Прага, 8 квітня 2002 – Сьогодні ми можемо нарахувати у політиці України чимало істориків але чи можна їх порівняти з політиками та істориками такого масштабу, як Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, 120 –річчя з дня народження якого якраз нині виповнюється? Не лише за історико-науковою спадщиною але й за політичною послідовністю, патріотизмом? Виглядає так, що нинішні активні в політиці українські історики, якщо їх так можна називати, не дуже то й виграють від такого порівняння. Що ж такого визначального і особливого було у біографії, наприклад, вже згаданого Дмитра Дорошенка.
Насамперед, Дмитро Дорошенко, який народився саме 8 квітня 1882 року, був вихідцем із стародавнього козацько - гетьманського роду і вже це до багато чого його зобов’язувало. Він ще у юнацькі роки знав що сталося 8 січня 1654 року у Переяславі і що це було не свято, а трагедія України. Один з його славних предків, гетьман Петро Дорошенко, помер у московському засланні. Вже ці факти свідчить про актуальність діянь і особи Дмитра Дорошенка для сучасної України, президент якої нещодавно ухвалив розпорядження про урочисту підготовку до відзначення 350-річчя Переяславської ради, як загальнонаціонального свята...
Як можна порівняти професійний і політичний ужинок Дмитра Дорошенка з сучасністю?
А взагалі, професійний і політичний шлях Дмитра Дорошенка у чомусь близький до сучасних істориків і політиків України. Він у 1909 році закінчив Київський університет і вже з того часу брав активну участь у національному русі. Він вміло поєднував науково-дослідницьку і політичну діяльність. Якийсь час був крайовим комісаром Тимчасового уряду від української партії соціалістів-федералістів, потім членом Центральної Ради, губернським комісаром у Чернігові і чи не єдиним націоналістом в уряді гетьмана Павла Скоропадського. З кінця 1919 року на еміграції, спочатку в Празі, а потім в Мюнхені, де й помер в 1951 році. В еміграційний період вважав себе виразником ліберальних політичних поглядів, за що неодноразово критикований різними українськими емігрантськими угрупованнями. Як бачимо, Дмитро Дорошенко завжди був патріотом свого народу, чого ми не можемо сказати про деяких сучасних істориків і політиків у Києві.
Чим ще відрізнявся Дмитро Дорошенко від сучасних діячів такого плану в Україні?
Ну, насамперед, тим що був послідовним у своїх діях, добре розумів чиїм нащадком він є. І не зважаючи на всі політичні перипетії, у вирі яких побував, не втратив свого морального обличчя. Не торгував своїми науковими переконаннями, тому його праці й сьогодні у широкому обігу серед істориків різних країн. До речі, він завжди був дуже вибагливим у історіографічному плані, йому не можна закинути у ігноруванні наукових посилань в його історичних дослідженнях, тим більше - у плаґіаті. Дмитро Дорошенко написав за своє життя понад тисячу наукових праць і сучасні історики та політики в Україні лише можуть збагатитися на його досвідові.
Насамперед, Дмитро Дорошенко, який народився саме 8 квітня 1882 року, був вихідцем із стародавнього козацько - гетьманського роду і вже це до багато чого його зобов’язувало. Він ще у юнацькі роки знав що сталося 8 січня 1654 року у Переяславі і що це було не свято, а трагедія України. Один з його славних предків, гетьман Петро Дорошенко, помер у московському засланні. Вже ці факти свідчить про актуальність діянь і особи Дмитра Дорошенка для сучасної України, президент якої нещодавно ухвалив розпорядження про урочисту підготовку до відзначення 350-річчя Переяславської ради, як загальнонаціонального свята...
Як можна порівняти професійний і політичний ужинок Дмитра Дорошенка з сучасністю?
А взагалі, професійний і політичний шлях Дмитра Дорошенка у чомусь близький до сучасних істориків і політиків України. Він у 1909 році закінчив Київський університет і вже з того часу брав активну участь у національному русі. Він вміло поєднував науково-дослідницьку і політичну діяльність. Якийсь час був крайовим комісаром Тимчасового уряду від української партії соціалістів-федералістів, потім членом Центральної Ради, губернським комісаром у Чернігові і чи не єдиним націоналістом в уряді гетьмана Павла Скоропадського. З кінця 1919 року на еміграції, спочатку в Празі, а потім в Мюнхені, де й помер в 1951 році. В еміграційний період вважав себе виразником ліберальних політичних поглядів, за що неодноразово критикований різними українськими емігрантськими угрупованнями. Як бачимо, Дмитро Дорошенко завжди був патріотом свого народу, чого ми не можемо сказати про деяких сучасних істориків і політиків у Києві.
Чим ще відрізнявся Дмитро Дорошенко від сучасних діячів такого плану в Україні?
Ну, насамперед, тим що був послідовним у своїх діях, добре розумів чиїм нащадком він є. І не зважаючи на всі політичні перипетії, у вирі яких побував, не втратив свого морального обличчя. Не торгував своїми науковими переконаннями, тому його праці й сьогодні у широкому обігу серед істориків різних країн. До речі, він завжди був дуже вибагливим у історіографічному плані, йому не можна закинути у ігноруванні наукових посилань в його історичних дослідженнях, тим більше - у плаґіаті. Дмитро Дорошенко написав за своє життя понад тисячу наукових праць і сучасні історики та політики в Україні лише можуть збагатитися на його досвідові.
