Київ, 27 січня 2003 – Які ми є – українці? Дуже довго це дитяче питання було заборонене. За справу зіставлення українців із росіянами Миколу Костомарова нарекли основоположником українського націоналізму. Гоголь теж був сильно запідозрений. Ленін дав українцям свою цитату, із якої видно, що вони такі самі, як росіяни. Не відомо, чи все те читав посол Росії в Києві Віктор Черномирдін, але від себе він дослівно повторює Леніна, от тільки мовою нового руського: «в характєрє я отлічій не віжу».
То все ж – які вони є – українці? На це запитання відповідає письменник, громадський діяч, колишній політв’язень Євген Сверстюк:
Чомусь, коли ми були на засланнях у Росії, нас, українців, зразу впізнавали. І наших депортованих селян у Росії відразу впізнавали. І наших солдатів на фронті впізнавали й забороняли разом збиратися в землянках. А наших селян в 1933-му навіть у Воронезькій, Курській області, на Кубані впізнавали й заганяли в зону голодної смерті. Та й зараз у Москві є зазивали, які чомусь вербують хохлів на будівельні роботи. Хоча наші бояться признаватися, що українці, бо на них полює російський рекет.
Президент Кучма має свою думку про українців. «Ми народ с прідурью», – сказав він напідпитку в Тюмені. Але не відомо, який народ – бо до свого прем’єрства Кучма за паспортом писався «русскій». Видно, тут і ховається різниця між братніми народами. Українці повірили Кучмі на слово, а росіяни тричі перевірили б його документи. Москва сльозам не вірить.
І ще одна різниця. Українець і росіянин знайшли скарб. Росіянин зрадів: «Ну, давай подєлімся по-братскі!» – «Ні, будемо ділитися порівну», – відрізав упертий українець.
Панові Черномирдіну на дипломатичній посаді це все відомо більше, ніж будь-кому. Він читає російську пресу, де про Україну постійно йде негативна й брехлива інформація. Він знає, що таке російська дипломатія як мистецтво обману. Ось чому і українці, і росіяни – громадяни України – знають, що коли до нас приїжджає німецька чи французька делегація, то вони чекають від нас правової коректності й відповідальності. А коли приїжджає російська делегація, то вимагає від нас братньої поступливості і дурнуватої згоди. Тобто вона приїжджає з циганською хитрістю і хамовитістю Селезньова.
От і зараз нас потішають приїздом російського президента Путіна, що хоче відкрити рік Росії в Україні. Чи знає він, що ми маємо вже 350 років Росії в Україні? Чи знає він, що Україна переживає зараз історію 70-річчя голодомору – голодну смерть 7 мільйонів?
Напевно, господар Кремля Путін знає, що Україна чекає вибачення й прохання прощення за голодомор, організований Кремлем. Але цей рідкісний гість надумав приїхати до Києва в день, коли 85 років тому під Крутами наші студенти боронили Київ від гостей із Москви. Невже йому хочеться, щоб ми нагадали? Колишній жандармський полковник Муравйов у Києві, січень 1918 року, колишній полковник КДБ Путін, січень 2003 року.
Очевидно, богомільний Путін відвідає Лавру, побачить дзвіницю, яку з гармат обстрілювали гості з Москви у 1918 році і помолиться за митрополита Володимира, якого вони розстріляли, помилується Успенським собором, який за наказом Кремля було висаджено в повітря 1941 року і який ми відбудували, щоб передати в Московський патріархат.
Є різниця в характерах. Ви схоплюєте, пане Черномирдін? Усі ці пригадування прикрі, але забуття – це злочин і боягузтво. Усі ми відповідальні за долю свого краю, долю світу, і ми повинні нагадувати і собі, і всім людям відомий псалом: «Бо відає Господь путь праведних, а путь нечестивих погибне».
Побажаємо ж одні одним путі правди і добра, і щоб більше було і в нашому, і в вашому народі тих, що стають на путь праведних, тобто готових відректися від лукавства й підступу, а також готових активно протистояти обманові, підступам і лукавству, бо інша дорога погибельна.
То все ж – які вони є – українці? На це запитання відповідає письменник, громадський діяч, колишній політв’язень Євген Сверстюк:
Чомусь, коли ми були на засланнях у Росії, нас, українців, зразу впізнавали. І наших депортованих селян у Росії відразу впізнавали. І наших солдатів на фронті впізнавали й забороняли разом збиратися в землянках. А наших селян в 1933-му навіть у Воронезькій, Курській області, на Кубані впізнавали й заганяли в зону голодної смерті. Та й зараз у Москві є зазивали, які чомусь вербують хохлів на будівельні роботи. Хоча наші бояться признаватися, що українці, бо на них полює російський рекет.
Президент Кучма має свою думку про українців. «Ми народ с прідурью», – сказав він напідпитку в Тюмені. Але не відомо, який народ – бо до свого прем’єрства Кучма за паспортом писався «русскій». Видно, тут і ховається різниця між братніми народами. Українці повірили Кучмі на слово, а росіяни тричі перевірили б його документи. Москва сльозам не вірить.
І ще одна різниця. Українець і росіянин знайшли скарб. Росіянин зрадів: «Ну, давай подєлімся по-братскі!» – «Ні, будемо ділитися порівну», – відрізав упертий українець.
Панові Черномирдіну на дипломатичній посаді це все відомо більше, ніж будь-кому. Він читає російську пресу, де про Україну постійно йде негативна й брехлива інформація. Він знає, що таке російська дипломатія як мистецтво обману. Ось чому і українці, і росіяни – громадяни України – знають, що коли до нас приїжджає німецька чи французька делегація, то вони чекають від нас правової коректності й відповідальності. А коли приїжджає російська делегація, то вимагає від нас братньої поступливості і дурнуватої згоди. Тобто вона приїжджає з циганською хитрістю і хамовитістю Селезньова.
От і зараз нас потішають приїздом російського президента Путіна, що хоче відкрити рік Росії в Україні. Чи знає він, що ми маємо вже 350 років Росії в Україні? Чи знає він, що Україна переживає зараз історію 70-річчя голодомору – голодну смерть 7 мільйонів?
Напевно, господар Кремля Путін знає, що Україна чекає вибачення й прохання прощення за голодомор, організований Кремлем. Але цей рідкісний гість надумав приїхати до Києва в день, коли 85 років тому під Крутами наші студенти боронили Київ від гостей із Москви. Невже йому хочеться, щоб ми нагадали? Колишній жандармський полковник Муравйов у Києві, січень 1918 року, колишній полковник КДБ Путін, січень 2003 року.
Очевидно, богомільний Путін відвідає Лавру, побачить дзвіницю, яку з гармат обстрілювали гості з Москви у 1918 році і помолиться за митрополита Володимира, якого вони розстріляли, помилується Успенським собором, який за наказом Кремля було висаджено в повітря 1941 року і який ми відбудували, щоб передати в Московський патріархат.
Є різниця в характерах. Ви схоплюєте, пане Черномирдін? Усі ці пригадування прикрі, але забуття – це злочин і боягузтво. Усі ми відповідальні за долю свого краю, долю світу, і ми повинні нагадувати і собі, і всім людям відомий псалом: «Бо відає Господь путь праведних, а путь нечестивих погибне».
Побажаємо ж одні одним путі правди і добра, і щоб більше було і в нашому, і в вашому народі тих, що стають на путь праведних, тобто готових відректися від лукавства й підступу, а також готових активно протистояти обманові, підступам і лукавству, бо інша дорога погибельна.
