Одеса, 25 листопада 2002 - Зайвим вже буде нагадувати, що представники обласної та міської влади у Миколаєві не приєдналися до учасників скорботного заходу біля Кургану пам’яті жертвам голодомору 1932-33 років. Вони поклали квіти за кілька годин до початку скорботного мітингу.
Цього дня у Миколаєві влада не організувала жодного заходу жалоби. В ефірі місцевих теле та радіостанцій лунала розважальна музика.
Біля Кургану пам’яті 23 листопада священики Української Православної Церкви Київського Патріархату відслужили молебень. А далі був мітинг.
Голова крайової організації Народного Руху України Юрій Діденко у своєму виступі висловив жаль, що миколаївська влада “організовуючи відзначення радянських роковин не спроможна вшанувати жертв голодомору, коли необхідно схилити голову перед загиблими українцями.
Влада не приходить до цього Кургану щоби спокутувати свої гріхи і гріхи своїх попередників.
Немає в Україні української влади. Як у 1932-33 роках гинули люди, так і сьогодні багато людей голодує від нестатків. За десять минулих років українців зменшилося на чотири мільйони.
Але, ми не забуватимемо про українську історію”.
Далі слово мав активіст товариства “Просвіта” Василь Сліпець. За його словами: “Ті хто нищив українців голодом та репресіями живі дотепер. Вони мають великі пенсії, пільги.
Це їхня влада нині в Україні. Не українська. Це ми повинні добре пам’ятати”.
Свої вірші перед присутніми прочитав миколаївський поет Петро Панянчук.
А голова миколаївського товариства “Меморіал” Юрій Зайцев нагадав жахливі цифри: “Недалеко від цього Кургану розташований цвинтар. У нас є відомості, що там ховали людей страчених комуністами у 1937 році. Тому біля цього Хреста на Кургані ми згадуємо і тих людей, яких нищили у всі часи більшовицького терору.
22 грудня 1937 року у Миколаєві було розстріляно 105 осіб…”
23 листопада молебень за жертв голодомору в Україні, організованого Москвою та її посіпаками в Україні, відправили і у храмі, що належить у Миколаєві Українській Автокефальній Православній Церкві.
Настоятель храму, отець Іван Лещик наголосив: “Заморити десять мільйонів селян, тих людей які від сохи і годували навіть тих комісарів – це глибоко аморально.
Ми повинні пам’ятати про це і молитися за душі загиблих, за душі палачів багато з яких померли так і не зрозумівши нічого у цьому світі. Нехай Господь простить ним”.
Цього дня у Миколаєві влада не організувала жодного заходу жалоби. В ефірі місцевих теле та радіостанцій лунала розважальна музика.
Біля Кургану пам’яті 23 листопада священики Української Православної Церкви Київського Патріархату відслужили молебень. А далі був мітинг.
Голова крайової організації Народного Руху України Юрій Діденко у своєму виступі висловив жаль, що миколаївська влада “організовуючи відзначення радянських роковин не спроможна вшанувати жертв голодомору, коли необхідно схилити голову перед загиблими українцями.
Влада не приходить до цього Кургану щоби спокутувати свої гріхи і гріхи своїх попередників.
Немає в Україні української влади. Як у 1932-33 роках гинули люди, так і сьогодні багато людей голодує від нестатків. За десять минулих років українців зменшилося на чотири мільйони.
Але, ми не забуватимемо про українську історію”.
Далі слово мав активіст товариства “Просвіта” Василь Сліпець. За його словами: “Ті хто нищив українців голодом та репресіями живі дотепер. Вони мають великі пенсії, пільги.
Це їхня влада нині в Україні. Не українська. Це ми повинні добре пам’ятати”.
Свої вірші перед присутніми прочитав миколаївський поет Петро Панянчук.
А голова миколаївського товариства “Меморіал” Юрій Зайцев нагадав жахливі цифри: “Недалеко від цього Кургану розташований цвинтар. У нас є відомості, що там ховали людей страчених комуністами у 1937 році. Тому біля цього Хреста на Кургані ми згадуємо і тих людей, яких нищили у всі часи більшовицького терору.
22 грудня 1937 року у Миколаєві було розстріляно 105 осіб…”
23 листопада молебень за жертв голодомору в Україні, організованого Москвою та її посіпаками в Україні, відправили і у храмі, що належить у Миколаєві Українській Автокефальній Православній Церкві.
Настоятель храму, отець Іван Лещик наголосив: “Заморити десять мільйонів селян, тих людей які від сохи і годували навіть тих комісарів – це глибоко аморально.
Ми повинні пам’ятати про це і молитися за душі загиблих, за душі палачів багато з яких померли так і не зрозумівши нічого у цьому світі. Нехай Господь простить ним”.
