Івано-Франківськ, 19 листопада 2002 - Переважно це літні люди, які, на жаль, не знаходять підтримки та розуміння в нинішніх жорстоких реаліях з боку вже української держави. Жертви політичних репресій фактично покинуті напризволяще.
Серед репресованих колишнім радянським режимом людей на Прикарпатті чимало інвалідів. Переважно це літні люди, більшість з яких уже не в стані відвідувати владні кабінети, щоб домогтися допомог та пільг, які передбачені законами. Здавалось би, державні чиновники мали б самі виконувати передбачені всі пункти Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”. Однак в реальному житті все зчаста стається навпаки. Зіновій Амброзяк, мешканець Івано-Франківська, колишній репресований, інвалід другої групи, живе самотою разом з літньою дружиною. Цим хворим людям, як і багатьом іншим, передбачені 50-відсоткові знижки в оплаті за комунальні послуги. Зважаючи на мізерну пенсію, для цих людей це один з основних шляхів до виживання. Колишній репресований завив, що такою пільгою, дарованою державою на 12-му році незалежності, користується лише сам пан Зіновій Амброзяк. У міському відділі субсидій йому повідомили, що незважаючи на те, що його дружина також постраждала від репресій, будь-яких пільг на комунальні послуги для неї не передбачено. Чиновники неофіційно порадили репресованому, інвалідові поставити в оселі або ще один електролічильник (і тоді його дружина також отримуватиме пільги), або ж розірвати шлюб. Саме тут усвідомлюєш, що людський цинізм та цинізм нинішньої державної системи не має меж. Ветерани так званої Великої Вітчизняної війни, пільговики інших вікових категорій не мають таких обмежень. Вони стосуються лише жертв політичних репресій. Зіновій Амброзяк запитує: “Де ж ти, справедливосте, в такій українській державі?” Хотілось би адресувати це питання нинішньому державному керівництву, зауваживши, що терпіння людей не безмежне. Особливо коли слухаєш такі розповіді.
Серед репресованих колишнім радянським режимом людей на Прикарпатті чимало інвалідів. Переважно це літні люди, більшість з яких уже не в стані відвідувати владні кабінети, щоб домогтися допомог та пільг, які передбачені законами. Здавалось би, державні чиновники мали б самі виконувати передбачені всі пункти Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”. Однак в реальному житті все зчаста стається навпаки. Зіновій Амброзяк, мешканець Івано-Франківська, колишній репресований, інвалід другої групи, живе самотою разом з літньою дружиною. Цим хворим людям, як і багатьом іншим, передбачені 50-відсоткові знижки в оплаті за комунальні послуги. Зважаючи на мізерну пенсію, для цих людей це один з основних шляхів до виживання. Колишній репресований завив, що такою пільгою, дарованою державою на 12-му році незалежності, користується лише сам пан Зіновій Амброзяк. У міському відділі субсидій йому повідомили, що незважаючи на те, що його дружина також постраждала від репресій, будь-яких пільг на комунальні послуги для неї не передбачено. Чиновники неофіційно порадили репресованому, інвалідові поставити в оселі або ще один електролічильник (і тоді його дружина також отримуватиме пільги), або ж розірвати шлюб. Саме тут усвідомлюєш, що людський цинізм та цинізм нинішньої державної системи не має меж. Ветерани так званої Великої Вітчизняної війни, пільговики інших вікових категорій не мають таких обмежень. Вони стосуються лише жертв політичних репресій. Зіновій Амброзяк запитує: “Де ж ти, справедливосте, в такій українській державі?” Хотілось би адресувати це питання нинішньому державному керівництву, зауваживши, що терпіння людей не безмежне. Особливо коли слухаєш такі розповіді.