Прага, 12 жовтня 2002 - Одним із найпопулярніших в Україні християнських свят після Великодня і Різдва є, безперечно свято Покрови Пресвятої Богородиці, що припадає за старим календарем на 14 жовтня. Навряд чи багато хто в Україні знає про початок традиції Покрови, про подію, яка сталася майже 11 століть тому в Царгородському Влахернському храмі. Надто вже українським національним стало це християнське свято. Тому сьогоднішню передачу ми присвячуємо святу Покрови пресвятої Богородиці. Доктор мистецтвознавства, професор Дмитро Степовик звертає увагу на українську іконографію Покрови пресвятої Богородиці. В передачі пролунають також вірші українських поетів, присвячені Пречистій Діви Марії – матері Ісуса.
Юрій Маєрник
Доктор мистецтвознавства, професор Київської духовної академії Української православної церкви – київського патріархату Дмитро Степовик звертає увагу на українську іконографію Покрови пресвятої Богородиці.
Дмитро Степовик
Справді, в Україні нема практично жодного району, навіть жодного великого міста, де не було б Покровської церкви і дуже багато ікон Покрови оголошені місцевими єпископами, а то навіть і у всеукраїнському масштабі – іконами чудотворними. Чому так? Чому така надзвичайна популярність цього свята?
Як уже було сказано, свято Покрови було храмовим на Січі, а українські патріоти, організовуючи Українську повстанську армію у жовтні 1942 року також невипадково вибрали святу Покрову своєю покровителькою, своєю заступницею. Назва свята – від слова «покривати», «покривало».
Юрій Маєрник
Якщо мова про географію популярності серед українського народу свята Покрови, то варто нагадати, що це стосується і віруючих східного обряду русинів-українців, які проживають нині в регіонах Східної Словаччини та Угорщини. В історії зафіксовано подію із села Клокочов, що біля міста Міхаловце. У місцевій церкві ікона Богородиці точила сльози 1670 року, отже на п’ять років раніше відомих подій у Почаєві. Згодом Клокочовську ікону Богородиці було перевезено до храму святого Стефана у Відні, де вона й нині зберігається. Аналогічна подія мала місце 1696 року в місті Поч, що в межах нинішньої Угорщини.
Варто також згадати про чудотворну ікону Богородиці з монастиря в Красному Броді в Східній Словаччині. Під час повстання Ракочі монастир було 1706 року спалено, проте ікона Богородиці не згоріла. Згідно з народною традицією чудеса в Красному Броді почалися ще наприкінці 14 століття, коли якийсь жебрак із Галичини, омившися в криниці місцевого монастиря одразу ж прозрів і з вдячності намалював ікону Богородиці.
Як правило, перекази про згадані чудотворні ікони пов’язані, як це й у випадку з Почаївською, з опором проти турецьких набігів і руйнувань. Відповідно й почитання Пресвятої Богородиці в карпатському русинсько-українському ареалі віддзеркалюють численні пісні.
Юрій Маєрник
Доктор мистецтвознавства, професор Київської духовної академії Української православної церкви – київського патріархату Дмитро Степовик звертає увагу на українську іконографію Покрови пресвятої Богородиці.
Дмитро Степовик
Справді, в Україні нема практично жодного району, навіть жодного великого міста, де не було б Покровської церкви і дуже багато ікон Покрови оголошені місцевими єпископами, а то навіть і у всеукраїнському масштабі – іконами чудотворними. Чому так? Чому така надзвичайна популярність цього свята?
Як уже було сказано, свято Покрови було храмовим на Січі, а українські патріоти, організовуючи Українську повстанську армію у жовтні 1942 року також невипадково вибрали святу Покрову своєю покровителькою, своєю заступницею. Назва свята – від слова «покривати», «покривало».
Юрій Маєрник
Якщо мова про географію популярності серед українського народу свята Покрови, то варто нагадати, що це стосується і віруючих східного обряду русинів-українців, які проживають нині в регіонах Східної Словаччини та Угорщини. В історії зафіксовано подію із села Клокочов, що біля міста Міхаловце. У місцевій церкві ікона Богородиці точила сльози 1670 року, отже на п’ять років раніше відомих подій у Почаєві. Згодом Клокочовську ікону Богородиці було перевезено до храму святого Стефана у Відні, де вона й нині зберігається. Аналогічна подія мала місце 1696 року в місті Поч, що в межах нинішньої Угорщини.
Варто також згадати про чудотворну ікону Богородиці з монастиря в Красному Броді в Східній Словаччині. Під час повстання Ракочі монастир було 1706 року спалено, проте ікона Богородиці не згоріла. Згідно з народною традицією чудеса в Красному Броді почалися ще наприкінці 14 століття, коли якийсь жебрак із Галичини, омившися в криниці місцевого монастиря одразу ж прозрів і з вдячності намалював ікону Богородиці.
Як правило, перекази про згадані чудотворні ікони пов’язані, як це й у випадку з Почаївською, з опором проти турецьких набігів і руйнувань. Відповідно й почитання Пресвятої Богородиці в карпатському русинсько-українському ареалі віддзеркалюють численні пісні.
