Белград, 15 травня 2002 – Гвардійна бригада захопила місто Вуковар у Хорватії. Белградська преса тим часом докладно пише про свідчення перед Трибуналом Ратомира Танича, який під час влади Мілошевича був співробітником сербської Служби безпеки
Колишній лідер повстання й відтак голова самопроголошеної держави сербів у Хорватії перед від’їздом із Белграда патетично говорив про боротьбу за правду:
“Їду до Гааги, щоби захищати правду про мій народ позбавлений прав, який сім років перебуває в принижуючих умовах. Настав час, щоби сказали правду усі хто знає що сталося з народом Країни”.
Мілан Мартич за підтримкою режиму Мілошевича очолив сербських повстанців у Хорватії влітку 1990 року. Він у травні 1995 року видав наказ обстрілювати Загреб ракетами земля-земля. Тоді загинуло й поранено кільканадцять чоловік. У Хорватії Мартича за відсутності засуджено до дев’яноста років ув’язнення. У Сербії він перебував під чужим іменем. Югославський паспорт Мартич отримав кілька днів тому. Він здався Трибуналові на вимогу уряду у Белграді й кілька разів заявив, що не буде свідчити проти екс-президента Слободана Мілошевича.
Щодо генерала Мілана Мркшича, він був командувачем Гвардійної бригади Збройних сил Югославії, яка в листопаді 1991 року захопила місто Вуковар у Хорватії. Підрозділи цієї бригади, за твердженням гаазьких прокурорів та державних органів Хорватії, розстріляли двісті шістдесятьох полонених хорватів, між ними й групу полонених у вуковарській лікарні. Згодом Мркшич став командувачем збройних сил самопроголошеної Сербської Країни. Двоє його найближчих співробітників, полковник Шліванчанин на капітан Радич, відмовляються здатися Трибуналові.
Щодо Ратомира Танича, який у вівторок й середу постав перед Гаазьким трибуналом як свідок проти Слободана Мілошевича, він з 1993 року був співробітником сербської Служби безпеки. Його партія Нова демократія, яку очолює теперішній міністр внутрішніх справ Сербії Душан Михайлович, в той час була у правлячій коаліції разом із Мілошевичевими соціалістами. Три роки тому він виїхав за кордон, нібито до Італії. Ніхто з урядовців досі не відповів на запитання чи Танич грав лише другорядну роль чи він мав інформації з першої руки.
Колишній лідер повстання й відтак голова самопроголошеної держави сербів у Хорватії перед від’їздом із Белграда патетично говорив про боротьбу за правду:
“Їду до Гааги, щоби захищати правду про мій народ позбавлений прав, який сім років перебуває в принижуючих умовах. Настав час, щоби сказали правду усі хто знає що сталося з народом Країни”.
Мілан Мартич за підтримкою режиму Мілошевича очолив сербських повстанців у Хорватії влітку 1990 року. Він у травні 1995 року видав наказ обстрілювати Загреб ракетами земля-земля. Тоді загинуло й поранено кільканадцять чоловік. У Хорватії Мартича за відсутності засуджено до дев’яноста років ув’язнення. У Сербії він перебував під чужим іменем. Югославський паспорт Мартич отримав кілька днів тому. Він здався Трибуналові на вимогу уряду у Белграді й кілька разів заявив, що не буде свідчити проти екс-президента Слободана Мілошевича.
Щодо генерала Мілана Мркшича, він був командувачем Гвардійної бригади Збройних сил Югославії, яка в листопаді 1991 року захопила місто Вуковар у Хорватії. Підрозділи цієї бригади, за твердженням гаазьких прокурорів та державних органів Хорватії, розстріляли двісті шістдесятьох полонених хорватів, між ними й групу полонених у вуковарській лікарні. Згодом Мркшич став командувачем збройних сил самопроголошеної Сербської Країни. Двоє його найближчих співробітників, полковник Шліванчанин на капітан Радич, відмовляються здатися Трибуналові.
Щодо Ратомира Танича, який у вівторок й середу постав перед Гаазьким трибуналом як свідок проти Слободана Мілошевича, він з 1993 року був співробітником сербської Служби безпеки. Його партія Нова демократія, яку очолює теперішній міністр внутрішніх справ Сербії Душан Михайлович, в той час була у правлячій коаліції разом із Мілошевичевими соціалістами. Три роки тому він виїхав за кордон, нібито до Італії. Ніхто з урядовців досі не відповів на запитання чи Танич грав лише другорядну роль чи він мав інформації з першої руки.
