Прага, 11 грудня 2002 - 10 грудня у світі відзначали міжнародний День прав людини. Відзначали його і в Україні. Президент України планував зустрітися із представниками громадських організацій з нагоди 54-ої річниці схвалення Загальної декларації прав людини. Однак, низка правозахисних організацій відмовилася від зустрічі з Леонідом Кучмою. Ідеться, зокрема, про Українську секцію Міжнародного товариства прав людини; Харківську правозахисну групу та Луганський обласний комітет захисту конституційних прав і свобод громадян.
У відкритому листі на ім’я Кучми, правозахисники заявили, що діяльність самого президента, його адміністрації, а також виконавчих органів не сприяють нормальному діалогу між організаціями громадянського суспільства і владою.
Критично до керівництва держави налаштовані й колишні дисиденти, політв’язні, які свого часу боролися за утвердження основних прав людини та незалежність Української держави. Адже йде вже 12-й рік незалежності України, але й досі значна частина українських громадян нарікає на нинішні важкі умови життя, перш за все, йдеться про соціальні проблеми.
Про яку Україну мріяли колишні політв’язні і яку Україну маємо сьогодні? І що треба зробити для покращення життя в українському суспільстві? З такими запитаннями ми звернулися до колишнього довголітнього політв’язня, а нині народного депутата України Левка Лук’яненка.
Левко Лук’яненко:
Колись ми всі мріяли про те, щоб Україна була незалежною державою. Нам хотілося, щоб Україна була і вільною й багатою. Ми хотіли реалізувати нашу національну мрію й предмет національної гордості, щоб українська нація мала свою незалежну державу. Разом із тим, ми виходили з того, що українська земля й місце України на земній кулі є дуже сприятливе, і тому життєвий рівень буде дуже високий. За це ми боролися, це гріло наші серця і світило, як зоря в небі.
А тут вийшло зовсім інакше. У 91-му році національному організму не вистачило сили зробити одночасно мирну соціальну революцію і замінити владу. І влада залишилася стара - компартійна влада. Місцеві компартійні влади утворили мафіозні злодійські клани, які розкрадали і далі розкрадають багато нашої держави. Поступово, під час перебування другого президента - Кучми встановилося правило добору кадрів на всі посади у виконавчій владі за злодійським принципом. Хто був злочинцем, був засуджений, або ще щось, отих людей беруть на службу і вони зараз керують Україною. Останнім найяскравішим прикладом є те, що двічі засуджена людина - Янукович стає прем’єр-міністром. Отже, президент Кучма очолює державну систему, в яку добирають людей засуджених для того, щоби можна було їх тримати на ланцюжку і вони покірно виконували би волю зверху.
Це злочинний, антиукраїнський метод добору кадрів, не той метод, який потрібен для добра української нації. Я в українській республіканській партії Собор, яка є в опозиції. Разом ми створили фракцію Юлії Тимошенко, також опозиційну. ЗМІ, телебачення для нас закриті, і народ не має можливості чути думку опозиційних сил. Таким чином на 12-му році незалежності в Україні не реалізовані ні ідеали віри в державотворення, ні щодо духовної та матеріальної атмосфери. Таким чином перед українською нацією стоїть найгостріше питання - як замінити ту злодійсько-мафіозно-бандитську владу, яка тепер керує Україною, на патріотично-демократичну українську владу. При чому наші можливості не розширюються а звужуються, бо ті бандитські кадри заповнюють дуже багато відповідальних посад. Народ все більше і більше незадоволений, і тому схиляється до нас. Вибори 31 березня показали, що, коли б вибори були за пропорційною системою, то народ змінив би Кучму і ті кучмівські партії. На жаль, виборчий закон не дав можливості цього зробити, тому ми тепер знаходимося у такому стані. Проте, опозиція рішуча, ми активно діємо, і я впевнений, що нам удасться усунути антиукраїнську й антинародну владу і замінити її патріотичною владою.
У відкритому листі на ім’я Кучми, правозахисники заявили, що діяльність самого президента, його адміністрації, а також виконавчих органів не сприяють нормальному діалогу між організаціями громадянського суспільства і владою.
Критично до керівництва держави налаштовані й колишні дисиденти, політв’язні, які свого часу боролися за утвердження основних прав людини та незалежність Української держави. Адже йде вже 12-й рік незалежності України, але й досі значна частина українських громадян нарікає на нинішні важкі умови життя, перш за все, йдеться про соціальні проблеми.
Про яку Україну мріяли колишні політв’язні і яку Україну маємо сьогодні? І що треба зробити для покращення життя в українському суспільстві? З такими запитаннями ми звернулися до колишнього довголітнього політв’язня, а нині народного депутата України Левка Лук’яненка.
Левко Лук’яненко:
Колись ми всі мріяли про те, щоб Україна була незалежною державою. Нам хотілося, щоб Україна була і вільною й багатою. Ми хотіли реалізувати нашу національну мрію й предмет національної гордості, щоб українська нація мала свою незалежну державу. Разом із тим, ми виходили з того, що українська земля й місце України на земній кулі є дуже сприятливе, і тому життєвий рівень буде дуже високий. За це ми боролися, це гріло наші серця і світило, як зоря в небі.
А тут вийшло зовсім інакше. У 91-му році національному організму не вистачило сили зробити одночасно мирну соціальну революцію і замінити владу. І влада залишилася стара - компартійна влада. Місцеві компартійні влади утворили мафіозні злодійські клани, які розкрадали і далі розкрадають багато нашої держави. Поступово, під час перебування другого президента - Кучми встановилося правило добору кадрів на всі посади у виконавчій владі за злодійським принципом. Хто був злочинцем, був засуджений, або ще щось, отих людей беруть на службу і вони зараз керують Україною. Останнім найяскравішим прикладом є те, що двічі засуджена людина - Янукович стає прем’єр-міністром. Отже, президент Кучма очолює державну систему, в яку добирають людей засуджених для того, щоби можна було їх тримати на ланцюжку і вони покірно виконували би волю зверху.
Це злочинний, антиукраїнський метод добору кадрів, не той метод, який потрібен для добра української нації. Я в українській республіканській партії Собор, яка є в опозиції. Разом ми створили фракцію Юлії Тимошенко, також опозиційну. ЗМІ, телебачення для нас закриті, і народ не має можливості чути думку опозиційних сил. Таким чином на 12-му році незалежності в Україні не реалізовані ні ідеали віри в державотворення, ні щодо духовної та матеріальної атмосфери. Таким чином перед українською нацією стоїть найгостріше питання - як замінити ту злодійсько-мафіозно-бандитську владу, яка тепер керує Україною, на патріотично-демократичну українську владу. При чому наші можливості не розширюються а звужуються, бо ті бандитські кадри заповнюють дуже багато відповідальних посад. Народ все більше і більше незадоволений, і тому схиляється до нас. Вибори 31 березня показали, що, коли б вибори були за пропорційною системою, то народ змінив би Кучму і ті кучмівські партії. На жаль, виборчий закон не дав можливості цього зробити, тому ми тепер знаходимося у такому стані. Проте, опозиція рішуча, ми активно діємо, і я впевнений, що нам удасться усунути антиукраїнську й антинародну владу і замінити її патріотичною владою.
