Київ, 24 травня 2002 - Ми ще раз хочемо віддати шану великому професіоналові, футбольному тренерові Валерієві Лобановському, який відійшов у вічність 13 травня цього року. Незважаючи на те, що більшу частину свого життя він провів за радянського режиму, в умовах майже повного неприйняття його новаторських методів Москвою, його добре знали й шанували за кордоном. Недаремно учасники цьогорічного фіналу Ліги чемпіонів мадридський “Реал” і леверкузенський “Байєр, а також глядачі на стадіоні шотландського міста Ґлазґо 15 травня вшанували пам’ять про нього хвилиною мовчання. Недаремно йому було присвячено статті в європейській пресі. Один з українських спортивних оглядачів порівняв Валерія Лобановського з нинішнім наставником донецького “Шахтаря” італійцем Невіо Скала. На його думку, Лобановський став в Україні таким же легіонером, як Скала, і на вівтар політико-економічної гри було покладено його ім'я. Мій колега Тарас Марусик записав думки деяких футболістів, а також звичайних громадян з приводу того, чи існує український національний дух у Збірній команді України, в київському “Динамо". Ось що сказав мені гравець національної збірної й київського “Динамо” Василь Кардаш про побутування української мови серед його колег.
Василь Кардаш: Особисто я розмовляю українською мовою як у команді так і вдома. Зараз у команді багато легіонерів і їм важко розмовляти не тільки українською, але і російською мовою. Керівництво клуба найняло репетитора, який їх учить. Що стосується наших хлопців, то вони багато розмовляють українською мовою, це Андрій Гусин, Олександр Головко, Олександр Шовковський.
Тарас Марусик:
На моє запитання, чому так виходить, що україномовні гравці і тренери, зокрема Йожеф Сабо, дають інтерв’ю здебільшого не по-українськи, Василь Кардаш відповів так.
Василь Кардаш:
Може це якось залежить від журналістів, які ставлять питання російською мовою та налаштовують футболістів на те, щоб вони і відповіді давали російською мовою.
А тепер послухаємо наших слухачів.
Слухач 1:
Я старий болільник київського “Динамо” і вважаю, що одним із векторів успіху Валерія Васильовича була безмежна підтримка болільників проти панування імперії. Цей дух носився у повітрі, а зараз цього духу самостійності не дуже видно.
А ось думка ще одного слухача “Свободи”.
Слухач 2:
Не можна обминути такого питання як українська мова і як співання українського гімну перед початком матчу. Чого гравці не співають гімн, як це роблять німці, хорвати, французи, інші нації? Це питання треба вирішувати. Хай Буряк та хлопці вчать гімн, і на початку відбіркового циклу на першому матчі у Києві щоб усі співали гімн.
Коментар Василя Кардана:
Дійсно, із початку нового відбіркового циклу всі будуть співати “Ще не вмерла Україна”.
Тарас Марусик:
Я запитав також іншого гравця національної збірної України, цьогорічного чемпіона Англії у складі лондонського “Арсеналу” Олега Лужного, чи зможе він, разом з Василем Кардашем та іншими гравцями, навчити більшість членів збірної слів національного гімну.
Олег Лужний:
Я не можу відповідати за всіх гравців - хто хоче вивчити український гімн, хто хоче співати його. Але я намагатимусь, щоб нам дали текст гімну і ми вчили його перед іграми.
Ще один цікавий монолог нашого закарпатського слухача.
Слухач 3:
Негаразди в нашому футболі під час незалежної України почалися, і не треба це приховувати, з тих примітивних дубльонок чи шуб, які хотіли подарувати іспанському судді. Як пішла брехня так вона і продовжується. Як нема національного духу і у футболі, і в київському “Динамо”, так це і продовжується. Як є занепад футболу в Україні, так він і продовжується. Я вже не говорю про мову. Мовний дух у київському “Динамо” та його керівництві звичайно російський, керівники й футболісти не є патріотами України . Кожен окремо прекрасно може розмовляти українською, але там на першому місці бізнес. Футбол занепадає в усій Україні. Це не вина Лобановського, це вина тих керівників, які використовували останні роки Лобановського. Поки буде спекулятивне, не національне, антинародне і антипатріотичне керівництво в нашому футболі, футболу не буде. На жаль вже нема і київського “Динамо”. Подивіться – трибуни порожні. Подивіться як наша сьогоднішня збірна зіграла з білорусами. Це не стомлення - там нема гри. І віддаючи належне Валерію Васильовичу як людині, як патріоту і як майстру своєї справи, треба змінити не керівника київського футболу, а керівництво всього футболу. Поки будуть спекулянти, хабарі, замовлене суддівство, не буде в нас футболу.
Ще один слухач, здається, зовсім зневірився у власне національному футболі.
Слухач 4:
Ніхто не допоможе людям, які не мають національного розуміння, яким Україна не є батьківщиною.
Тарас Марусик:
Відповідаючи на моє запитання про те, чому Москва так блокувала професійну діяльність Лобановського, заслужений майстер спорту, а нині доцент, начальник кафедри бойової та фізичної підготовки Національної академії внутрішніх справ України Стефан Решко сказав, що це пояснювалося заздрістю. Він згадав, що навіть перший секретар Московському міському Компартії Гришин розпікав гравців московських гравців – що ви, п’ять команд, не можете обіграти одне київське “Динамо”. Стефан Решко згадав також, що за третє місце на олімпіаді 1976 року московські функціонери заборонили Лообановському працювати зі збірними, а в 1980 році новий наставник радянської збірної й московського “Спартака” Пєсков за таке ж третє місце на московській олімпіаді був відзначений орденом Дружби народів.
До речі, московська критика була додатковим допінгом для киян. Якось Олег Блохін згадував, що в 1974 році перед матчами з російськими командами тренери “Динамо” зачитували одну й ту саму статтю з тижневика “Футбол-Хокей”, в якій стверджувалося, що ті команди на голову вищі за київське “Динамо” у тактичному плані. Після цього московське “Динамо” програло киянам 0:2, а ленінградський “Зеніт” – 0:5. Отака-от історія.
Василь Кардаш: Особисто я розмовляю українською мовою як у команді так і вдома. Зараз у команді багато легіонерів і їм важко розмовляти не тільки українською, але і російською мовою. Керівництво клуба найняло репетитора, який їх учить. Що стосується наших хлопців, то вони багато розмовляють українською мовою, це Андрій Гусин, Олександр Головко, Олександр Шовковський.
Тарас Марусик:
На моє запитання, чому так виходить, що україномовні гравці і тренери, зокрема Йожеф Сабо, дають інтерв’ю здебільшого не по-українськи, Василь Кардаш відповів так.
Василь Кардаш:
Може це якось залежить від журналістів, які ставлять питання російською мовою та налаштовують футболістів на те, щоб вони і відповіді давали російською мовою.
А тепер послухаємо наших слухачів.
Слухач 1:
Я старий болільник київського “Динамо” і вважаю, що одним із векторів успіху Валерія Васильовича була безмежна підтримка болільників проти панування імперії. Цей дух носився у повітрі, а зараз цього духу самостійності не дуже видно.
А ось думка ще одного слухача “Свободи”.
Слухач 2:
Не можна обминути такого питання як українська мова і як співання українського гімну перед початком матчу. Чого гравці не співають гімн, як це роблять німці, хорвати, французи, інші нації? Це питання треба вирішувати. Хай Буряк та хлопці вчать гімн, і на початку відбіркового циклу на першому матчі у Києві щоб усі співали гімн.
Коментар Василя Кардана:
Дійсно, із початку нового відбіркового циклу всі будуть співати “Ще не вмерла Україна”.
Тарас Марусик:
Я запитав також іншого гравця національної збірної України, цьогорічного чемпіона Англії у складі лондонського “Арсеналу” Олега Лужного, чи зможе він, разом з Василем Кардашем та іншими гравцями, навчити більшість членів збірної слів національного гімну.
Олег Лужний:
Я не можу відповідати за всіх гравців - хто хоче вивчити український гімн, хто хоче співати його. Але я намагатимусь, щоб нам дали текст гімну і ми вчили його перед іграми.
Ще один цікавий монолог нашого закарпатського слухача.
Слухач 3:
Негаразди в нашому футболі під час незалежної України почалися, і не треба це приховувати, з тих примітивних дубльонок чи шуб, які хотіли подарувати іспанському судді. Як пішла брехня так вона і продовжується. Як нема національного духу і у футболі, і в київському “Динамо”, так це і продовжується. Як є занепад футболу в Україні, так він і продовжується. Я вже не говорю про мову. Мовний дух у київському “Динамо” та його керівництві звичайно російський, керівники й футболісти не є патріотами України . Кожен окремо прекрасно може розмовляти українською, але там на першому місці бізнес. Футбол занепадає в усій Україні. Це не вина Лобановського, це вина тих керівників, які використовували останні роки Лобановського. Поки буде спекулятивне, не національне, антинародне і антипатріотичне керівництво в нашому футболі, футболу не буде. На жаль вже нема і київського “Динамо”. Подивіться – трибуни порожні. Подивіться як наша сьогоднішня збірна зіграла з білорусами. Це не стомлення - там нема гри. І віддаючи належне Валерію Васильовичу як людині, як патріоту і як майстру своєї справи, треба змінити не керівника київського футболу, а керівництво всього футболу. Поки будуть спекулянти, хабарі, замовлене суддівство, не буде в нас футболу.
Ще один слухач, здається, зовсім зневірився у власне національному футболі.
Слухач 4:
Ніхто не допоможе людям, які не мають національного розуміння, яким Україна не є батьківщиною.
Тарас Марусик:
Відповідаючи на моє запитання про те, чому Москва так блокувала професійну діяльність Лобановського, заслужений майстер спорту, а нині доцент, начальник кафедри бойової та фізичної підготовки Національної академії внутрішніх справ України Стефан Решко сказав, що це пояснювалося заздрістю. Він згадав, що навіть перший секретар Московському міському Компартії Гришин розпікав гравців московських гравців – що ви, п’ять команд, не можете обіграти одне київське “Динамо”. Стефан Решко згадав також, що за третє місце на олімпіаді 1976 року московські функціонери заборонили Лообановському працювати зі збірними, а в 1980 році новий наставник радянської збірної й московського “Спартака” Пєсков за таке ж третє місце на московській олімпіаді був відзначений орденом Дружби народів.
До речі, московська критика була додатковим допінгом для киян. Якось Олег Блохін згадував, що в 1974 році перед матчами з російськими командами тренери “Динамо” зачитували одну й ту саму статтю з тижневика “Футбол-Хокей”, в якій стверджувалося, що ті команди на голову вищі за київське “Динамо” у тактичному плані. Після цього московське “Динамо” програло киянам 0:2, а ленінградський “Зеніт” – 0:5. Отака-от історія.
