Прага, 5 серпня 2002 - «Український маятник похитнувся геть від Росії. Позиція Москви підштовхує Київ до необхідності грати у свою власну гру», - такий висновок робить російська «Нєзавісімая газета», аналізуючи взаємини України й Москви у контексті нових реалій у зовнішній політиці обох країн.
Після періоду теплих стосунків Києва й Москви, що розпочався зимою 2000 року під акомпанемент «плівок Мельниченка» і виборів до українського парламенту, наступає час для зворотного ходу маятника українсько-російської дружби. І про це, за висновками автора статті, свідчить, зокрема:
- Перше, наполегливість Києва у реалізації, в основному українського проекту щодо створення зони вільної торгівлі в ГУУАМ як альтернативи ЄврАзЕС, в котрій домінує Росія; - Друге, новий етап торговельної війни, пов’язаної із запровадженням 32-відсоткового мита на російські автомобілі; - Третє, намір протоптати «незалежну» стежку до НАТО поза Москвою; - Четверте, відбирання у російського чорноморського флоту берегових об’єктів через суд; - А також, готовність замінити Росію у миротворчих місіях в СНД (перш за все в Абхазії).
У такий спосіб, за словами російського оглядача, офіційний Київ намагається якось відреагувати на російський дипломатичний наступ у першій половині 2002 року, який завершився для Росії зустріччю у форматі «восьмірки» і зустріччю «двадцятки» в НАТО. За висновками «Нєзавісімой ґазєти», триває формування світової еліти за участі Росії з відповідним ризиком для України - потрапити в зону російського впливу і контролю.
У такій ситуації Київ намагається зіграти в цьому «концерті» свою партію, хоча і не сольну. Й тому, для України важливо підтримувати особливі взаємини з Європейським Союзом і НАТО. Несприятлива ситуація для Києва полягає у тому, що такі особливі стосунки були потрібні Сполученим Штатам (у меншій мірі – європейцям) у другій половині 1990-их років, коли існував трикутник напруженості «НАТО-Росія-Україна». Тоді Київ активно «торгував» своїм геополітичним становищем у цьому трикутнику і тим самим підтримував високий попит на власну ідентичність та активність як у Росії, так і в Заходу. Але, після «касетного скандалу» і жорстокого тиску Заходу на Леоніда Кучму, український президент змінив зовнішній курс держави в напрямку, «геть від Заходу» і кинувся в обійми Москви. У таких тісних обіймах Україну й Росію застали нові геополітичні реалії, які склалися після 11 вересня. Сполучені Штати й Росія раптово опинилися в одному антитерористичному човні. А новий статус-кво у взаєминах Москви й Києва закріпив стан України у сфері російського впливу.
Прохолодність офіційного Вашингтона до України пояснюється, зокрема, негативним ставленням до постаті президента Кучми. «Точніше кажучи, - зауважує російський оглядач, Сполучені Штати не поспішають інвестувати в Україну, поки її президентом залишається Леонід Кучма».
Й тому зараз Україна намагається продемонструвати своїм стратегічним партнерам – і Сполученим Штатам, і Росії – свою здатність самостійно здійснювати регіональні проекти, такі як - «зона вільної торгівлі в рамках ГУУАМу». Очевидно, що Київ намагається активніше вести власну гру, незалежну від Москви. А від того, яку саме тактику вибере Москва у стосунках із Києвом, який «дорослішає», залежатиме, чи збережеться нинішній рівень відносно незначної конфліктності в українсько-російських взаєминах, чи ця конфліктність суттєво підвищиться, - робить висновок «Нєзавісімая ґазєта».
Після періоду теплих стосунків Києва й Москви, що розпочався зимою 2000 року під акомпанемент «плівок Мельниченка» і виборів до українського парламенту, наступає час для зворотного ходу маятника українсько-російської дружби. І про це, за висновками автора статті, свідчить, зокрема:
- Перше, наполегливість Києва у реалізації, в основному українського проекту щодо створення зони вільної торгівлі в ГУУАМ як альтернативи ЄврАзЕС, в котрій домінує Росія; - Друге, новий етап торговельної війни, пов’язаної із запровадженням 32-відсоткового мита на російські автомобілі; - Третє, намір протоптати «незалежну» стежку до НАТО поза Москвою; - Четверте, відбирання у російського чорноморського флоту берегових об’єктів через суд; - А також, готовність замінити Росію у миротворчих місіях в СНД (перш за все в Абхазії).
У такий спосіб, за словами російського оглядача, офіційний Київ намагається якось відреагувати на російський дипломатичний наступ у першій половині 2002 року, який завершився для Росії зустріччю у форматі «восьмірки» і зустріччю «двадцятки» в НАТО. За висновками «Нєзавісімой ґазєти», триває формування світової еліти за участі Росії з відповідним ризиком для України - потрапити в зону російського впливу і контролю.
У такій ситуації Київ намагається зіграти в цьому «концерті» свою партію, хоча і не сольну. Й тому, для України важливо підтримувати особливі взаємини з Європейським Союзом і НАТО. Несприятлива ситуація для Києва полягає у тому, що такі особливі стосунки були потрібні Сполученим Штатам (у меншій мірі – європейцям) у другій половині 1990-их років, коли існував трикутник напруженості «НАТО-Росія-Україна». Тоді Київ активно «торгував» своїм геополітичним становищем у цьому трикутнику і тим самим підтримував високий попит на власну ідентичність та активність як у Росії, так і в Заходу. Але, після «касетного скандалу» і жорстокого тиску Заходу на Леоніда Кучму, український президент змінив зовнішній курс держави в напрямку, «геть від Заходу» і кинувся в обійми Москви. У таких тісних обіймах Україну й Росію застали нові геополітичні реалії, які склалися після 11 вересня. Сполучені Штати й Росія раптово опинилися в одному антитерористичному човні. А новий статус-кво у взаєминах Москви й Києва закріпив стан України у сфері російського впливу.
Прохолодність офіційного Вашингтона до України пояснюється, зокрема, негативним ставленням до постаті президента Кучми. «Точніше кажучи, - зауважує російський оглядач, Сполучені Штати не поспішають інвестувати в Україну, поки її президентом залишається Леонід Кучма».
Й тому зараз Україна намагається продемонструвати своїм стратегічним партнерам – і Сполученим Штатам, і Росії – свою здатність самостійно здійснювати регіональні проекти, такі як - «зона вільної торгівлі в рамках ГУУАМу». Очевидно, що Київ намагається активніше вести власну гру, незалежну від Москви. А від того, яку саме тактику вибере Москва у стосунках із Києвом, який «дорослішає», залежатиме, чи збережеться нинішній рівень відносно незначної конфліктності в українсько-російських взаєминах, чи ця конфліктність суттєво підвищиться, - робить висновок «Нєзавісімая ґазєта».
