Прага, 18 липня 2002 – У підготовці до можливого воєнного удару по Іраку Сполучені Штати розглядають Туреччину, що належить до НАТО, як головного союзника. У середу заступник міністра оборони США Пол Вольфовіц прибув до Туреччини із триденним візитом, в перебігу якого він матиме переговори з турецькими керівниками у справі співпраці у воєнній акції проти Іраку.
Хоча поки що нічого конкретно невідомо про плани воєнного удару по іракських військових об’єктах, ні приблизної дати такої акції, адміністрація США і далі наполягає на усуненні від влади режиму Саддама Хусейна і готується до можливого удару, сподіваючись на співпрацю, передусім на використання військових баз та аеродромів у восьми країнах регіону. У рамках цієї підготовки до Туреччини прибув заступник міністра оборони США Вольфовіц, який мав би запевнити турецьких керівників у тому, за його ж словами, що удар по Іраку у жодному випадку не матиме негативного впливу на ситуацію в Туреччині. Зокрема йдеться про побоювання в Анкарі, що удар по Іраку призведе до активізації сепаратистського руху курдів на півночі Іраку і на сході Туреччини, які бажають створити свою незалежну державу.
Крім того, як вважають оглядачі і побоюються турецькі керівники, співпраця Туреччини зі США у воєнній акції проти мусульманського Іраку може викликати невдоволення серед значної частини населення і посилити впливи ісламських радикалів, які досі залишалися в тіні і не мали особливої підтримки з боку турків.
Далі, оглядачі наголошують на глибокій політичній і урядовій кризі, яку переживає Туреччина. Будь яке рішення про співпрацю у воєнній акції мав би схвалити парламент і уряд. Обидві державні структури нині перебувають у стані розвалу, а нові загальні вибори призначено щойно на 3 листопада.
Проте більшість прозахідно настроєних турецьких керівників, хоча не приховують певних застережень і побоювань перед непередбаченими наслідками удару, у принципі готові взяти на себе відповідальність у справі співпраці у воєнній акції проти Іраку. Вони погоджуються з потребою усунення Саддама Хусейна від влади, хоча, знову ж таки , не приховують побоювань, що може не знайтися нового лідера, якого визнало б населення Іраку.
Американська авіація використовує військово-повітряну базу на сході Туреччини від часів війни у Перській затоці. Звідси патрульні літаки здійснюють польоти над північною частиною Іраку. Проте, у випадку удару по Іраку авіація союзників потребуватиме значно ширшої військової бази на території Туреччини.
Хоча поки що нічого конкретно невідомо про плани воєнного удару по іракських військових об’єктах, ні приблизної дати такої акції, адміністрація США і далі наполягає на усуненні від влади режиму Саддама Хусейна і готується до можливого удару, сподіваючись на співпрацю, передусім на використання військових баз та аеродромів у восьми країнах регіону. У рамках цієї підготовки до Туреччини прибув заступник міністра оборони США Вольфовіц, який мав би запевнити турецьких керівників у тому, за його ж словами, що удар по Іраку у жодному випадку не матиме негативного впливу на ситуацію в Туреччині. Зокрема йдеться про побоювання в Анкарі, що удар по Іраку призведе до активізації сепаратистського руху курдів на півночі Іраку і на сході Туреччини, які бажають створити свою незалежну державу.
Крім того, як вважають оглядачі і побоюються турецькі керівники, співпраця Туреччини зі США у воєнній акції проти мусульманського Іраку може викликати невдоволення серед значної частини населення і посилити впливи ісламських радикалів, які досі залишалися в тіні і не мали особливої підтримки з боку турків.
Далі, оглядачі наголошують на глибокій політичній і урядовій кризі, яку переживає Туреччина. Будь яке рішення про співпрацю у воєнній акції мав би схвалити парламент і уряд. Обидві державні структури нині перебувають у стані розвалу, а нові загальні вибори призначено щойно на 3 листопада.
Проте більшість прозахідно настроєних турецьких керівників, хоча не приховують певних застережень і побоювань перед непередбаченими наслідками удару, у принципі готові взяти на себе відповідальність у справі співпраці у воєнній акції проти Іраку. Вони погоджуються з потребою усунення Саддама Хусейна від влади, хоча, знову ж таки , не приховують побоювань, що може не знайтися нового лідера, якого визнало б населення Іраку.
Американська авіація використовує військово-повітряну базу на сході Туреччини від часів війни у Перській затоці. Звідси патрульні літаки здійснюють польоти над північною частиною Іраку. Проте, у випадку удару по Іраку авіація союзників потребуватиме значно ширшої військової бази на території Туреччини.