Варшава, 31 січня 2003 – У Польщі знову виник конфлікт довкола пам’ятників. Тільки цього разу йдеться не про українські пам’ятники на сході країни, а про німецькі на заході, а саме в Опольському воєводстві, де мешкає найбільше польських громадян німецького походження. Голова Опольського воєводства звернувся з вимогою до організацій німецької меншини усунути з пам’ятників елементи, які суперечать вимогам польських законів та відповідних домовленостей. Місцеві ж німці вважають, що вони нічого не порушували. Минулого тижня в Ополє приїхали зі столиці представники Національної Ради Охорони Боротьби та Мучеництва, щоб допомогти знайти компроміс місцевій владі з мешканцями німецького походження.
Після розпаду комуністичної системи етнічні німці, що мешкають на західних землях сучасної Польщі, отримали можливість створити свої організації, розвивати мову й культуру. Згодом прийшов час і на вшанування їхніх предків, котрі мешкали на цих землях і стали жертвами Другої світової війни. Проблема була лише в тому, що мешканці цих теренів були підданими Третього Рейха, і тому більшість чоловіків загинула в рядах Вермахту чи підрозділів СС, а жінки, діти і старці в більшості були прогнані зі своєї батьківщини, котру переможці передали польській державі як компенсацію за втрачені території на сході. Однак, для тих німців, які нині живуть на Опольщині, їхні близькі, що загинули під час Другої світової, були, перш за все, не «солдатами фюрера» чи «прихильниками нацизму», а дідусями та бабусями, татусями та мамусями, пам’ять яких вони хотіли гідно вшанувати.
Виходячи з цього, демократична польська влада дозволила німецькій меншині ставити пам’ятники, але з формулюванням «німецьким мешканцям цих земель, котрі стали жертвами Другої світової війни», що виключало наявність якихось мілітарних елементів. Однак, дійсність виявилася дещо іншою – із 47 пам’ятників, встановлених німецькими організаціями на Опольщині, тільки 8 відповідають зазначеним вимогам. Головні порушення – це надписи назв місцевостей гітлерівського періоду, відсутність перекладів польською мовою німецьких таблиць, а на деяких пам’ятниках навіть зображено солдат у касках із характерними значками «дві блискавки».
Знавець польсько-німецьких стосунків, публіцист тижневика «Політика» Адам Кжемінський не схильний драматизувати цей конфлікт довкола пам’ятників: «Ми вже мали подібний скандал 10 років тому. Це є повторна хвиля – знову буде суперечка про ті гітлерівські символи, які німці повинні усунути. Гадаю, що німецька меншість піде на якість поступки, але ця хвиля повертатиметься знову й знову».
Пан Кжемінський вважає, що цей скандал є наслідком місцевого політиканства, яке не зможе вплинути на польсько-німецькі стосунки, що базуються на сьогоденні, а не на минулому, і тому є цілком добрими: «У цьому немає нічого нового – націоналістичні середовища з обох боків час від часу подають голос. Але те, що наші стосунки є добрими було видно хоч би на копенгагенській зустрічі Європейського Союзу».
За ходом цього конфлікту із зацікавленням спостерігають також середовища місцевих українців, порівнюючи з тим, як вирішуються проблеми українських поховань на сході Польщі чи польських кладовищ на Західній Україні.
Після розпаду комуністичної системи етнічні німці, що мешкають на західних землях сучасної Польщі, отримали можливість створити свої організації, розвивати мову й культуру. Згодом прийшов час і на вшанування їхніх предків, котрі мешкали на цих землях і стали жертвами Другої світової війни. Проблема була лише в тому, що мешканці цих теренів були підданими Третього Рейха, і тому більшість чоловіків загинула в рядах Вермахту чи підрозділів СС, а жінки, діти і старці в більшості були прогнані зі своєї батьківщини, котру переможці передали польській державі як компенсацію за втрачені території на сході. Однак, для тих німців, які нині живуть на Опольщині, їхні близькі, що загинули під час Другої світової, були, перш за все, не «солдатами фюрера» чи «прихильниками нацизму», а дідусями та бабусями, татусями та мамусями, пам’ять яких вони хотіли гідно вшанувати.
Виходячи з цього, демократична польська влада дозволила німецькій меншині ставити пам’ятники, але з формулюванням «німецьким мешканцям цих земель, котрі стали жертвами Другої світової війни», що виключало наявність якихось мілітарних елементів. Однак, дійсність виявилася дещо іншою – із 47 пам’ятників, встановлених німецькими організаціями на Опольщині, тільки 8 відповідають зазначеним вимогам. Головні порушення – це надписи назв місцевостей гітлерівського періоду, відсутність перекладів польською мовою німецьких таблиць, а на деяких пам’ятниках навіть зображено солдат у касках із характерними значками «дві блискавки».
Знавець польсько-німецьких стосунків, публіцист тижневика «Політика» Адам Кжемінський не схильний драматизувати цей конфлікт довкола пам’ятників: «Ми вже мали подібний скандал 10 років тому. Це є повторна хвиля – знову буде суперечка про ті гітлерівські символи, які німці повинні усунути. Гадаю, що німецька меншість піде на якість поступки, але ця хвиля повертатиметься знову й знову».
Пан Кжемінський вважає, що цей скандал є наслідком місцевого політиканства, яке не зможе вплинути на польсько-німецькі стосунки, що базуються на сьогоденні, а не на минулому, і тому є цілком добрими: «У цьому немає нічого нового – націоналістичні середовища з обох боків час від часу подають голос. Але те, що наші стосунки є добрими було видно хоч би на копенгагенській зустрічі Європейського Союзу».
За ходом цього конфлікту із зацікавленням спостерігають також середовища місцевих українців, порівнюючи з тим, як вирішуються проблеми українських поховань на сході Польщі чи польських кладовищ на Західній Україні.
