Варшава, 7 січня 2003 – Рік, котрий щойно розпочався, буде справжнім випробовуванням для українсько-польських відносин у різних їхніх сферах. Упровадження візового режиму може обмежити не тільки можливості українського заробітчанства у Польщі чи польського бізнесу, зорієнтованого на клієнта зі сходу, але й стосунки між культурними середовищами обох країн. Про розвиток українсько-польської культурної співпраці – розмова з перекладачкою української літератури та директором фонду підтримки української культури Олександрою Гнатюк.
Пані Олександра Гнатюк переклала польською мовою цілу низку книжок молодої української літератури, але, крім цього, готує молоде покоління перекладачів, переконує польських видавців видавати українську літературу, організовує наукові конференції та літературні заходи. Пані Гнатюк включилася в цю діяльність відразу після 1989 року, тому мала змогу зблизька спостерігати за розвитком українсько-польської співпраці впродовж останніх тринадцяти років.
На думку пані Гнатюк, перший період розвитку культурної співпраці був дуже активним, але мало корисним. Організовувалось чимало різних днів української культури чи зустрічей із цікавими людьми, але переважно ці заходи не мали ніякого конкретного впливу на налагодження культурної співпраці. Свідченням цього був хоч би той факт, що від 1989 до 1993 років не було видано польською мовою жодної української книжки. У 1993 вийшли друком “Орда” Романа Іваничука та Франків “Мойсей”, що теж не було особливо позитивним симптомом. Лише у 1994 році вийшов збірник низки авторів нової української літератури під назвою “Рибо-Вино-Кур”. Пані Гнатюк, яка була упорядником цього збірника, пригадує, як важко їй було переконати видавця та зацікавити літературних критиків. Півтора місяця “Ґазета виборча” зволікала з тим, щоб надрукувати есе молодого українського автора Юрія Андруховича. Тепер у Польщі нікому не треба пояснювати, хто такий Андрухович, говорить пані Олександра: «Багато дуже видавців, багато дуже часописів – Newsweek, Ґазета виборча, інші – звертаються з проханням і до самого автора, і до перекладачів дати саме щось Юрія Андруховича, якісь есе. Багато хто замовляє просто самого письменника, тексти, так що я вважаю, що різниця за вісім років є надзвичайна».
Однак ситуація розвивалася не завжди так, як хотілось би. Зокрема, минулий рік не був особливо плідним з огляду і як на не найкращий стан польської економіки, так і на певні події швидше політичного, а не культурного характеру. Олександра Гнатюк: «Значно важче переконувати потенційних жертводавців до того, щоб вони надали кошти на будь-які польсько-українські справи, в ситуації, коли настає якесь загострення. А воно настало минулого року».
Пані Гнатюк, виходячи з тієї інформації, яку вона має, покладає на рік 2003-й більші надії. Цього року повинні вийти польською мовою книжки Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Тараса Прохаська та дебютна книжка Наталки Сняданко. І це не все, а тільки те, про що знає пані Олександра. З іншого ж боку, цілком імовірним є обмеження персональних контактів між людьми культури з обох країн із огляду на запровадження віз. Міжнародна школа гуманітарних наук, де працює пані Гнатюк, планує провести більшість українсько-польських заходів іще до червня, тобто до впровадження візового режиму.
Пані Олександра Гнатюк переклала польською мовою цілу низку книжок молодої української літератури, але, крім цього, готує молоде покоління перекладачів, переконує польських видавців видавати українську літературу, організовує наукові конференції та літературні заходи. Пані Гнатюк включилася в цю діяльність відразу після 1989 року, тому мала змогу зблизька спостерігати за розвитком українсько-польської співпраці впродовж останніх тринадцяти років.
На думку пані Гнатюк, перший період розвитку культурної співпраці був дуже активним, але мало корисним. Організовувалось чимало різних днів української культури чи зустрічей із цікавими людьми, але переважно ці заходи не мали ніякого конкретного впливу на налагодження культурної співпраці. Свідченням цього був хоч би той факт, що від 1989 до 1993 років не було видано польською мовою жодної української книжки. У 1993 вийшли друком “Орда” Романа Іваничука та Франків “Мойсей”, що теж не було особливо позитивним симптомом. Лише у 1994 році вийшов збірник низки авторів нової української літератури під назвою “Рибо-Вино-Кур”. Пані Гнатюк, яка була упорядником цього збірника, пригадує, як важко їй було переконати видавця та зацікавити літературних критиків. Півтора місяця “Ґазета виборча” зволікала з тим, щоб надрукувати есе молодого українського автора Юрія Андруховича. Тепер у Польщі нікому не треба пояснювати, хто такий Андрухович, говорить пані Олександра: «Багато дуже видавців, багато дуже часописів – Newsweek, Ґазета виборча, інші – звертаються з проханням і до самого автора, і до перекладачів дати саме щось Юрія Андруховича, якісь есе. Багато хто замовляє просто самого письменника, тексти, так що я вважаю, що різниця за вісім років є надзвичайна».
Однак ситуація розвивалася не завжди так, як хотілось би. Зокрема, минулий рік не був особливо плідним з огляду і як на не найкращий стан польської економіки, так і на певні події швидше політичного, а не культурного характеру. Олександра Гнатюк: «Значно важче переконувати потенційних жертводавців до того, щоб вони надали кошти на будь-які польсько-українські справи, в ситуації, коли настає якесь загострення. А воно настало минулого року».
Пані Гнатюк, виходячи з тієї інформації, яку вона має, покладає на рік 2003-й більші надії. Цього року повинні вийти польською мовою книжки Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Тараса Прохаська та дебютна книжка Наталки Сняданко. І це не все, а тільки те, про що знає пані Олександра. З іншого ж боку, цілком імовірним є обмеження персональних контактів між людьми культури з обох країн із огляду на запровадження віз. Міжнародна школа гуманітарних наук, де працює пані Гнатюк, планує провести більшість українсько-польських заходів іще до червня, тобто до впровадження візового режиму.
