Прага, 15 серпня 2002 - Європейський Союз, стривожений наступом крайніх правих сил, прагне придушити нелеґальну іміґрацію. Але хвилі бідних іміґрантів приходитимуть і далі - європейські працедавці користаються з їхнього сумнівного статусу, щоби збивати платню й оминати закони про працю. У Португалії, наприклад, наростає тенденція експлуатувати кваліфікованих працівників зі Східної Європи, що їх там називають «лунатиками». І на першому місці серед них українці, пише в останньому числі французький місячник Ле Монд Діпломатік.
Заблуканий погляд їхніх очей зраджує бажання висковзнути до провінції; їхні зіжмакані пластикові торбинки видають сумнівний статус мандрівних наймитів. Є й інші ознаки їхньої тихої присутності: російські газети в кіосках на вокзалі чи написані кирилицею реклами в конторах грошових переказів. Так пише з Португалії кореспондент французького журналу про «лунатиків», що крадькома бродять головним майданом Лісабона.
Трудові іміґранти прибувають багато звідки, серед того і з колишніх португальських колоній. Але дедалі більше румун, молдован, росіян, а головно українців дістаються тепер до Португалії в пошуках кращого життя - і знаходять експлуатацію й страх.
«Українці є третьою найбільшою спільнотою іноземців у Португалії після вихідців із Кабо Верде й Бразилії. Їх більше, ніж гвінейців чи ангольців», – каже французькому журналістові Тетяна Комліченко-Ґоміш, адміністратор центру працевлаштування в діловому районі Лісабона. Вона підбирає своїм землякам працю, здебільшого на будівництві. Приїжджі зі Східної Європи, в першу чергу українці, нерідко мають високу кваліфікацію: було, наприклад, подружжя лікарів - але зараз дружина працює на заводі, а чоловік будівельником.
Ле Монд Діпломатік далі пише про особливості Португалії, де дуже низька порівняно з рештою ЄС пересічна платня виганяє самих португальців на заробітки до інших європейських країн. Із цього радо користаються працедавці, наймаючи замість португальських членів профспілок безправних іміґрантів.
Інтереси ж потужного будівельного лобі й відповідних урядів - а Португалія зараз переживає період масового будівництва - суперечать інтересам збіднілих мандрівників, перед якими постають надзвичайно погані трудові й житлові умови.
Ситуація недвозначна, вважають працівники одного з інститутів, який пропонує курси португальської мови для східноєвропейців: «Португальці загалом уважають еміґрантів зі Східної Європи за дисциплінованих фахівців. Але до них водночас ставляться як до рабів. І, попри нестачу в Португалії кваліфікованої робочої сили, нічого не робиться для того, щоби скористатися з потенціялу цих приїжджих, хоча багато з них - інженери, лікарі чи інші фахівці. Вони нерідко стають жертвами чи то несумлінних юристів, які пропонують допомогу в улаштуванні дозволів на перебування й урешті видоюють із них усе нові гроші, чи посередників, які втікають із їхньою платнею, а чи й їхніх власних мафій».
Французький журнал цитує оповідь Сергія з України, який живе нелеґально в Лісабоні й ховається від мафії, якій він не хоче далі платити гроші.
Минулого літа, нагадує Ле Монд Діпломатік, інший українець захопив у заручники власника кав’ярні в самому центрі португальської столиці - він був у відчаї, пограбований бандою своїх співвітчизників.
Натомість португальці переважно співчувають українцям та іншим заробітчанам зі Східної Європи - за словами самих цих іміґрантів. Їм, пише Ле Монд Діпломатік, на відміну від африканців чи циган, не доводиться зазнавати ксенофобських чи расистських нападів.
Заблуканий погляд їхніх очей зраджує бажання висковзнути до провінції; їхні зіжмакані пластикові торбинки видають сумнівний статус мандрівних наймитів. Є й інші ознаки їхньої тихої присутності: російські газети в кіосках на вокзалі чи написані кирилицею реклами в конторах грошових переказів. Так пише з Португалії кореспондент французького журналу про «лунатиків», що крадькома бродять головним майданом Лісабона.
Трудові іміґранти прибувають багато звідки, серед того і з колишніх португальських колоній. Але дедалі більше румун, молдован, росіян, а головно українців дістаються тепер до Португалії в пошуках кращого життя - і знаходять експлуатацію й страх.
«Українці є третьою найбільшою спільнотою іноземців у Португалії після вихідців із Кабо Верде й Бразилії. Їх більше, ніж гвінейців чи ангольців», – каже французькому журналістові Тетяна Комліченко-Ґоміш, адміністратор центру працевлаштування в діловому районі Лісабона. Вона підбирає своїм землякам працю, здебільшого на будівництві. Приїжджі зі Східної Європи, в першу чергу українці, нерідко мають високу кваліфікацію: було, наприклад, подружжя лікарів - але зараз дружина працює на заводі, а чоловік будівельником.
Ле Монд Діпломатік далі пише про особливості Португалії, де дуже низька порівняно з рештою ЄС пересічна платня виганяє самих португальців на заробітки до інших європейських країн. Із цього радо користаються працедавці, наймаючи замість португальських членів профспілок безправних іміґрантів.
Інтереси ж потужного будівельного лобі й відповідних урядів - а Португалія зараз переживає період масового будівництва - суперечать інтересам збіднілих мандрівників, перед якими постають надзвичайно погані трудові й житлові умови.
Ситуація недвозначна, вважають працівники одного з інститутів, який пропонує курси португальської мови для східноєвропейців: «Португальці загалом уважають еміґрантів зі Східної Європи за дисциплінованих фахівців. Але до них водночас ставляться як до рабів. І, попри нестачу в Португалії кваліфікованої робочої сили, нічого не робиться для того, щоби скористатися з потенціялу цих приїжджих, хоча багато з них - інженери, лікарі чи інші фахівці. Вони нерідко стають жертвами чи то несумлінних юристів, які пропонують допомогу в улаштуванні дозволів на перебування й урешті видоюють із них усе нові гроші, чи посередників, які втікають із їхньою платнею, а чи й їхніх власних мафій».
Французький журнал цитує оповідь Сергія з України, який живе нелеґально в Лісабоні й ховається від мафії, якій він не хоче далі платити гроші.
Минулого літа, нагадує Ле Монд Діпломатік, інший українець захопив у заручники власника кав’ярні в самому центрі португальської столиці - він був у відчаї, пограбований бандою своїх співвітчизників.
Натомість португальці переважно співчувають українцям та іншим заробітчанам зі Східної Європи - за словами самих цих іміґрантів. Їм, пише Ле Монд Діпломатік, на відміну від африканців чи циган, не доводиться зазнавати ксенофобських чи расистських нападів.