Київ, 17 вересня 2002 - З усіх родин українських підприємців ХІХ–ХХ століть лише одна родина Алчевських дала назву місту – Алчевську на Донбасі.
Син сумського купця Олексій Алчевський розпочав власний бізнес двадцяти п’яти років із відкриття у Харкові невеликої бакалійної крамниці. А через 19 років купець першої гільдії Алчевський заснував у Донбасі Олексіївське гірничопромислове товариство. Невдовзі його основний капітал становив 6 млн. рублів, а щорічний обсяг виробництва – 60 млн. пудів вугілля та коксу.
1895 року Алчевський створив Донецько-Юріївське металургійне товариство і заклав металургійний завод, який уже наступного року виплавив майже 2 млн. тонн чавуну та 518 тис. тонн сталі. Щоб забезпечити підприємство сировиною, Алчевський придбав багаті на запаси руди земельні ділянки неподалік Керчі та Кривого Рогу. Поруч із заводом він побудував селище для працівників, яке згодом виросло у місто.
Наприкінці ХІХ ст. Алчевський заснував і очолив низку банків, у тому числі перший у Російській імперії акціонерний Іпотечний банк та Харківський земельний банк. Він був головою Харківського біржового комітету і власного Торгового дому, виступив співзасновником кількох промислових акціонерних товариств. Йому належали маєтки на Південному березі Криму і на Донбасі, будинки у Харкові та Миколаєві.
Підприємець і фінансист, Алчевський був також меценатом та одним із керівників Харківської «Громади», а у своїй харківській садибі встановив пам’ятник Тарасові Шевченку. Дружина Алчевського Христина відома як письменниця, педагог, автор шкільних посібників і віце-президент Міжнародної ліґи освіти. Вона заснувала і півстоліття очолювала та утримувала Харківську недільну школу для дорослих. Коли ж російський уряд заборонив недільні школи, Христина нелеґально продовжувала заняття у своєму будинку. Вона збудувала школу у родинному маєтку в селі Олексіївці і сама викладала в ній.
Донька Алчевських Христина теж була педагогом, перекладачем і поетесою. Серед синів Дмитро був банкіром, Григорій – композитором і педагогом, Іван – оперним співаком, Микола – педагогом, театральним критиком і автором українського букваря.
Під час економічної кризи початку ХХ ст. Алчевський не витримав конкуренції з іноземними підприємцями і збанкрутував, а його борги оцінювалися у 19 млн. рублів. 7 травня 1901 року Олексій Алчевський кинувся під поїзд на Варшавському вокзалі у Петербурзі. Через 2 роки на спомин про засновника металургійного заводу та міста залізнична станція Юріївка була перейменована на Алчевськ.
Син сумського купця Олексій Алчевський розпочав власний бізнес двадцяти п’яти років із відкриття у Харкові невеликої бакалійної крамниці. А через 19 років купець першої гільдії Алчевський заснував у Донбасі Олексіївське гірничопромислове товариство. Невдовзі його основний капітал становив 6 млн. рублів, а щорічний обсяг виробництва – 60 млн. пудів вугілля та коксу.
1895 року Алчевський створив Донецько-Юріївське металургійне товариство і заклав металургійний завод, який уже наступного року виплавив майже 2 млн. тонн чавуну та 518 тис. тонн сталі. Щоб забезпечити підприємство сировиною, Алчевський придбав багаті на запаси руди земельні ділянки неподалік Керчі та Кривого Рогу. Поруч із заводом він побудував селище для працівників, яке згодом виросло у місто.
Наприкінці ХІХ ст. Алчевський заснував і очолив низку банків, у тому числі перший у Російській імперії акціонерний Іпотечний банк та Харківський земельний банк. Він був головою Харківського біржового комітету і власного Торгового дому, виступив співзасновником кількох промислових акціонерних товариств. Йому належали маєтки на Південному березі Криму і на Донбасі, будинки у Харкові та Миколаєві.
Підприємець і фінансист, Алчевський був також меценатом та одним із керівників Харківської «Громади», а у своїй харківській садибі встановив пам’ятник Тарасові Шевченку. Дружина Алчевського Христина відома як письменниця, педагог, автор шкільних посібників і віце-президент Міжнародної ліґи освіти. Вона заснувала і півстоліття очолювала та утримувала Харківську недільну школу для дорослих. Коли ж російський уряд заборонив недільні школи, Христина нелеґально продовжувала заняття у своєму будинку. Вона збудувала школу у родинному маєтку в селі Олексіївці і сама викладала в ній.
Донька Алчевських Христина теж була педагогом, перекладачем і поетесою. Серед синів Дмитро був банкіром, Григорій – композитором і педагогом, Іван – оперним співаком, Микола – педагогом, театральним критиком і автором українського букваря.
Під час економічної кризи початку ХХ ст. Алчевський не витримав конкуренції з іноземними підприємцями і збанкрутував, а його борги оцінювалися у 19 млн. рублів. 7 травня 1901 року Олексій Алчевський кинувся під поїзд на Варшавському вокзалі у Петербурзі. Через 2 роки на спомин про засновника металургійного заводу та міста залізнична станція Юріївка була перейменована на Алчевськ.
