На початку 50-х років ХХ століття Гарвардський університет у Сполучених Штатах Америки виконав великий науковий проект – запис тисяч і тисяч спогадів біженців із Радянського Союзу. Але інтерв’юери уникали записувати розповіді про голод 1932-33 років, зауважуючи, що йдеться про вочевидь неправдоподібні історії, про щось міфологічне. Аж до 1980-х років західна історична наука вважала голодомор на Україні “націоналістичною вигадкою” або, у кращому разі, наслідком несприятливих природних умов. У цьому західна наука виступала єдиним фронтом із ідеологічним відділом ЦК КПСС та “істориками у цивільному” з лав КҐБ.
Тільки у 1980-х роках, коли президент Сполучених Штатів Роналд Рейган оголосив хрестовий похід проти радянської Імперії зла і тезу про спеціально організований голод детально аргументували два історики неукраїнського походження – Роберт Конквест і Джеймс Мейс – крига скресла. Спершу спеціальна комісія Конгресу та Президента США, потім – Міжнародна комісія, складена з відомих правників, дійшли думки: голодомором Сталін прагнув завдати смертельного удару українській нації, реалізував політику етноциду.
Зараз факт голодомору наче визнаний на офіційному рівні в Україні. Де-не-де навіть побудовані пам’ятники жертвам штучного голоду. Хоча у столиці, де б належали мати меморіал мільйонам, полеглим під час голодомору, є тільки скромний пам’ятний знак. До речі: так і не встановлено, скільки ж людей загинуло у 1932-33 роках від голоду: цифри коливаються від двох до дев’яти мільйонів. А як підрахувати непрямі втрати, тобто ненароджених чи померлих разом із матерями, ще у материнському череві?
Повертаючись до позиції влади щодо голодомору, варто зазначити, що в офіційних документах відсутнє і засудження комунізму, і сама згадка про етноцид. “Трагічні події” – на щось більше в оцінці голодомору влада не спромоглася. Це зрозуміло. Адже інакше доведеться визнати, що комуністичний режим, із номенклатурних надр якого вийшли всі без винятку теперішні лідери України, вбив у кілька разів більше українського люду, ніж нацизм.