Івано-Франківськ, 1 травня 2002 - Не кращою, аніж за кордоном, є доля цвинтарів і на українській землі. Про драматичну історію одного з таких поховань розповідаємо.
В Івано-Франківську, колишньому Станіславові, було чимало цвинтарів. Один з них у центрі міста перетворено за радянських часів із допомогою бульдозерів у меморіальний парк. За твердженням фахівців, цей цвинтар за естетичним рівнем архітектурного виконання надгробків був одним із найкращих у Східній Європі. Зараз цих пам'ятників на могилах немає. Кам'яними доріжками прогулюються люди. На газончиках з густою зеленою травою, що виросла на людських кістках, бігають песики. І лише кілька могил та символічне поховання Українських січових стрільців нагадують, що колись тут був цвинтар. Не лише це історичне кладовище стало пусткою. Така ж доля спіткала чимало цвинтарів в Івано-Франківську. Серед них два єврейських цвинтарі. Вони з'явилися ще наприкінці 19-го століття. На місці одного в 70-х роках був збудований кінотеатр. Перед тим, як згадують очевидці, діти грали у футбол людськими черепами. Доля ж іншого цвинтаря стала найтрагічнішою сторінкою в історії міста. Про існування цього старого єврейського цвинтаря в районі міського озера не знає більшість івано-франківців. Сюди вам не покажуть дороги, але цей цвинтар усе ж таки існує. Із 1941 року цвинтар увійшов до території створеного фашистами єврейського гето. Упродовж майже двох років на території цвинтаря розстрілювали й закопували у величезні ями євреїв. Розстріли тривали до того часу, допоки мешканців гето не було знищено повністю. Потім настала черга українців. Їх розстрілювали аж до 44-го року. Загалом число вбитих перевищує сто тисяч. Якщо ввійти на територію цвинтаря, перед очима постає моторошна картина: сотні могил без надгробків. Кам'яні надгробки поруч утворили величезну кам'яну гору. На тих, які збереглися на могилах, виразно помітні сліди куль. А поруч прогини на землі. Це ями з тисячами розстріляних. Єврейська громада за власний кошт зовсім недавно обгородила цей цвинтар високим кам'яним муром. Отож, тут тепер не пасуться корови й кози. А це, як би страшно не звучало, донедавна було реальністю. Євреї встановили тут пам'ятний знак про страхітливі фашистські розстріли. Українці ж за якоюсь фатальною неписаною національною традицією забули про це місце або воліють про нього не згадувати. Жодного пам'ятного знака, хреста або ж таблички. Нічого. Мовби й не лежать тут тисячі українців. Ще живі очевидці тих подій. Але історія невблаганно накладає свій відбиток на пам'ять. Вона стирає з землі все, що не увіковічнюють її невдячні діти. Старий єврейський цвинтар в Івано-Франківську також поволі стає забутою історією українців, міста, держави. Він стає свідченням нашого непам’ятства, нашого шляху, який ми самі вибрали, але який ще можна змінити.
В Івано-Франківську, колишньому Станіславові, було чимало цвинтарів. Один з них у центрі міста перетворено за радянських часів із допомогою бульдозерів у меморіальний парк. За твердженням фахівців, цей цвинтар за естетичним рівнем архітектурного виконання надгробків був одним із найкращих у Східній Європі. Зараз цих пам'ятників на могилах немає. Кам'яними доріжками прогулюються люди. На газончиках з густою зеленою травою, що виросла на людських кістках, бігають песики. І лише кілька могил та символічне поховання Українських січових стрільців нагадують, що колись тут був цвинтар. Не лише це історичне кладовище стало пусткою. Така ж доля спіткала чимало цвинтарів в Івано-Франківську. Серед них два єврейських цвинтарі. Вони з'явилися ще наприкінці 19-го століття. На місці одного в 70-х роках був збудований кінотеатр. Перед тим, як згадують очевидці, діти грали у футбол людськими черепами. Доля ж іншого цвинтаря стала найтрагічнішою сторінкою в історії міста. Про існування цього старого єврейського цвинтаря в районі міського озера не знає більшість івано-франківців. Сюди вам не покажуть дороги, але цей цвинтар усе ж таки існує. Із 1941 року цвинтар увійшов до території створеного фашистами єврейського гето. Упродовж майже двох років на території цвинтаря розстрілювали й закопували у величезні ями євреїв. Розстріли тривали до того часу, допоки мешканців гето не було знищено повністю. Потім настала черга українців. Їх розстрілювали аж до 44-го року. Загалом число вбитих перевищує сто тисяч. Якщо ввійти на територію цвинтаря, перед очима постає моторошна картина: сотні могил без надгробків. Кам'яні надгробки поруч утворили величезну кам'яну гору. На тих, які збереглися на могилах, виразно помітні сліди куль. А поруч прогини на землі. Це ями з тисячами розстріляних. Єврейська громада за власний кошт зовсім недавно обгородила цей цвинтар високим кам'яним муром. Отож, тут тепер не пасуться корови й кози. А це, як би страшно не звучало, донедавна було реальністю. Євреї встановили тут пам'ятний знак про страхітливі фашистські розстріли. Українці ж за якоюсь фатальною неписаною національною традицією забули про це місце або воліють про нього не згадувати. Жодного пам'ятного знака, хреста або ж таблички. Нічого. Мовби й не лежать тут тисячі українців. Ще живі очевидці тих подій. Але історія невблаганно накладає свій відбиток на пам'ять. Вона стирає з землі все, що не увіковічнюють її невдячні діти. Старий єврейський цвинтар в Івано-Франківську також поволі стає забутою історією українців, міста, держави. Він стає свідченням нашого непам’ятства, нашого шляху, який ми самі вибрали, але який ще можна змінити.
