Доступність посилання

ТОП новини

Прямий Ефір: Незалежні засоби масової інформації у незалежній Україні


Прямий Ефір: Незалежні засоби масової інформації у незалежній Україні

Київ-Прага, 25 червня 2002 -

Перед мікрофоном у празькій студії Олекса Боярко, у київській студії - Надія Степула

Гості студії - народний депутат України від Соціалістичної партії Іван Бокий та директор воєнних програм українського Центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова Леонід Поляков.

Олекса Боярко

На жаль, час, виділений для першої теми, ми вичерпали. Друга тема – незалежні засоби масової інформації у незалежній Україні. «Десять років суверенності для української держави виявилися доленосними. Україна утвердила себе як незалежна держава». Таким був лейтмотив виступу Президента України Леоніда Кучми перед депутатським корпусом. А як поєднати незалежність України, суверенність України з незалежністю засобів інформації? Чи можна це поєднати? Спробує це зробити моя колега

Майя Нагорняк

Ззовні начебто незалежність українських засобів масової інформації є. Упродовж десяти років з’явилася сила-силенна комерційних, комунальних, відомчих мас-медіа. Кожен із радіоканалів, газет має свою позицію щодо висвітлення суспільних процесів. Населення України, щоправда поки у меншості, має доступ до цих різних джерел інформації. Тут багато залежить від місця проживання й рівня прибутків. Якщо ж поглянути на ситуацію зсередини, кудись зникає означена щойно безхмарність. Причин багато. Одна з головних – і досі у незалежній Україні не напрацьовані механізми незалежного функціонування мас-медіа, тому й виходить, що незалежними засоби інформації є суто за формою. А механізми – це насамперед інформаційне законодавство.

Закони взагалі-то існують, але мас-медіа розвиваються такими шаленими темпами, що українські парламентарі просто не встигають оновлювати законодавчі акти. Недарма голова Нацради Борис Холод, звітуючи перед депутатами, наголосив на докорінній зміні інформаційних законів. Зокрема, Закону про інформацію, про телебачення й радіомовлення та інших. До відсутності досконалого законодавства додається ще економічний чинник. Україна досі не спромоглася на супутникове телебачення. Нині воно доступне здебільшого для багатих осіб. Унаслідок цього такою потужною є російська інформаційна експансія.

Формальна незалежність мас-медіа диктується їхньою тотальною залежністю чи то від Адміністрації Президента, чи то від Кабміну, чи то від засновників, чи то від усіх вкупі. Так відбувається тому, що немає чітко виписаного статусу згаданих структур, і вони домінують у суспільстві замість того, щоб бути просто інструментом у руках громадян. Яскравим свідченням позірної незалежності мас-медіа є і факти непереліцензування деяких телекомпаній, які в певний спосіб заважають владі. Згадаймо нещодавнє відімкнення каналу «Ютар» від мовлення концерном РРТ. А що уже судових позовів у мас-медіа! Судам нудьгувати ніколи. Шкода, що і Нацрада з питань телебачення й радіомовлення, яка за ідеєю мала б дбати про інтелектуальний рівень інформаційних структур, про їхню незалежну громадську позицію, окрім ліцензування більше нічим не опікується. І також захлинається у судових позовах.

Олекса Боярко

Для наших слухачів нагадаю, в ефірі “Вечірня Свобода”. До нас приєднався новий гість, член Національної Ради з питань радіо й телебачення, письменник Юрій Покальчук. Дякую, що знайшли час і приєдналися до нас. Перше питання саме до Вас. Говорячи про незалежність держави й засобів масової інформації, треба з’ясувати чіткіше – незалежність від кого чи від чого?

Юрій Покальчук

Засоби масової інформації – це не тільки радіо, телебачення, преса й решта.

Довелося їздити по світу і спеціально розглядати, що робиться у світі з цього питання. Вважаю, що незалежності у тій формі, в який вона декларується, насправді не існує ніде і не від кого, тому що кожна газета, кожний канал телебачення, газета комусь належить. А той “хтось” - хто має гроші утримувати цей ЗМІ, має свої політичні погляди. Інша справа, мені довелося разом з іншим членом Нацради Віктором Лешиком побувати в Італії. Там обов’язковим є (те, щоб нам було варто використати) захист політичної рівності, тобто політичного плюралізму. Якщо одна партія виступає на каналі (правда їх там не 120, а менше), якщо навіть та заплатила, друга має право виступити безкоштовно, щоб урівняти. За цим наглядає Нацрада.

Другий момент, який стосується всієї нашої української політики - бо від неї йде залежність наших ЗМІ - це те, що я б назвав культурою. Культура загальна, культура політики, політичних висловлювань, толеранції. Цього бракує. Сьогодні коли з нашого профільного комітету звучать слова, що треба політизувати весь теле-радіо простір повністю, що лишаться 3-4 канали, які будуть представляти крупних політичних гравців, то в мене руки опускаються. Чекайте, ми за те, щоб не було політизації.

Отже, гадаю, що незалежність ЗМІ – це вектор, над яким постійно треба працювати всім – від Нацради, що стосується радіо й телебачення, до уряду, парламенту, і не для того, щоб перетиснути когось з одної фракції в іншу.

Отже, якщо говорити про незалежність, це робота спеціалістів певного класу, а по-друге, плюралістична думка, що стосується телебачення й радіо. До того ж, роль закону.

Олекса Боярко

Я дякую Вам. Пан Бокий, а яким верства населення чи політичним партія дійсно потрібні незалежні мас-медіа, хто цього вимагає, врешті-решт?

Іван Бокий

Думаю, що незалежні ЗМІ потрібні перш, за все, народові. Народ стогне від брехні, стогне від того, що з екранів телебачення з підлеглої владі преси (підлегла вона на 95% ), іде, як росіяни називають “оболваніваніє”, ллється брехня на політичних опонентів.

Олекса Боярко

Пане Бокий, а Ви не перебільшуєте, що народ стогне від цього?

Іван Бокий

Ні, я не перебільшую. Я за професією, журналіст, віддав журналістиці більше чотирьох десятків років, був депутатом, я продовжую писати, друкуватися практично в кожному номерів газети “Сільські вісті”, де я раніше працював. Маю постійний зв’язок з читачами, і - усе це кажу не зі своїх слів. Часто буваю на Чернігівщині, Полтавщині, в інших регіонах - скрізь це чув: скільки нам будуть брехати? Це особливо було видно на цих виборах.

Незалежну пресу влада не любить, але за 10 років української незалежності відбулась узурпація інформаційного простору так само, як узурпація влади. І це відомо. Відомо, кому належать канали, газети, радіостанції. Але є острівці. Я був би нещирий, якби сказав, що немає вільної преси. Вона є.

Газета “Сільські вісті” – це справжнє незалежне видання, бо воно незалежне економічно. Не підпорядковано ніякій партії, ніякому холдингові, а підпорядковано тільки читачеві.

Олекса Боярко

Але чи “Сільські вісті” дійсно такі незалежні, чи вони залежать, все ж таки, від своїх хазяїв?

Іван Бокий

Абсолютно незалежні, тому що хазяїв у газети немає, є редакційна рада у складі чотирьох народних депутатів, зокрема, це колишній головний редактор, я як колишній заступник головного редактора, поет, академік Борис Олійник, головний редактор Юрій Моторний. Це всі, якщо назвати господарями. А всі фінанси – це передплати читачів.

Надія Степула

Щодо фінансів, хотіла б запитати. Останнім часом стало відомо, що посилився вплив російського капіталу на українські медіа. Ця тенденція, очевидно, зростатиме. Як можна захистити українські медіа від такого впливу? Це російськомовна преса, яка має гроші виходити російською мовою в Україні, це певний нахил до “зросійщення”. Що з цим робити?

Іван Бокий

По-перше, виконувати наше законодавство. Друге: у Верховній Раді бракує нам критичної депутатської маси, щоб ухвалити закон, який усе-таки зобов’язував би і видавців, і господарів ЗМІ все-таки видання робити національними не тільки мовно, а національними за змістом. Думаю, те, що іноземний капітал бере участь у видавництві преси, тут нічого страшного могло і не бути, якби Україна не була у специфічній ситуації. Те, що "Вашингтон Пост" фінансує відомий Мун не є секретом, і це США шкоди не задає..

Олекса Боярко

Але це "Вашингтон Таймс"...

Іван Бокий

Так, так, перепрошую.

Олекса Боярко

Пане Покальчук, а що ж залежить від журналістів, щоб досягти більшої незалежності? Чи нічого не залежить, і ми є просто рабами в ситуації, що склалася?

Юрій Покальчук

Остання фраза нагадує відоме “ми не раби раби не ми”. Як Чехов казав, нам треба витискати краплю за краплею раба з кожної порядної людини, а я б сказав, треба витискати краплю комуністичного раба, який досить мислить стихійно. Отак: начальство сказало, і наші журналісти найчастіше погоджуються. Це стиль мислення хворобливо старий. Коли я був у Франції і заробляв журналістикою.. першу статтю переписував вісім разів, мене вчили писати по-західному.

Хотів ви наголосити на одному моменті, який для мене дуже важливий. Це Закон про мову. Ми говоримо зараз про різні засоби, але як українському письменнику, який написав близько 20 книжок, мені це болить, я піднімаю це питання і в Нацраді, і скрізь. У Законі про мову є той дурнуватий, вибачте, пункт про компактне проживання і про право на говоріння. За нього хапаються, починаючи від питань мови різних регіонів ... У законах стільки дірок, це тільки одна справа застосовувати “Закон про мову” щодо телебачення й радіомовлення.

Журналіст має бути свідомим, це добре. А якщо немає сильної української преси сьогодні? Добре, що з’явилося” Дзеркало тижня” українською мовою, я одразу передплатив, бо треба підтримувати такі видання. Є “Сільські вісті”, справді потужна газета, але вона все одно політична, бо за нею стоїть політична партія. Усе ж вона має свого читача, і Слава Богу, що є така газета. Візьміть “1+1”, гарно заробляє , але за ним усе одно стоїть якась політична сила.

Отже, саме закон міг би врегульовувати. Насправді, журналіст ще й гроші заробляє. Добре, якщо він чесний і намагається робити, як може. Але він має мати можливість заробити, тоді він буде говорити правду....Треба Верховній Раді допомогти нам з законами...

Олекса Боярко

Я вибачаюсь, але завершуємо “Вечірню Свободу”. Усього найліпшого.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG