На борту туніського судна “Аміра-1”, яке 6 січня вийшло з Маріупольського порту з 9 тисячами тонн вугілля, перебували 24 члени екіпажу – громадяни Тунісу, Туреччини та Азербайджану. Зранку 9 січня, перебуваючи на 100 кілометрів південніше від кримського мису Сарич, “Аміра-1” подало сигнал “СОС!”. У цей час у тому районі Чорного моря був чотирибальний шторм. Три українські кораблі, один російський та один турецький, а також гелікоптер української цивільної авіації і літак Чорноморського флоту Росії, які вели пошук, зникле судно не виявили. Натомість були знайдені аварійний буй, рятувальний пліт і рятувальні кола з цього судна. Доля людей, які перебували на борту “Аміри-1”, досі не відома, попри те, що в середу до пошуків долучився літак Військово-повітряних Сил Туреччини.
Суховантажне судно “Аміра-1” – щонайменше шостий плавзасіб, який за останні кілька років зникає в цій акваторії Чорного моря. Нагадаю, що наприкінці 1997 року неподалік мису Лукул зник сейнер «Саор-3» з шістьма моряками на борту, а в липні 1998 року тут загинуло рибальське судно «Шквал»; із 9 рибалок урятувався лише один. У серпні 2000 року зазнав аварії рибальський мотобот “Низовець”, але всі члени екіпажу врятувалися. 26 січня 2001 року у 100 милях від Севастополя затонув теплохід "Пам'ять Меркурія". З 52 осіб, які перебували на борту, врятувалися 32; 20 осіб загинули чи пропали безвісти. У грудні того ж року потонув теплохід “Чорноморець”, були жертви.
Щоразу допомога тим, хто потрапив у біду, надходила з запізненням. Саме тому 12 лютого 2001 року в Севастополі був створений Морський рятувальний координаційний центр. Із того часу він брав участь у 79 операціях із надання допомоги аварійним кораблям і суднам, за його участі були врятовані 124 людини і 32 плавзасоби, що зазнали лиха.
Однак наприкінці минулого року уряд ухвалив ліквідувати севастопольський Центр. За іронією долі 8 січня він був остаточно ліквідований. А наступного дня надійшов сигнал “СОС!” від туніського судна. І хоча всі головні сили, що були задіяні для пошуково-рятувальних заходів, перебували в Севастополі та Ялті, координацію і керівництво операцією Київ поклав на Одеський морський рятувальний центр.
Фахівці кажуть, що шансів знайти туніських моряків живими вже не залишилося практично ніяких. Низька температура повітря та води і запізнення допомоги вирішили їхню долю. Як і те, що більша частина навігаційних об’єктів та обладнання на території Криму і далі перебуває в руках Чорноморського флоту Росії. Україна продовжує нести відповідальність за безпеку судноплавства у своїх прибережних водах, однак, як виглядає, з об’єктивних і суб’єктивних причин вона не здатна цю безпеку гарантувати, як і вчасну та кваліфіковану допомогу на випадок біди.