Український ПЕН-центр підготував заяву «В обороні правди» про плани узгодження підручників історії України та Росії
Тарас Марусик
Київ, 10 липня 2002 – Президент українського ПЕН-центру, головний редактор газети «Наша віра» Євген Сверстюк повідомив, що щойно ПЕН-центр підготував заяву «В обороні правди» про плани узгодження підручників історії України та Росії. Щоправда, українська сторона в особі віце-прем’єра Володимира Семиноженка всіляко викручується, щоб не відповідати по суті.
Тарас Марусик:
Отже, пане Євгене, кілька слів про цю Вашу заяву.
Євген Сверстюк:
Ця заява викликана тим, чим викликаються найбільші національні протести в Україні. В нашій історії реакції особливо гострі не стільки на тиск на шлунок, скільки на тиск на душу і на сумління. Взагалі-то в кінці минулого століття ми чекали, що падіння цієї страшної ідеології поведе за собою покаяння, бо це криза принципу сили. Нічого подібного…
Заява починається словами:«Найбільшою тривогою початку XXI століття є симптоми продовження силових методів, узаконених комунізмом і нацизмом, цілковита відсутність самоусвідомлення і покаяння.
У посткомуністичних країнах гра в прискорену демократизацію вже згортається. Зовнішні атрибути демократії використовуються для маскування нових методів обману і пограбування народу. Український спектакль із виборами, який закінчився перемогою влади, що зазнала поразки на виборах – це демонстрація нових злоякісних утворень і нових форм насильства. Найбільша є та, що світ за тими видовищами не помічає нової хвилі наступу на саму сутність людини, на правду і закони, на позитивні людські вартості, що складає фундамент нашої культури. Це наступ безідейного цинізму».
Тарас Марусик:
Пане Євгене, повертаючись до того, що дало поштовх оприлюдненню Вашої заяви, я хотів би Вас запитати: які, на Вашу думку, больові точки української історії хотіли б узгодити чиновники «реформатори»?
Євген Сверстюк:
Вони лежать на поверхні. Ці больові точки, ці поняття узгоджувалися у 70-і роки на судових процесах. Про що нас допитували слідчі і прокурори, які ще зараз живі і зараз можуть засвідчити?
Був списочок тих питань, які є кримінальними. Це критичне ставлення до Переяславської ради, це розмови про голод в Україні в 1933 році і позитивні висловлювання про Мазепу, про Петлюру і про Степана Бандеру.
Тарас Марусик:
Джентеьменський набір так званий?
Євген Сверстюк:
Так, це те, що Росію завжди особливо хвилювало, і вона хотіла зняти з нашої свідомості ці питання. Тільки що тоді знімалися вони методом екстирпації поліцейської, тобто видалення з мозку, а нині це має бути методом псевдодемократичної комісії, цим узгодженням.
Тарас Марусик:
І так званої дружби Україна–Росія?
Євген Сверстюк:
Так, а дружба сама собою розуміється. Це відмова від правди, яка вистраждана народом упродовж його історії, і відмова від прийняття тих принципів, які утверджуються в нашому світі.
Адже зважте, що Німеччина, яка лише 12 років експериментувала принцип насильства, розплачується і фінансово, і морально за це протягом усієї повоєнної історії. Вона колишнім остарбайтерам за два роки примусової праці зараз видає компенсації, в той час коли Росія колишнім каторжанам за 25 років примусової праці навіть не приносить вибачення.
Тарас Марусик:
Пане Євгене, а хто підписав цю заяву?
Євген Сверстюк:
Заяву підписали, окрім мене, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Валерій Шевчук, Юрій Андрухович – ті, з ким удалося в таку літню пору вийти на зв’язок.
Тарас Марусик:
Повний текст заяви українського ПЕН-центру можна буде прочитати у найближчих числах газет «Наша віра», «Українське слово» та інших виданнях.
Тарас Марусик
Київ, 10 липня 2002 – Президент українського ПЕН-центру, головний редактор газети «Наша віра» Євген Сверстюк повідомив, що щойно ПЕН-центр підготував заяву «В обороні правди» про плани узгодження підручників історії України та Росії. Щоправда, українська сторона в особі віце-прем’єра Володимира Семиноженка всіляко викручується, щоб не відповідати по суті.
Тарас Марусик:
Отже, пане Євгене, кілька слів про цю Вашу заяву.
Євген Сверстюк:
Ця заява викликана тим, чим викликаються найбільші національні протести в Україні. В нашій історії реакції особливо гострі не стільки на тиск на шлунок, скільки на тиск на душу і на сумління. Взагалі-то в кінці минулого століття ми чекали, що падіння цієї страшної ідеології поведе за собою покаяння, бо це криза принципу сили. Нічого подібного…
Заява починається словами:«Найбільшою тривогою початку XXI століття є симптоми продовження силових методів, узаконених комунізмом і нацизмом, цілковита відсутність самоусвідомлення і покаяння.
У посткомуністичних країнах гра в прискорену демократизацію вже згортається. Зовнішні атрибути демократії використовуються для маскування нових методів обману і пограбування народу. Український спектакль із виборами, який закінчився перемогою влади, що зазнала поразки на виборах – це демонстрація нових злоякісних утворень і нових форм насильства. Найбільша є та, що світ за тими видовищами не помічає нової хвилі наступу на саму сутність людини, на правду і закони, на позитивні людські вартості, що складає фундамент нашої культури. Це наступ безідейного цинізму».
Тарас Марусик:
Пане Євгене, повертаючись до того, що дало поштовх оприлюдненню Вашої заяви, я хотів би Вас запитати: які, на Вашу думку, больові точки української історії хотіли б узгодити чиновники «реформатори»?
Євген Сверстюк:
Вони лежать на поверхні. Ці больові точки, ці поняття узгоджувалися у 70-і роки на судових процесах. Про що нас допитували слідчі і прокурори, які ще зараз живі і зараз можуть засвідчити?
Був списочок тих питань, які є кримінальними. Це критичне ставлення до Переяславської ради, це розмови про голод в Україні в 1933 році і позитивні висловлювання про Мазепу, про Петлюру і про Степана Бандеру.
Тарас Марусик:
Джентеьменський набір так званий?
Євген Сверстюк:
Так, це те, що Росію завжди особливо хвилювало, і вона хотіла зняти з нашої свідомості ці питання. Тільки що тоді знімалися вони методом екстирпації поліцейської, тобто видалення з мозку, а нині це має бути методом псевдодемократичної комісії, цим узгодженням.
Тарас Марусик:
І так званої дружби Україна–Росія?
Євген Сверстюк:
Так, а дружба сама собою розуміється. Це відмова від правди, яка вистраждана народом упродовж його історії, і відмова від прийняття тих принципів, які утверджуються в нашому світі.
Адже зважте, що Німеччина, яка лише 12 років експериментувала принцип насильства, розплачується і фінансово, і морально за це протягом усієї повоєнної історії. Вона колишнім остарбайтерам за два роки примусової праці зараз видає компенсації, в той час коли Росія колишнім каторжанам за 25 років примусової праці навіть не приносить вибачення.
Тарас Марусик:
Пане Євгене, а хто підписав цю заяву?
Євген Сверстюк:
Заяву підписали, окрім мене, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Валерій Шевчук, Юрій Андрухович – ті, з ким удалося в таку літню пору вийти на зв’язок.
Тарас Марусик:
Повний текст заяви українського ПЕН-центру можна буде прочитати у найближчих числах газет «Наша віра», «Українське слово» та інших виданнях.
