Доступність посилання

ТОП новини

Прямий Ефір: Черговий вибір, який постав перед Україною: якою їй бути - парламентською чи президентською республікою


Прямий Ефір: Черговий вибір, який постав перед Україною: якою їй бути - парламентською чи президентською республікою

Київ-Прага, 29 серпня 2002 - Ведучі: у Празі - Ірина Халупа, у Києві – Віктор Міняйло. Гості студії: Сергій Телешун – політолог, президент фонду “Співдружність”, президент громадського об’єднання «Суспільна амністія», доктор політичних наук, професор; Юрій Костенко - народний депутат, голова українського Народного Руху, заступник голови фракції «Наша Україна» та Роман Сольчаник - доктор історичних наук, аналітик, політичний консультант корпорації Ранд (по телефону з Каліфорнії).

Ірина Халупа

Якою має бути Україна – парламентською чи президентською республікою і якою буде політична реформа в Україні? Спочатку коротко до минулого. Президент Леонід Кучма використав 24 серпня, День незалежності, для чергового проголошення. Він заявив про свій намір перетворити Україну у парламентсько-президентську республіку, однак, не дав чіткої відповіді, яким він хоче бачити кінцевий результат цієї політичної реформи. Наш колега Сергій Руденко намагається з’ясувати, якою бачить президент майбутню модель управління державою.

Сергій Руденко

Леонід Кучма поки що загальними фразами пояснює своє розуміння поняття “парламентсько-президентська модель держави”. За його словами, не варто вигадувати свій, український велосипед. Президент каже, що існує європейський досвід, за яким у Верховній Раді має бути створена парламентська більшість, яка у свою чергу формуватиме уряд і відповідно нестиме з ним відповідальність за ситуацію у державі. На нинішньому ж етапі політична реформа для Леоніда Кучми це -, перш за все, більшість у Верховній Раді.

Леонід Кучма

Без побудови роботи уряду і парламенту, парламенту й уряду на принцип солідарна політична відповідальність, це все, що відбувається в Україні, ми будемо і далі тупцювати на місці. Поганий той приклад чи не зовсім, я маю на увазі, коли парламент усе таки створив більшість, то він показав, на мій погляд, свою дієздатність. Було прийнято тільки 7 різноманітних кодексів, своєчасно були прийняті бюджети на 2001 і 2002 рік.

Сергій Руденко

Ставлячи у приклад штучно створену взимку двохтисячного більшість у Верховній Раді, результатом якої, як відомо, стала так звана “оксамитова революція”, Леонід Кучма закликає і нинішній парламент удатися до формування нової більшості.

Леонід Кучма

Я закликаю до створення парламентської більшості, а ідеологічне підґрунтя у нас є. Думаю, також тут сумніву немає.

Сергій Руденко

Леонід Кучма не уточнює, яке саме ідеологічне підґрунтя він має на увазі. Бо, якщо йдеться про той самий принцип, яким керувалися й ініціатори “оксамитової революції” – Олександр Волков та Віктор Медведчук – створити керовану з Банкової більшість, то уявити собі, якою саме бачиться політична реформа президентові зовсім не важко.

Ірина Халупа

Парламентська система, яку пропонує президент, вимагає існування міцних партій в Україні. На останніх парламентських виборах блок «Наша Україна» здобув перемогу, але український закон має змішану виборчу систему, і інші групи дещо нівелювали цю більшість. Намагання «Нашої України» використати свою перемогу як зелене світло для певної політичної реформи – формування уряду не вдалося. Чи можемо ми розцінювати це як певну неготовність українського політичного середовища до пропозицій, висловлених сьогодні президентом?

Юрій Костенко

Я якраз і хотів звернути увагу на наступні аспекти пропозицій президента. Я згадую 91-й рік – вибори президента Кравчука і дискусії, якою має бути форма державного правління, які розтягнулися майже на 6 років поки ми не ухвалили Конституцію. Під час цих дискусій український парламент також продемонстрував неефективну роботу разом з урядом. У парламенті не було демократичної більшості, уряд намагався проводити якісь реформи, консервативна ліва більшість не давала законодавчого підкріплення цим реформам. Потім з’явився президент із величезними повноваженнями щодо державного управління. І знов таки за ці роки ми не побачили суттєвого просування України до демократії і ринкової економіки. Тому що одноособове призначення президентом усього складу уряду окрім прем’єр-міністра показало неефективну роботу такого уряду, який призначався поза парламентом, із тією більшістю. Те, що політична реформа в Україні назріла, немає жодних сумнівів. Тим більше, що сьогодні склалася парадоксальна ситуація, коли «Наша Україна», яка отримала політичне перемогу на останніх виборах, не може реалізувати свою програму, тому що не має владних повноважень. Щоб ми могли це зробити, нам потрібна участь у виконавчій владі. Треба йти на реформи, але не шляхом дискусій, яка потрібна Україні форма державного правління, а шляхом конкретних кроків. Діюча Конституція не заважає нам утворити демократичну більшість, коаліційний уряд, звернутися до президента з проханням призначити цей коаліційний уряд і забезпечити ефективну взаємодію й уряду і парламентської більшості, і виконати всі завдання, які стоять перед Україною.

Ірина Халупа

Пане Костенко, якщо Конституція не перешкоджає, тоді що ж перешкоджає?

Юрій Костенко

На мій погляд, перешкоджають неконституційні повноваження адміністрації президента, яка фактично узурпувала владу в Україні і втручається в процеси формування як парламентської більшості, так і у процеси управління державою через вплив на Кабінет міністрів, обласні адміністрації. Сьогодні Конституція дозволяє ухвалити Кабінет міністрів і чітко розписати повноваження Кабінету міністрів, прем’єр-міністра, підвести обладміністрації під управління саме Кабміном, а не адміністрацією президента. І цим ми вже наблизимося до ефективної, збалансованої моделі державного правління. Потребує рішення питання щодо балансу повноважень між президентом і парламентом. Ця система дещо розбалансована, про що свідчить практика тих реформ, які намагалися провести всі ці роки. Але якщо говорити, що треба знову створювати дискусійний клуб і обмізковувати, якою має бути парламентська демократія в Україні, коли ми вже реально можемо започаткувати цю парламентську демократію, створивши демократичну більшість, то цей шлях не дасть позитивних результатів.

Ірина Халупа

Пан Костенко говорив що політична реформа назріла, що є певний дисбаланс повноважень у гілках влади. Якою ж має бути українська демократія – парламентською чи президентською? Пане Телешун, а, може, питання в самій демократії – чи є вона, взагалі, в Україні чи це чергові намагання воювати гаслами, коли головне – демократія відсутня?

Сергій Телешун

Щоб говорити про політичну реформу потрібно чітко визначитись, незалежно від того, чи є представники влади чи представники опозиції. Чому виникло питання політичної реформи? Чи це стратегічна, історико-політична мета, коли Україна переходить від однієї форми правління до іншої або це політична доцільність? Думаю, зі мною погодиться значна частина експертів в Україні, що є 2 складові в бажанні політичної реформи: 1 – політико-історична необхідність і 2 – технологічна внутрішньо і зовнішньополітична, якщо уважно прослідкувати за виступами, за реакцією тих чи інших політичних суб’єктів в Україні. Зокрема, це: 1 – внутрішньополітична більшість незалежно від того, яке буде ідеологічне навантаження, 2 – підготовка до президентських виборів, реакція влади й опозиції, 3 – технологія збереження впливу на політичний, економічний простір окремих політичних і економічних груп впливу, що існують в Україні.

Ірина Халупа

Яка необхідність із цих 3-ох існує в Україні?

Сергій Телешун

Усі три. Мені здається, що це не є історична необхідність, а більш факт технологічний. Ми провели телефонне опитування, експертну оцінку і прийшли до висновку, що до 70% громадян України не цікавить суть цієї проблеми, їх цікавить, який буде результат. І друге. Я все ж таки прибічник того, що стабільність суспільства визначається, насамперед, стабільністю правової системи, Конституції й стабільністю всієї політичної системи. Відсутній баланс гілок влади, конкуренція між гілками влади й прозорість. Ми знайшли як у виступах влади, так і опозиції 5 питань, які викликають протиріччя: 1 – яка форма правління - президентсько-парламентська чи парламентсько-президентська, на сьогоднішній день не визначено, що це таке; 2 – питання європейського досвіду. Ми підрахували, що з 50 країн у Європі тільки 10 працюють по пропорційній системі, всі інші –змішані, а в таких країнах, як Велика Британія і Франція домінує мажоритарна системи, але це не заважає демократії й активному розвитку партій. Тобто це дозволяє прийти до висновку, що розмови про політичну реформу більш базуються на технологічних аспектах.

Ірина Халупа

Дякую. Це все той європейський досвід, як, ймовірно, і євроремонт, - кожний має своє уявлення, що це таке. Пан Сольчаник, як Ви гадаєте, чи є якась необхідність Україні зараз змінювати систему управління чи треба удосконалювати те, що є?

Роман Сольчаник

Ви знаєте, ваше запитання до певної міри передбачає ситуацію, де якось можна штучно замінити політичну реальність. Я думаю, такі штучні заходи вже були зроблені. Це мене підводить до узагальнення. Для мене абсолютно загадковими у виступі президента України є пропозиції перейти до системи парламентського управління державою, включно з пропорційною системою голосування з однієї простої причини - всі підстави для такої ситуації існували після останніх парламентських виборів. Чому це не відбулося абсолютно ясно і однозначно, у зв’язку з втручанням Банківської у процеси нормальної процедури парламентської політики. Мені до сьогоднішнього дня не ясно, що пан президент має на увазі, якщо цей процес вже до якоїсь міри, можна сказати, відбувся.

По друге, повертаючись до проблеми штучних механізмів. Проблеми, які порушували пан Костенко і наш співрозмовник аналітик, я думаю, що тут проблеми набагато важливіші, ніж прості реформи. Йдеться про консолідацію суспільства. Про яку більшість в парламенті можна говорити, коли переважна більшість населення України за результатами соціологічних опитувань не довіряє політичним партіям. Я маю на увазі опитування населення, проведене цього місяця центром Разумкова, де понад 76% респондентів висловили недовіру політичним партіям.

Отже, висновок для мене абсолютно ясний. По-перше, мусять бути справжні політичні партії, які існують, скажімо, у Німеччині чи Великобританії, перед тим як може зайти мова про якісь реформи. По-друге, за результатами опитування більшість населення навіть не підтримує незалежність України. Понад 48% респондентів не проголосували за незалежність. Я хочу сказати, що не те, що я так довіряю опитуванням населення, але все ж таки вони про щось свідчать. Отже, про яку консолідацію і про які реформи можна на сьогоднішній день говорити?

Ірина Халупа

Ми вже чули в новинах, що сьогодні відбулася прес-конференція лідера блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка. Також пан Ющенко до проведення цієї прес-конференції мав зустріч з президентом Кучмою і вручив йому відкритий лист, який відразу з’явився на сайті «Нашої України», а також на сторінках інших інтернетівських засобів масової інформації. На прес-конференції, що відбулася, пан Ющенко згадував про необхідність політичної реформи.

Про необхідність політичної реформи в Україні він також говорив сьогодні під час зустрічі з президентом Кучмою, на що, за словами Ющенка президент відгукнувся позитивно. Сьогодні ж на прес-конференції Віктор Ющенко сказав, що він впевнений, що парламент не зможе до 2004 року реалізувати пропозиції президента про перехід до парламентсько-президентської форми управління і нагадав, що для змiни державного устрою, потрібно внести змiни до Конституції. За рік до президентських виборів, навряд чи Верховна Рада буде цим займатися, - вважає Ющенко.

Говорячи про власне ставлення до ініціатив президента, Ющенко зокрема зазначив, що i парламентсько-президентська і президентсько-парламентська форми правлiння можуть бути ефективними. Давайте послухаємо уривок із виступу Віктора Ющенка.

Віктор Ющенко

Ми виходимо із того, що і президентська і парламентська політична модель можуть бути ефективні. Сьогодні відкривати дискусію, яка модель є більш, чи менш ефективна, це початок процедури для тих політичних сил, яким потрібно щоб ми втратили час для політичного розвитку.

Для парламентської моделі всім очевидно, принаймні, треба дві речі: перше, це усталена демократія, по-друге, сильна розвинута політична система. Коли останнє соціальне опитування говорить про те, що 51% людей не вірить в демократичні вибори в Україні, 50% вважають Україну не незалежною країною - коментувати тезу про усталену демократію я не буду. Коли в Україні працює 135 партій і 11 років в парламенті України жодного разу не було демократичної більшості, говорити про сильну політичну модель, яка могла стати гарантом Конституції і законів України теж досить ризиковано. Хоча я відношусь до тих людей, які вважають, що це (парламентська модель) більш демократична система управління, можливо, на перехідний період, залежно від традицій і особливостей політичної моделі, більше виграє президентська модель. Тому що це короткі, ефективні рішення, динамічний механізм ухвалення цих рішень. Але, з іншої сторони. є небезпека отримати певні патологічні наслідки від цієї системи. Над цим треба думати, говорити... Ми в нашому політичному блоці це питання зараз розглядаємо, і ми виступимо із нашими концептуальними позиціями відносно цього питання. Ми не будемо йти на задвірки і мовчати, але нам треба дочекатися початку політичного року і ми свою точку зору з цього приводу скажемо.

Ірина Халупа

Це був лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко. Пане Костенко, запитання до Вас. Ви є депутатом усіх скликань Верховної Ради від часу проголошення Незалежності. Це вже не перша передача, яку ми робимо на тему про політичну реформу в Україні і про можливість переходу до парламентсько-президентської системи управління. Багато із наших гостей і Ваших колег по роботі, депутатів вважають, що парламентська форма управління викликає політичну відповідальність До цих пір, майже за 11 років незалежності одне із головних нарікань, власне, на політичне середовище, це те, що немає політичної відповідальності за вчинки, за недоліки, за проблеми... З одного боку, ми бачимо, що населення України не довіряє політичним партіям, з другого боку, ми бачимо, що все ж таки, голосують за певні політичні партії. Як Ви вважаєте, в чому суть відсутності цієї політичної відповідальності і чи такий теоретичний перехід до нової системи якимось чином магічно забезпечить цю відповідальність?

Юрій Костенко

Я думаю, що тут треба говорити про дві речі, якщо мати на увазі політичну відповідальність. У першу чергу, виборча система повинна сприяти політичним силам, які отримали симпатії виборців, брати на себе політичну відповідальність. Я не можу погодитися із своїм колегою Телешуном, що у країнах Західної Європи дуже добре працює і змішана модель, і мажоритарна модель. Так, але згадаємо, що у тій же Великобританії, де є мажоритарна модель, там демократія встановлювалася, чи розвивалася впродовж, принаймні, 300-400 років. І там на мажоритарному виборчому окрузі не голосують за Джона, чи Сема, а там голосують за представника або Консервативної партії, або Лейбористської партії. Бо за 300 чи 400 років виборці вже чітко орієнтуються у програмах цих партій. У нас же у виборчому окрузі голосують, на превеликий жаль, навіть не за Івана, чи Петра, а хто скільки чого дасть. І у Полтавській області на цих виборах проголосували за того, хто дав по 3 кілограми макухи кожному виборцю, а не за представника «Нашої України». Тому пропорційна виборча система, це перший крок до формування політично відповідальної влади. Бо якби «Наша Україна» за умов пропорційної системи отримала більшість у парламенті, то тоді ми пішли б до президента і сказали:«Пане президент, попри те, що Ви призначаєте уряд, але Ви повинні призначити представників саме «Нашої України», бо жодне рішення у Верховній Раді не буде проголосоване, якщо «Наша Україна» не матиме відношення до уряду».

Отже, перше питання, яке повинне бути вирішене у плані політичної реформи, це перехід на нову виборчу систему. І друге. Права тієї політичної сили, яка отримала підтримку виборця. Оці права реалізуються через формування уряду, формування цією політичною силою виконавчої влади. Тоді вона здатна мати повністю усі права необхідні для реалізації своєї програми і, з іншого боку, через 4 роки відповідати перед виборцем, що зробили ми для того, щоб покращити їхнє життя. А якщо ми не зробили цього, то виборець має право нас не підтримувати на виборах.

А сьогодні, найважче було для мене, дійсно, депутату усіх чотирьох скликань, на виборах пояснювати, що я хоч і був міністром, але, на превеликий жаль, я був лише міністром екології. Я не мав відношення до податкової реформи, до пенсійної реформи. Я не міг дати людям нові робочі місця. Але люди казали:«Але Ви ж там у владі. Ви повинні відповідати за стан справ у державі.» Тому щоб політичної відповідальності, оце відповідь - нова виборча система і права тих, хто переміг щодо формування виконавчої влади, бо лише через механізм виконавчої влади можна реалізувати свою програму.

Віктор Міняйло

Я хотів би запитати у пана Телешуна. Як би там не було, але адміністративна реформа буде. Президент сказав, значить, вона буде поступово йти. Але як довго вона триватиме і чи матиме наступний президент України ті повноваження, які зараз має Леонід Кучма?

Сергій Телешун

Класик соціологічної, політичної думки Макс Вебер наприкінці ХІХ сторіччя сказав цікаву фразу:«Як є диктатура виконавчої влади, так є диктатура парламентаризму, коли всіх заганяють у більшість меншим скопом». Я з 1991 року займаюся аналізом політичної і громадської діяльності і достатньо знаю як провладних, так і опозиційних політиків. Я не хочу ображати політиків, але вони мають такі плями, що, з одного боку, я б підтримав би, з іншого боку, я знаю, що там пора розбиратися не тільки громадянам, а правоохоронним органам, якщо ми кажемо про прозорість. Це є політична відповідальність, про що сказав мій шановний колега Юрій Іванович. Як громадянин я не хочу обирати «у мішку» того, кого б я не хотів.

Ірина Халупа

Що Ви маєте на увазі “в мішку?” В ”мішку політичної партії”?

Сергій Телешун

Абсолютно. Беремо або “Єдину Україну”, або Нашу Україну. Я прекрасно володію інформацією, це треба подивитися податкові документи. Щодо окремих політиків - це вирішать судові інстанції, це я кажу як юрист – є проблеми по окремим політикам, і це знають шановні політики, яких я не хотів би бачити в тому партійному списку, який я підтримую. Це є проблема.

Я б хотів би відповісти все ж таки конкретно. Конкретика у тому, що політична реформа базується на системі відповідальності й взаємоконтролі гілок влади. Ми казали про Конституцію. Якщо казати про більшість демократичну і юридично-затверджену, за прорахунками експертів, потрібно вплинути на зміну Конституційної більшості. Це в середньому 10-15 статей Конституції.

Хоча згоден і з Юрієм Івановичем, і з Віктором Ющенком, що сьогодні говорити про зміну політичної системи ( я маю на увазі взагалі Конституцію) – недоцільно. Вона не відпрацювала. Про це заявив і президент, і опозиція – ми не встановили єдиного поліитично-правового простору. Тобто ми не можемо казати, що досягли якихось результатів, що вимагають кардинальних змін.

Я вважаю, це має відбуватися упродовж 15-18 років – щоб підійти до якихось результатів. Тоді й можна щось реально казати.

Віктор Міняйло

Тобто наступний президент матиме ті ж повноваження, які є нині?

Сергій Телешун

Я не думаю. Мені здається, тут грає роль “тактична складова” і вона буде впливати на поведінку виконавчої влади, і президента, зокрема. Президент буде намагатися шукати, так би мовити, компроміс або з опозицією, або з більшістю, розподіляючи свої повноваження.

Ірина Халупа

Дякую, пане Телешун.

Повинна нагадати, що в ефірі “Вечірня Свобода”. Сьогодні ми дискутуємо на тему “Політична реформа в Україні - бути їй чи не бути?”

Продовжуємо передачу. Ми зачепили проблему політичної відповідальності. І в дискусії намагалися з’ясувати, чому вона, власне, відсутня в Україні.

Пане Сульчаник, Ви ще з нами?

Наскільки я пригадую, коли американська система створювалася і планували, як має бути збудована влада, придумали механізм “контролю й балансу”, коли кожна гілка влади перевіряє іншу.

Ви добре ознайомлені з українською Конституцією і політичною системою. Чого їй бракує зараз, президентській формі управління? Чому немає політичної відповідальності? Чи це питання Конституції, чи політичної культури, політичного досвіду?

Роман Сульчаник

Ви мені задали важке запитання. В якоїсь мірі мушу повторити, що говорив. На мій погляд, не йдеться про Конституцію. Якщо читати Конституцію, вона виглядає, скажімо так, надто демократично.

Ідеться про політичні реалії, політичні партії, про історичний досвід. Співрозмовники до якоїсь міри про це говорили.

Я розумію, те, на чому я наполягаю, звучить надто загально Але будемо реалістами - 10-11 років після тоталітарної системи, яка називалася радянський союз і КПРС – годі говорити про якісь ( і Ви самі пані Ірино говорили) магічні перетворення.

Хочу, що б мне правильно зрозуміли. Не те, що хочу звинуватити чи президента, чи Верховну Раду, чи інші структури. Ідеться про те, що справжня демократія вимагає певного досвіду, певних процесів позитивних і негативних.

Для мене надзвичайно цікаво, чому перехід від одної системи до іншої відбувся набагато легше в Польщі чи в Угорщині, навіть у Словаччині, Румунії. Майте на увазі, що НАТО, наприклад, дуже радо говорить про те, що Румунія й Болгарія можуть стати членами НАТО.

Євросоюз говорить абсолютно позитивно, що ці країни можуть стати членами Євросоюзу. Чому ставлення Європи ( хоча поняття “Європа” змінюється кожний день) таке негативне до колишніх радянських республік?

Тут не йдеться про прибалтійські країни, а йдеться про Україну, Росію, хоча Росія - окремий приклад.

Що я хочу цим сказати?

Так, можуть бути певні реформи, заходи, але нічого не може замінити цей досвід, я кий вимагає впливу експериментів, часу і так далі.

Хотів би співрозмовникам задати одне запитання: як ми повинні оцінювати пропозиції президента? Що за цим стоїть? Я хотів би бути оптимістом і вірити, що пропозиції президент Кучми є автентичні. Якщо так – то це є дуже важливий крок. Можна трактувати пропозиції президента в такому напрямі?

І що демократичні сили в Україні мають робити, щоб піти на зустріч?

Сергій Телешун

Є такий цікавий в Україні вислів - “переляканий оптиміст”, що мається на увазі - я хотів би не тільки побачити реальні пропозиції, але і зрозуміти зміст цих пропозицій.

Я вже казав – є дві речі – політико-історична й технологічна. Мені здається, в заяві присутнє побоєння, але зміст побажань не розшифрований до кінця. Є питання більшості. Але є питання більшості, на якій формується “За ЄдУ - і це ідеологія, яка трошки відрізняється від “Нашої України”, яка також ставить питання більшості.

Ірина Халупа

Пробачте, пане Телешун. Але чому власне тепер президент із такою ініціативою виступив? Що за цим стоїть?

Сергій Телешун

Насамперед, це формує внутрішньополітична складова. Те, що я називаю “ситуація створення більшості”, яка буде формувати законодавчу базу напередодні:

а) активізації опозиції; б) напередодні президентських виборів.

Зверніть на це увагу. І в цьому в значній мірі буде знаходитися відповідь.

По-друге, це питання зовнішньополітичне. Хочемо чи не хочемо, але тиск відбувається як із Заходу так і Півночі, президент на це активно посилається

Але знов таки повторюю, це внутрішньополітична складова.

Чому я сказав, що немає конкретно змісту заяви президента? Ніхто не пояснював, речники адміністрації, пропрезидентських сил указали тільки на технологічну сторону. А що мається на увазі? Я поки не бачу. Кожна з поличних сил, можливо побачила те, що хотіла.

Але це дає змогу трактувати так, як завгодно.

Ірина Халупа

Пане Костенко, чи Ви бачите більш кристалізовано наміри президента, чому зараз, чому саме з такою ініціативно?

Юрій Костенко

Хотів б би повернутися до іншого питання. Чому процеси в Україні відбуваються не так, як у Болгарії, Румунії.

Тому що в Україні при владі залишилися комуністи на всіх рівнях. І з іншого боку ті ж комуністи виступили як опозиція до влади. Знаєте, як сам із собою грає двома руками, яка рука переможе - ліва чи права. Це те, що відбулося в Україні. Згадаємо, в Болгарії комуністи прийшли до влади (після того, як демократи побули при владі) і повністю розвалили економіку. Виборці висловили їм недовіру. Це щодо політичної відповідальності. А в нас такого жодного разу не було.

Лише зараз, як дійсно сказав Ющенко, ми маємо можливість у парламенті створити першу демократичну більшість, усі інші парламенти мали ліву або лівоцентристську більшість. Починалося з “комуністичної групи 239”.

Друге. Як оцінювати пропозиції президента?

Думаю, відповідь на це питання ми всі отримаємо у вересні. Якщо це щирі наміри роботи, серйозні кроки щодо реформ, то вже у вересні буде сформована демократична більшість і не адміністрацією президента, а самим парламентом і ініціатором цього процесу, “Нашою Україною” буде сформовано коаліційний уряд і розпочнуться реальні реформи. Тому що коаліція буде будуватися на основі плану дій, який включатиме політичний аспекти, економічний і соціальний.

Якщо це все залишиться лише на словах, тоді треба дійсно бути “наляканим”, яка сказав колега Телешун.

Тому що подальші події в Україні вийдуть на мій погляд, з-під політичного контролю, і за два роки до президентських виборів Україна перетвориться на свого роду полігон, де будуть змагатися, з одного боку, політичні сили, а з іншого – інші держави - за вплив на українську державу і її майбутнє.

А щодо того, чому саме сьогодні – тому що наближаються президентські вибори, і альтернативи Ющенку, яка б прислуговувалася б діючій владі, немає. Треба визнати це реально, і всі бояться, що потужний наступний президент з таким повноваженнями дійсно проведе дуже швидкі й ефективні реформи. А той кланово-олігархічний режим, який утворився в Україні, звичайно, не хоче ніяких реформ.

Друга сторона – ситуація в Україні, вона стає катастрофічною в економічному плані, і потрібно робити якість кроки.

Ірина Халупа

Шановні гості, дуже вдячна за гарні у цікаву дискусію.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG