Львів, 9 травня 2002 - У Львові, вперше за роки незалежності України , 9 травня на деяких будинках та установах були вивішені державні прапори. А ще на Пагорбі Слави знову запалили “вічний вогонь”. Звісно, лише на один день, із нагоди державного свята - дня Перемоги над нацистською Німеччиною.
9-е травня для галичан завжди було сумнівним святом. Адже у 1945 році для них війна не закінчилася. Сотні тисяч мешканців Львівщини тоді виселили до Сибіру, інших -- кинули у тюрми і закатували. Українці стали жертвами операції “Вісла.” У 1946 – 1949 роках так звані совєтські визволителі вивезли і переселили півмільйона селян із Західної України. А ще була ліквідація Української Греко-Католицької церкви, військова боротьба УПА проти радянського режиму.
Звісно, цей перелік можна було б продовжити. Війна для галичан закінчилася лише наприкінці 20 століття, коли Україна стала незалежною державою.
Тому день перемоги і цього року не був у Львові урочистим і багатолюдним. Керівники міста та області із самісінького ранку, без проведення різноманітних мітингів, на пагорбі Слави поклали квіти на могили полеглих у війні.
А потім почергово, згідно із затвердженим Львівським міськвиконкомом графіком, під пильним наглядом із боку правоохоронців, відбулися мітинги: біля монументу та на Пагорбі слави, на Марсовому полі. Їх організували місцеві комуністи, соціалісти й представники “Російського блоку”. У них узяли участь ветерани та учасники Другої Світової війни. Зауважу, що виступи промовців не були агресивними. Учасники мітингів називали 9 травня радше днем очищення.
Я поцікавилося у представників Ради ветеранів, як вони ставляться до того, щоб воїнів УПА держава визнала стороною, що воювала. Ось, що почула у відповідь:
“Ми не проти. Якщо ці люди заслужили, то чому їх теж не прирівняти до героїв”.
У мітингу взяв участь депутат Держдуми Росії В'ячеслав Ігрунов. В інтерв'ю для радіо “Свобода “він сказав:
“Це була війна проти фашистської навали, проти війни між народами за національними належностями. Вона закінчиться тоді, коли народи перестануть гнобити один одного, поважатимуть один одного, не утискатимуть права один одного.”
Пан Ігрунов зазначив, що коли влада не бере участі в урочистостях, а люди приходять з власної волі -- це і є для них свято. А ще 9 травня ветерани проїхали львівськими вулицями на автомобілях виробництва 30-50 років і слухали музику.
Чимало ветеранів зауважили: коли тобі 75 – 80 років, то про ненависть і ворожнечу треба забути й просити у Бога прощення.
9-е травня для галичан завжди було сумнівним святом. Адже у 1945 році для них війна не закінчилася. Сотні тисяч мешканців Львівщини тоді виселили до Сибіру, інших -- кинули у тюрми і закатували. Українці стали жертвами операції “Вісла.” У 1946 – 1949 роках так звані совєтські визволителі вивезли і переселили півмільйона селян із Західної України. А ще була ліквідація Української Греко-Католицької церкви, військова боротьба УПА проти радянського режиму.
Звісно, цей перелік можна було б продовжити. Війна для галичан закінчилася лише наприкінці 20 століття, коли Україна стала незалежною державою.
Тому день перемоги і цього року не був у Львові урочистим і багатолюдним. Керівники міста та області із самісінького ранку, без проведення різноманітних мітингів, на пагорбі Слави поклали квіти на могили полеглих у війні.
А потім почергово, згідно із затвердженим Львівським міськвиконкомом графіком, під пильним наглядом із боку правоохоронців, відбулися мітинги: біля монументу та на Пагорбі слави, на Марсовому полі. Їх організували місцеві комуністи, соціалісти й представники “Російського блоку”. У них узяли участь ветерани та учасники Другої Світової війни. Зауважу, що виступи промовців не були агресивними. Учасники мітингів називали 9 травня радше днем очищення.
Я поцікавилося у представників Ради ветеранів, як вони ставляться до того, щоб воїнів УПА держава визнала стороною, що воювала. Ось, що почула у відповідь:
“Ми не проти. Якщо ці люди заслужили, то чому їх теж не прирівняти до героїв”.
У мітингу взяв участь депутат Держдуми Росії В'ячеслав Ігрунов. В інтерв'ю для радіо “Свобода “він сказав:
“Це була війна проти фашистської навали, проти війни між народами за національними належностями. Вона закінчиться тоді, коли народи перестануть гнобити один одного, поважатимуть один одного, не утискатимуть права один одного.”
Пан Ігрунов зазначив, що коли влада не бере участі в урочистостях, а люди приходять з власної волі -- це і є для них свято. А ще 9 травня ветерани проїхали львівськими вулицями на автомобілях виробництва 30-50 років і слухали музику.
Чимало ветеранів зауважили: коли тобі 75 – 80 років, то про ненависть і ворожнечу треба забути й просити у Бога прощення.
