебати - дивитися які просто гидко.
Такий же сурогат для галочки, як і вся демократія українського штибу
Одне слово, які вибори - такі й дебати.
