Київ, 11 листопада 2002 - Багатолітні заклики до соціальної справедливості, рівності братерства, українська свідомість перепустила крізь сито кривавих розправ, голодоморів, заслань та концтаборів. На монументі “добросердому” Ульянову чиясь запопадлива рука карбонула плутану думку вождя стосовно того, що без якоїсь там дружби з якимись там російськими “габочімі” про вільну Україну не може бути й мови. Останню частину фрази мерзотник, очевидно, вимовляв з особливим натхненням. Інший затятий поборник соціяльної справедливости поглибив інтелектуальну безодню патрона сказавши “Пора раз і навсєгда разобраться с етім етносом.” Очевидно не тільки з нами, а заодно з чеченцями, татарами, прибалтами... “і прочая і прочая...”. “Я був в Мавзолеї, Я Леніна бачив... В гробу”... Вірш поета Цибулька зручно лягає у контекст останніх подій і дат. Система шизоїдних мрій, обіцянок та репресій луснула. Лишився тільки задавнений страх та владні шиї сколіозно викривлені у бік Москви. Плюс запопадлива віра у справедливість російського “баріна” до колишніх колоній. Принаймні так воно виглядає, коли більш-менш уважно читаєш електронні газети. Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
Московські події змушують замислитись, наскільки далеко зайшла українська залежність від російської політики. “Українські новини” передали, що у Львові зняли або ж залили фарбою таблички на вулиці імені Джохара Дудаєва. Варто пригадати, коментує “Кореспондент-нет”, що 29-го жовтня так званий “Русскій блок” зажадав від правоохоронних органів припинити діяльність чеченських центрів в Україні, мовляв, “Кто на Украінє хозяін?”. Деякі націоналістичні сайти посміхаються: “Звичайно москаль...”. Кремль, тим часом, вимагає закрити представництва Ічкерії у інших країнах. Грузія, Шеварнадзе поспішила виконати вимогу. Про це розказали “Грані ру”. “Страна. Ру” бідкається що Данія не надто поспішає видати заарештованого Закаєва. “Новая газета” розповідає про зачистки у столиці Росії. “Українська правда”, у статті Андрія Шкіля “Чому росіяни не йдуть з Чечні?, зазначає, що конфлікт не є національним. Слабкість Росії, вважає автор, полягає у тому, що їх національна ідея, не що інше, як спецслужбістський піар. Звідси небажання будь яких переговорів. У інтерв”ю “Франкфуртер рундшау” колишній спікер держдуми Росії Рибкін зазначив, що без переговорів “атєчєства” воюватиме ще років сорок, а Сполучені Штати мусять перестати зважати на маячню Путіна про боротьбу з тероризмом.” Кінець цитати. Про останні деталі таких змагань розповіла “Ньюс. Ру”: “Російські вояки висадили у повітря шість багатоквартирних будинків у чеченському містечку Ханкала. Їм привиділось що саме з цих дахів бійці чеченського опору замочили “гелікаптьора” “Мі-8””. За обережними оцінками видання “защітнікі нєоб”ятной родіни своєй” протягом усієї кампанії в Чечні знищили близько ста тисяч мирних громадян.
На цьому тлі українська військова доктрина виглядає старечо-беззубою. “Форум” у публікації “Кінах остаточно зруйнує українську армію” розповідає, що з війська протягом цього року звільнилося більше чотирьох тисяч офіцерів. “РІА- новини” оприлюднили “доктрину” Кучми. Гарант подумав, що військо перенасичене озброєннями та військовою технікою. Треба скорочувати. “Українська правда” прокоментувала: “Продавши “Кольчуги”, Кучма збирається “роздєрібаніть на сємушкі” ще й половину війська.” “Українські новини” сповістили, що Гарант призначив себе головним антитерористом України. На празький саміт НАТО фігуранта кольчужного скандалу не запросили. Рішення їхати до Праги без запрошення чеське видання “Млада фронта днес” прокоментувало: Кучма може приїхати до Праги десь так, як Фідель Кастро до Сполучених Штатів. Може сфотографується поруч з кимсь.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан.”
Ленін, як ви знаєте, не любив міщан і усіма засобами з ними боровся. Йде якось вулицею, бачить на вікні горщик з геранню стоїть. Ленін його – трісь об стіну... А землю не викидав, віддавав селянам... Це я до того, що перша декада листопада видалась напрочуд багатою на знаменні дати. Тут тобі річниця “ліворуції”, день смерти Лєоніда Брєжнєва, день народження товаріща Калашнікова та день загибелі 50 ти тисяч совєтськіх солдатів, які спеціяльно під світлий празнічєк за наказом Сталіна вмерли звільняючи столицю УССР. Сам “празнічєк”, як ми з вами розуміємо, не що інше, як день народження російського імперського комуністичгного тоталітаризму, що виріс на трупі тупої російської монархії... Перелік календарних дат видовжує Сергій Набока.
Протягом цієї ж декади мали ми річницю заборони повстанцям ОУН-УПА повертатися після відсидки додому – це 56 рік, мали початок Кришталевої ночи 1938 року, коли німецькі фашисти погромили євреїв –знищивши чи не триста синагог, а 30 тис відправивши на смерть до концтаборів, і випробування першої американської водневої бомби, і початок роботи першої в Україні телевізії, і відкриття перших двох станцій метро... І круглий ювілей Олега Блохіна – був колись такий футболіст, потім і дотепер народний депутат – різних, часом діяметрально протилежних фракцій (лазаренківська Громада, комуністи, тепер – за Президента)
А нинішній листопад у перші свої десять днів порадував по-перше, відключенням близько 12 тисяч не перереєстрованих доменів com.ua. – хтось просто нічого не робив, а той перестав існувати, а комусь забракло п’ятдесяти гривень – а, по-друге, відкриттям Урядового порталу” (офіційна назва "Єдиний веб-портал органів виконавчої влади") що, як сказано у спеціяльному урочистому прес-релізі, розповсюдженому серед укарїнських ЗМІ (Радіо Свобода сюди не входить) – цитую “должен стать центральным звеном и первым шагом в создании информационной системы "Электронное правительство". Прикметно, що мова прес-релізу – іноземна. Не знаю, що то за компанія СОФТЛАЙН, де вона міститься, і хто такий її піар менеджер Євгеній Качалін, але знаю, що той портал, адреса якого в Інтернеті www.kmu.gov.ua. - такий же бідний, недорікуватий і порожній, як, схоже, усі українські органи української виконавчої влади.
Я чесно пішов туди, і спробував дізнатися про пільги держслужбовцям. Де там! Глухо, як у танку.
Натомість на сайті www.golosiyiv.kiev.ua - Голочіїв-Інфо – вичитав ПРИЄМНУ новинку.
Виявляється, З 6 листопада кияни зможуть скористатися новою послугою – безпарольним доступом до Інтернету. Вартісь – дві копійки за годину. Чомусь переконаний, що навіть і за дві копійки мало хто полізе на урядовий портал, хай він навіть Єдиний...
Сергій Набока
У Леніна звичка була. Скоче на пеньок, або ж на стовпчик, кэпку в кишеню, руку витягне і стоїть. Досі. Напроти Бесарабки. Ну а поки він стоїть собі там, учні його мотаються туди-сюди і “рєшают проблєми”. Скажімо, події, пов’язані з штурмом театрального центру достатньо широко висвітлювались у російській Павутині. Але недовго. Матеріали зникли майже блискавично. Чому – офіціоз мовчить. Ну а думками на цю тему ділиться моя колега Надія Степула.
Напевно, слід очікувати, що “ віртуальні облави” на окремі інтернет-видання чи матеріали продовжуватимуться. В ситуації, що склалася після відомих терористичних актів у США та нових витків прогресуючої агресії у світі, зрозуміло, що владні структури та спецслужби більшості країн не просто зацікавлені, а зобов’язані атакувати все, що може бути небезпечним. У тому числі й інтернет-матеріали. Чи завжди атакують тих, кого треба – річ інша.
Бо оффлайновий наступ на інтернет-піратів та розповсюджувачів порно жодна розумна людина не осудить. Як збагне й те, що вилучені матеріали могли спровокувати антидержавну акцію чи просто розлад людської психіки.
Зникнення матеріалів з російських інтернет-видань після штурму Норд-Осту викликало безліч питань.Деякі з відповідей стали відомі після ухвалення Держдумою поправки до законодавства та обмеження можливостей ЗМІ у висвітленні терористичних актів та антитерористичних операцій. Звісно, закон є законом, ніхто його й не заперечує. Проте матеріали Інтернету зникли ще до ухвали згаданої поправки. Так само ще до того відбулися обшуки в редакціях деяких видань, були навіть вилучені комп’ютери.
Коментуючи для української мережі новин “Кореспондент.нет” законодавчі кремлівські новації, політичний оглядач АПН Ілья Мусоргський означив їх як – цитую – “ намагання заборонити правду про теракти”. Справді, будь-яке простеження обставин і розвитку тих подій в умовах інформаційної ізоляції втрачає сенс.
І що з того, що правду хочуть знати всі – і учасники подій, яким пощастило вижити, і їхні рідні, і, зрештою, світова громадськість. Бути занадто цікавим не завжди корисно. – Як казав ще двісті літ тому Олівер Голдсміт – “не ставте питань, і вам не брехатимуть”.
Надія Степула, Радіо Свобода, Київ.
До речі, стосовно питань. Спитали раз одного чекіста, як у пустелі лева піймати. І сказав тоді чекіст: «Піймайте кота і товчіть його доти, поки не зізнається, що він лев». Скидається на те, що до подібної практики мають схильність діячі з Податкової Адміністрації. Нагадаю що 19 лютого цього року міліція провела обшук у редакції “Обком.нет” і вилучила документи та п»ять системних комп’ютерних блоків, що призвело до закриття видання. Прес-служба ДПА поширила реліз у якому “Орли Азарова” звинуватили «обкомівців» у відмиванні брудних грошей. Далі Микола Закалюжний.
Другого березня “Обком” подав позов до суду. Через кілька місяців зволікань судове засідання все ж відбулося. Дісталось на горіхи і прес-секретарю Податкової адміністрації Віталію Лук’яненку, якого, на вимогу “обкомівців”, як особу, що поширювала неправдиву інформацію, визнано другим відповідачем.
Журналісти, поки що, не знають про конкретну дату відновлення “Обкому”, однак прихильники цього Інтернет-видання невдовзі зможуть надибати його у “Павутині”. Тим часом високопоставлених та високочолих “орлів” головного митаря держави чекають нові випробовування гласністю.
Микола Закалюжний, в інтернет-майдан.
Дзержинський телефонує до Леніна: “Володимир Ілліч, коли розстрілювати – до чи після обіду?” “Всєнєпгємєннєйше до обєда! А обєди газдать дєтям...”. Цей приклад ленінського гуманізму на іноземних сайтах наряд чи зрозуміють. Не вистачає пережитого досвіду. Чого не скажеш про українців, які за логікою речей, бодай із діаспори, мали би заповнювати білі плями в мізках західної людини. Кирило Булкін у своєму матеріалі намагається переконати нас, що саме цим вони і займаються.
Адреса сайту, з яким, на мою думку, варто ознайомитися всім небайдужим до української культури, проста: www.ArtUkraine.com. Щоправда, крім зацікавлености Україною, відвідувач муситиме відповідати ще як мінімум одній вимозі, а саме – знати англійську мову. Судячи з того, що українського варіянту сайт не має, створювався він для іноземців з метою поширення знань про культуру, мистецтво, історію, та й узагалі про життя України. Про це ж говорить і звернення авторів сайту, розташоване на домашній сторінці. Воно очевидно розраховане на тих, хто зовсім мало або й нічого не знає про те, що то за “терра інкоґніта” розташована в центрі Європи і хто її населяє. Але, залишаючи осторонь іронію, скажу – стосовно як цього звернення, так і ArtUkraine загалом: шкода, що подібний матеріял не представлений в українському Інтернеті. Адже останньому зовсім не завадили б ані щирість, небайдужість і патріотизм авторів згаданого сайту, ані їхній чіткий системний підхід до різних галузей українського життя, які висвітлює ArtUkraine. На підтвердження сказаного наведу декілька цитат (звісно, в перекладі на українську). “Сайт розповість про Україну сьогодні й завтра, про те, як українці працюють, щоб перетворити її на справді нову, демократичну, приватно-підприємницьку, сильну, квітучу, вільну державу, що раз і назавжди має посісти власне унікальне місце серед світового співтовариства націй – місце, що належить їй за правом”. І ще: “Тут будуть розміщені тисячі історій, світлин, різноманітна інформація про життя та працю українських художників, музикантів, державних діячів, педагогів...” – далі йде перелік на багато рядків, який вміщує ледь не всі можливі галузі людської діяльности й закінчується словами: “та всіх, хто зробив внесок у спадщину цієї особливої землі та її народу”. Подібні слова, можливо, виглядають скоріше декларацією намірів, але відвідайте сайт – і ви переконаєтеся, що вже й зараз авторами зроблено чимало. На ArtUkraine можна знайти величезний обсяг інформації, розподіленої по рубриках, названих “галереями”: галерея мистецтв, галерея колекцій, бізнес-галерея, галерея, присвячена трагедії голодомору, та інші. Є тут також численні посилання на джерела в українському Інтернеті, різні рубрики новин, багато репродукцій та фотографій. Отже, запам’ятайте цю електронну адресу: www.ArtUkraine.com. Вона може стати вам у нагоді.
К. Б.– для Р.С., Київ.
На завершення ще одна історія з посмертної біографії Ульянова. Якось до ювілею вождя зробили спеціальну модель годинника. Щогодини, замість кукушки, виїздить на броньовику Ленін і каже: “Соціалістічєская гевалюція, о необходімості котогой так долго говогилі большевікі ку-ку, ку-ку, ку-ку... В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
Московські події змушують замислитись, наскільки далеко зайшла українська залежність від російської політики. “Українські новини” передали, що у Львові зняли або ж залили фарбою таблички на вулиці імені Джохара Дудаєва. Варто пригадати, коментує “Кореспондент-нет”, що 29-го жовтня так званий “Русскій блок” зажадав від правоохоронних органів припинити діяльність чеченських центрів в Україні, мовляв, “Кто на Украінє хозяін?”. Деякі націоналістичні сайти посміхаються: “Звичайно москаль...”. Кремль, тим часом, вимагає закрити представництва Ічкерії у інших країнах. Грузія, Шеварнадзе поспішила виконати вимогу. Про це розказали “Грані ру”. “Страна. Ру” бідкається що Данія не надто поспішає видати заарештованого Закаєва. “Новая газета” розповідає про зачистки у столиці Росії. “Українська правда”, у статті Андрія Шкіля “Чому росіяни не йдуть з Чечні?, зазначає, що конфлікт не є національним. Слабкість Росії, вважає автор, полягає у тому, що їх національна ідея, не що інше, як спецслужбістський піар. Звідси небажання будь яких переговорів. У інтерв”ю “Франкфуртер рундшау” колишній спікер держдуми Росії Рибкін зазначив, що без переговорів “атєчєства” воюватиме ще років сорок, а Сполучені Штати мусять перестати зважати на маячню Путіна про боротьбу з тероризмом.” Кінець цитати. Про останні деталі таких змагань розповіла “Ньюс. Ру”: “Російські вояки висадили у повітря шість багатоквартирних будинків у чеченському містечку Ханкала. Їм привиділось що саме з цих дахів бійці чеченського опору замочили “гелікаптьора” “Мі-8””. За обережними оцінками видання “защітнікі нєоб”ятной родіни своєй” протягом усієї кампанії в Чечні знищили близько ста тисяч мирних громадян.
На цьому тлі українська військова доктрина виглядає старечо-беззубою. “Форум” у публікації “Кінах остаточно зруйнує українську армію” розповідає, що з війська протягом цього року звільнилося більше чотирьох тисяч офіцерів. “РІА- новини” оприлюднили “доктрину” Кучми. Гарант подумав, що військо перенасичене озброєннями та військовою технікою. Треба скорочувати. “Українська правда” прокоментувала: “Продавши “Кольчуги”, Кучма збирається “роздєрібаніть на сємушкі” ще й половину війська.” “Українські новини” сповістили, що Гарант призначив себе головним антитерористом України. На празький саміт НАТО фігуранта кольчужного скандалу не запросили. Рішення їхати до Праги без запрошення чеське видання “Млада фронта днес” прокоментувало: Кучма може приїхати до Праги десь так, як Фідель Кастро до Сполучених Штатів. Може сфотографується поруч з кимсь.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан.”
Ленін, як ви знаєте, не любив міщан і усіма засобами з ними боровся. Йде якось вулицею, бачить на вікні горщик з геранню стоїть. Ленін його – трісь об стіну... А землю не викидав, віддавав селянам... Це я до того, що перша декада листопада видалась напрочуд багатою на знаменні дати. Тут тобі річниця “ліворуції”, день смерти Лєоніда Брєжнєва, день народження товаріща Калашнікова та день загибелі 50 ти тисяч совєтськіх солдатів, які спеціяльно під світлий празнічєк за наказом Сталіна вмерли звільняючи столицю УССР. Сам “празнічєк”, як ми з вами розуміємо, не що інше, як день народження російського імперського комуністичгного тоталітаризму, що виріс на трупі тупої російської монархії... Перелік календарних дат видовжує Сергій Набока.
Протягом цієї ж декади мали ми річницю заборони повстанцям ОУН-УПА повертатися після відсидки додому – це 56 рік, мали початок Кришталевої ночи 1938 року, коли німецькі фашисти погромили євреїв –знищивши чи не триста синагог, а 30 тис відправивши на смерть до концтаборів, і випробування першої американської водневої бомби, і початок роботи першої в Україні телевізії, і відкриття перших двох станцій метро... І круглий ювілей Олега Блохіна – був колись такий футболіст, потім і дотепер народний депутат – різних, часом діяметрально протилежних фракцій (лазаренківська Громада, комуністи, тепер – за Президента)
А нинішній листопад у перші свої десять днів порадував по-перше, відключенням близько 12 тисяч не перереєстрованих доменів com.ua. – хтось просто нічого не робив, а той перестав існувати, а комусь забракло п’ятдесяти гривень – а, по-друге, відкриттям Урядового порталу” (офіційна назва "Єдиний веб-портал органів виконавчої влади") що, як сказано у спеціяльному урочистому прес-релізі, розповсюдженому серед укарїнських ЗМІ (Радіо Свобода сюди не входить) – цитую “должен стать центральным звеном и первым шагом в создании информационной системы "Электронное правительство". Прикметно, що мова прес-релізу – іноземна. Не знаю, що то за компанія СОФТЛАЙН, де вона міститься, і хто такий її піар менеджер Євгеній Качалін, але знаю, що той портал, адреса якого в Інтернеті www.kmu.gov.ua. - такий же бідний, недорікуватий і порожній, як, схоже, усі українські органи української виконавчої влади.
Я чесно пішов туди, і спробував дізнатися про пільги держслужбовцям. Де там! Глухо, як у танку.
Натомість на сайті www.golosiyiv.kiev.ua - Голочіїв-Інфо – вичитав ПРИЄМНУ новинку.
Виявляється, З 6 листопада кияни зможуть скористатися новою послугою – безпарольним доступом до Інтернету. Вартісь – дві копійки за годину. Чомусь переконаний, що навіть і за дві копійки мало хто полізе на урядовий портал, хай він навіть Єдиний...
Сергій Набока
У Леніна звичка була. Скоче на пеньок, або ж на стовпчик, кэпку в кишеню, руку витягне і стоїть. Досі. Напроти Бесарабки. Ну а поки він стоїть собі там, учні його мотаються туди-сюди і “рєшают проблєми”. Скажімо, події, пов’язані з штурмом театрального центру достатньо широко висвітлювались у російській Павутині. Але недовго. Матеріали зникли майже блискавично. Чому – офіціоз мовчить. Ну а думками на цю тему ділиться моя колега Надія Степула.
Напевно, слід очікувати, що “ віртуальні облави” на окремі інтернет-видання чи матеріали продовжуватимуться. В ситуації, що склалася після відомих терористичних актів у США та нових витків прогресуючої агресії у світі, зрозуміло, що владні структури та спецслужби більшості країн не просто зацікавлені, а зобов’язані атакувати все, що може бути небезпечним. У тому числі й інтернет-матеріали. Чи завжди атакують тих, кого треба – річ інша.
Бо оффлайновий наступ на інтернет-піратів та розповсюджувачів порно жодна розумна людина не осудить. Як збагне й те, що вилучені матеріали могли спровокувати антидержавну акцію чи просто розлад людської психіки.
Зникнення матеріалів з російських інтернет-видань після штурму Норд-Осту викликало безліч питань.Деякі з відповідей стали відомі після ухвалення Держдумою поправки до законодавства та обмеження можливостей ЗМІ у висвітленні терористичних актів та антитерористичних операцій. Звісно, закон є законом, ніхто його й не заперечує. Проте матеріали Інтернету зникли ще до ухвали згаданої поправки. Так само ще до того відбулися обшуки в редакціях деяких видань, були навіть вилучені комп’ютери.
Коментуючи для української мережі новин “Кореспондент.нет” законодавчі кремлівські новації, політичний оглядач АПН Ілья Мусоргський означив їх як – цитую – “ намагання заборонити правду про теракти”. Справді, будь-яке простеження обставин і розвитку тих подій в умовах інформаційної ізоляції втрачає сенс.
І що з того, що правду хочуть знати всі – і учасники подій, яким пощастило вижити, і їхні рідні, і, зрештою, світова громадськість. Бути занадто цікавим не завжди корисно. – Як казав ще двісті літ тому Олівер Голдсміт – “не ставте питань, і вам не брехатимуть”.
Надія Степула, Радіо Свобода, Київ.
До речі, стосовно питань. Спитали раз одного чекіста, як у пустелі лева піймати. І сказав тоді чекіст: «Піймайте кота і товчіть його доти, поки не зізнається, що він лев». Скидається на те, що до подібної практики мають схильність діячі з Податкової Адміністрації. Нагадаю що 19 лютого цього року міліція провела обшук у редакції “Обком.нет” і вилучила документи та п»ять системних комп’ютерних блоків, що призвело до закриття видання. Прес-служба ДПА поширила реліз у якому “Орли Азарова” звинуватили «обкомівців» у відмиванні брудних грошей. Далі Микола Закалюжний.
Другого березня “Обком” подав позов до суду. Через кілька місяців зволікань судове засідання все ж відбулося. Дісталось на горіхи і прес-секретарю Податкової адміністрації Віталію Лук’яненку, якого, на вимогу “обкомівців”, як особу, що поширювала неправдиву інформацію, визнано другим відповідачем.
Журналісти, поки що, не знають про конкретну дату відновлення “Обкому”, однак прихильники цього Інтернет-видання невдовзі зможуть надибати його у “Павутині”. Тим часом високопоставлених та високочолих “орлів” головного митаря держави чекають нові випробовування гласністю.
Микола Закалюжний, в інтернет-майдан.
Дзержинський телефонує до Леніна: “Володимир Ілліч, коли розстрілювати – до чи після обіду?” “Всєнєпгємєннєйше до обєда! А обєди газдать дєтям...”. Цей приклад ленінського гуманізму на іноземних сайтах наряд чи зрозуміють. Не вистачає пережитого досвіду. Чого не скажеш про українців, які за логікою речей, бодай із діаспори, мали би заповнювати білі плями в мізках західної людини. Кирило Булкін у своєму матеріалі намагається переконати нас, що саме цим вони і займаються.
Адреса сайту, з яким, на мою думку, варто ознайомитися всім небайдужим до української культури, проста: www.ArtUkraine.com. Щоправда, крім зацікавлености Україною, відвідувач муситиме відповідати ще як мінімум одній вимозі, а саме – знати англійську мову. Судячи з того, що українського варіянту сайт не має, створювався він для іноземців з метою поширення знань про культуру, мистецтво, історію, та й узагалі про життя України. Про це ж говорить і звернення авторів сайту, розташоване на домашній сторінці. Воно очевидно розраховане на тих, хто зовсім мало або й нічого не знає про те, що то за “терра інкоґніта” розташована в центрі Європи і хто її населяє. Але, залишаючи осторонь іронію, скажу – стосовно як цього звернення, так і ArtUkraine загалом: шкода, що подібний матеріял не представлений в українському Інтернеті. Адже останньому зовсім не завадили б ані щирість, небайдужість і патріотизм авторів згаданого сайту, ані їхній чіткий системний підхід до різних галузей українського життя, які висвітлює ArtUkraine. На підтвердження сказаного наведу декілька цитат (звісно, в перекладі на українську). “Сайт розповість про Україну сьогодні й завтра, про те, як українці працюють, щоб перетворити її на справді нову, демократичну, приватно-підприємницьку, сильну, квітучу, вільну державу, що раз і назавжди має посісти власне унікальне місце серед світового співтовариства націй – місце, що належить їй за правом”. І ще: “Тут будуть розміщені тисячі історій, світлин, різноманітна інформація про життя та працю українських художників, музикантів, державних діячів, педагогів...” – далі йде перелік на багато рядків, який вміщує ледь не всі можливі галузі людської діяльности й закінчується словами: “та всіх, хто зробив внесок у спадщину цієї особливої землі та її народу”. Подібні слова, можливо, виглядають скоріше декларацією намірів, але відвідайте сайт – і ви переконаєтеся, що вже й зараз авторами зроблено чимало. На ArtUkraine можна знайти величезний обсяг інформації, розподіленої по рубриках, названих “галереями”: галерея мистецтв, галерея колекцій, бізнес-галерея, галерея, присвячена трагедії голодомору, та інші. Є тут також численні посилання на джерела в українському Інтернеті, різні рубрики новин, багато репродукцій та фотографій. Отже, запам’ятайте цю електронну адресу: www.ArtUkraine.com. Вона може стати вам у нагоді.
К. Б.– для Р.С., Київ.
На завершення ще одна історія з посмертної біографії Ульянова. Якось до ювілею вождя зробили спеціальну модель годинника. Щогодини, замість кукушки, виїздить на броньовику Ленін і каже: “Соціалістічєская гевалюція, о необходімості котогой так долго говогилі большевікі ку-ку, ку-ку, ку-ку... В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.