Варшава, 30 грудня 2002 - Керівники Об’єднання Українців Польщі назвали 2002 рік – роком проблем, успіхів та сподівань. І саме в такому порядку слід би розглядати основні події, які сталися протягом минаючого року у різних аспектах українського життя у Польщі.
Початок 2002-го року виявився проблемним не тільки для українців, але й для усіх нацменшин у Польщі. Суть проблеми полягала в тому, що тодішній міністр культури Анджей Целінський вирішив заощадити коштом нацменшин, тобто урізаючи їм бюджети на культурно-освітницьку діяльність, організаторами якої є в основному товариства і об’єднання представників різних національностей. Організаціям нацменшин таки вдалося відстояти свої бюджети, але реально кошти на їхню діяльність почали надходити лише у травні.
Це викликало особливу нервозність в Об’єднанні Українців Польщі, оскільки у цей рік виповнилося 55 років сумновідомої акції “Вісла”, коли сто сорок тисяч українців були вигнані з батьківських земель на сході Польщі і розпорошені на колишніх понімецьких територіях заходу і півночі країни. У зв’язку з річницею було заплановано проведення цілого ряду заходів на вшанування пам’яті жертв тієї трагічної події, які ОУП почав проводити, як кажуть, на свій страх і ризик. Отже, починаючи від квітня, у десяти містах Польщі відбулися виставки фотографій та матеріалів, котрі збереглися з того трагічного 47-го року. Крім того, в кількох осередках відбулася презентація документального фільму “Кадри з історією” на ту ж тему, та спільно з польським Інститутом Національної Пам’яті було організовано наукову конференцію “Поляки і українці в 1939-1947 роках”. Усі згадані заходи спричинилися до згуртування і пожвавлення українських середовищ у Польщі задля чергового наголошення у суспільній свідомості проблем нацменшини, які по сьогоднішній день так і не вирішені польською владою.
Однією із таких проблем є те, що так і не дочекалися виплати хоч би символічних компенсацій за кривди завдані комуністичним режимом колишні в’язні концтабору Явожно. Під час проведення акції “Вісла” до цього концтабору потрапило кілька тисяч українців, звинувачених у співпраці з партизанами з УПА, в основному інтелігенція і духовенство. Багато з них там загинули. На сьогоднішній день серед живих залишилося неповних дві сотні колишніх в’язнів-українців, отже, символічна компенсація аж ніяк не переобтяжила б бюджет польської держави. Але, як вважають, місцеві українці на такий символічний жест немає політичної згоди у самому керівництві країною.
Серед виразних успіхів минаючого року, можна назвати першу в історії зустріч представників греко-католицької та православної церков Польщі задля вирішення проблеми уніатських храмів, які комуністична влада передала колись православній церкві. До вирішення ще, зрозуміло, дуже далеко, але вже сам початок діалогу є явищем надзвичайно втішним і обнадійливим. Не менш важливим було і те, що в осінніх виборах до органів місцевого самоврядування перемогу отримало чимало етнічних українців у місцях компактного проживання нацменшини. Це без сумніву матиме вплив на зміцнення місцевих осередків української культури, а також українського шкільництва.
Ну а серед сподівань українців у Польщі щодо недалекого майбутнього є надія на те, що відзначення 60-ї річниці антипольської акції УПА на Волині, коли загинуло чимало мирного польського населення, не стане черговим витком антиукраїнської істерії, яку без сумніву спробують роздмухати право-радикальні польські середовища. І ще польські українці сподіваються на те, що впровадження візового режиму з Україною, не дуже обмежить їхню можливість для контактів із, як кажуть, історичною батьківщиною.
Початок 2002-го року виявився проблемним не тільки для українців, але й для усіх нацменшин у Польщі. Суть проблеми полягала в тому, що тодішній міністр культури Анджей Целінський вирішив заощадити коштом нацменшин, тобто урізаючи їм бюджети на культурно-освітницьку діяльність, організаторами якої є в основному товариства і об’єднання представників різних національностей. Організаціям нацменшин таки вдалося відстояти свої бюджети, але реально кошти на їхню діяльність почали надходити лише у травні.
Це викликало особливу нервозність в Об’єднанні Українців Польщі, оскільки у цей рік виповнилося 55 років сумновідомої акції “Вісла”, коли сто сорок тисяч українців були вигнані з батьківських земель на сході Польщі і розпорошені на колишніх понімецьких територіях заходу і півночі країни. У зв’язку з річницею було заплановано проведення цілого ряду заходів на вшанування пам’яті жертв тієї трагічної події, які ОУП почав проводити, як кажуть, на свій страх і ризик. Отже, починаючи від квітня, у десяти містах Польщі відбулися виставки фотографій та матеріалів, котрі збереглися з того трагічного 47-го року. Крім того, в кількох осередках відбулася презентація документального фільму “Кадри з історією” на ту ж тему, та спільно з польським Інститутом Національної Пам’яті було організовано наукову конференцію “Поляки і українці в 1939-1947 роках”. Усі згадані заходи спричинилися до згуртування і пожвавлення українських середовищ у Польщі задля чергового наголошення у суспільній свідомості проблем нацменшини, які по сьогоднішній день так і не вирішені польською владою.
Однією із таких проблем є те, що так і не дочекалися виплати хоч би символічних компенсацій за кривди завдані комуністичним режимом колишні в’язні концтабору Явожно. Під час проведення акції “Вісла” до цього концтабору потрапило кілька тисяч українців, звинувачених у співпраці з партизанами з УПА, в основному інтелігенція і духовенство. Багато з них там загинули. На сьогоднішній день серед живих залишилося неповних дві сотні колишніх в’язнів-українців, отже, символічна компенсація аж ніяк не переобтяжила б бюджет польської держави. Але, як вважають, місцеві українці на такий символічний жест немає політичної згоди у самому керівництві країною.
Серед виразних успіхів минаючого року, можна назвати першу в історії зустріч представників греко-католицької та православної церков Польщі задля вирішення проблеми уніатських храмів, які комуністична влада передала колись православній церкві. До вирішення ще, зрозуміло, дуже далеко, але вже сам початок діалогу є явищем надзвичайно втішним і обнадійливим. Не менш важливим було і те, що в осінніх виборах до органів місцевого самоврядування перемогу отримало чимало етнічних українців у місцях компактного проживання нацменшини. Це без сумніву матиме вплив на зміцнення місцевих осередків української культури, а також українського шкільництва.
Ну а серед сподівань українців у Польщі щодо недалекого майбутнього є надія на те, що відзначення 60-ї річниці антипольської акції УПА на Волині, коли загинуло чимало мирного польського населення, не стане черговим витком антиукраїнської істерії, яку без сумніву спробують роздмухати право-радикальні польські середовища. І ще польські українці сподіваються на те, що впровадження візового режиму з Україною, не дуже обмежить їхню можливість для контактів із, як кажуть, історичною батьківщиною.
