Прага, 12 листопада 2002 – У міжнародному праві санкції означають примусові заходи економічного, політичного або військового характеру, що застосовуються до держави, яка порушила міжнародні угоди. Призначення санкцій полягає у забезпеченні правовими засобами точного й неухильного дотримання та виконання правових норм. Одним із яскравих прикладів таких санкцій є комітет 661 Ради Безпеки ООН, створений згідно з резолюцією ООН від 1990 року у зв’язку із вторгненням Іраку на територію суверенного Кувейту. На сьогодні виявляється, що санкції щодо Іраку є своєрідним лакмусом на демократію в Україні. Чому це так?
Загальновідомо, що міжнародні санкції є дуже серйозним засобом міжнародної демократії і є справжнім випробовуванням для багатьох політичних режимів світу, котрі крокують шляхом демократії або заявляють про такі наміри. А діяльність комітету 661 направлена на те щоб запобігти озброєнню новітніми засобами нинішнього іракського режиму Саддама Хусейна, котрий здійснив нічим не прикриту агресію щодо Кувейту влітку 1990 року. Разом з тим, цей комітет завжди намагався щоб санкції супроти режиму Хусейна не завдавали страждань народові Іраку. Тому ним була задіяна програма «Продукти в обмін на нафту». Але ми вже знаємо, що останнім часом з’явилися обґрунтовані підозри про наявність у Іраку новітніх систем озброєнь, зокрема, радарних установок пасивної дії, котрі можуть зарання виявляти повітряні цілі і при цьому бути непомітними для противника. Саме такихми українські радарні установки «Кольчуги» котрим ніби-то ще немає аналогів у світі. І в продажі котрих режимові Хусейна в світі нині підозрюють українську владу. І для цього є чимало підстав, хоча б ті ж стрічки Мельниченка, де наводиться факт розпорядження українського президента про продаж «Кольчуг» Іракові.
Йдеться про можливе порушення Україною санкцій ООН але до чого тут українська демократія, запитає чимало слухачів.
Закономірне питання. І тут слід згадати про слова міністра закордонних справ Польщі Влодзимежа Цімошевича щойно висловлені ним аґенству «Ді Прессе». Польський дипломат не приховував тут занепокоєння повільністю демократизації українського суспільства і пов’язав це з фактом непереконливості аргументів Києва щодо його непричетності до постачання «Кольчуг» Багдадові. Якщо ці підозри щодо Києва реальні, а воно виглядає, що так, то про яку демократію в Україні можна вести мову. Тісні зв’язки владних верхів держави з одіозним диктаторським режимом не можуть базуватися на принципах демократії, насамперед, внутрішньої. Чимало фактів говорять про те, що нинішня влада в Україні та її президент не витримують елементарного іспиту на справжню демократизацію українського суспільства. Це можуть підтвердити незабаром і нові факти порушення Києвом санкцій міжнародної спільноти щодо Іраку.
Загальновідомо, що міжнародні санкції є дуже серйозним засобом міжнародної демократії і є справжнім випробовуванням для багатьох політичних режимів світу, котрі крокують шляхом демократії або заявляють про такі наміри. А діяльність комітету 661 направлена на те щоб запобігти озброєнню новітніми засобами нинішнього іракського режиму Саддама Хусейна, котрий здійснив нічим не прикриту агресію щодо Кувейту влітку 1990 року. Разом з тим, цей комітет завжди намагався щоб санкції супроти режиму Хусейна не завдавали страждань народові Іраку. Тому ним була задіяна програма «Продукти в обмін на нафту». Але ми вже знаємо, що останнім часом з’явилися обґрунтовані підозри про наявність у Іраку новітніх систем озброєнь, зокрема, радарних установок пасивної дії, котрі можуть зарання виявляти повітряні цілі і при цьому бути непомітними для противника. Саме такихми українські радарні установки «Кольчуги» котрим ніби-то ще немає аналогів у світі. І в продажі котрих режимові Хусейна в світі нині підозрюють українську владу. І для цього є чимало підстав, хоча б ті ж стрічки Мельниченка, де наводиться факт розпорядження українського президента про продаж «Кольчуг» Іракові.
Йдеться про можливе порушення Україною санкцій ООН але до чого тут українська демократія, запитає чимало слухачів.
Закономірне питання. І тут слід згадати про слова міністра закордонних справ Польщі Влодзимежа Цімошевича щойно висловлені ним аґенству «Ді Прессе». Польський дипломат не приховував тут занепокоєння повільністю демократизації українського суспільства і пов’язав це з фактом непереконливості аргументів Києва щодо його непричетності до постачання «Кольчуг» Багдадові. Якщо ці підозри щодо Києва реальні, а воно виглядає, що так, то про яку демократію в Україні можна вести мову. Тісні зв’язки владних верхів держави з одіозним диктаторським режимом не можуть базуватися на принципах демократії, насамперед, внутрішньої. Чимало фактів говорять про те, що нинішня влада в Україні та її президент не витримують елементарного іспиту на справжню демократизацію українського суспільства. Це можуть підтвердити незабаром і нові факти порушення Києвом санкцій міжнародної спільноти щодо Іраку.
