Прага, 12 лютого 2003 – Плановану на четвер зустріч президентів України і Польщі Леоніда Кучми й Александра Квасьнєвського в Кучминій резиденції на Івано-Франківщині офіційно присвячено «питанням політичної й економічної співпраці двох країн». Але ця зустріч знову нагадує про думку аналітиків щодо ще одного значення польсько-українських зв’язків: крім двосторонніх контактів сусідніх дружніх держав, у яких Польща обіцяє допомогти Україні з європейською інтеґрацією, ці взаємини мають велике значення й для Сполучених Штатів Америки – Вашинґтон використовує свого давнього доброго приятеля, Польщу, для поновлення діялогу з Україною, який перервало відчуження.
Сполучені Штати й попри попсовані останнім часом узаємини, й попри впевненість, що президент України таки давав згоду на продаж до Іраку радарних систем не відмовляються підтримати прагнення України йти шляхом до вступу до Європейського Союзу й союзу НАТО. І при цьому США не приховують і того, що в цьому визначна буде роль Варшави.
Посол США в Україні Карлос Паскуаль, який у середу знову нагадав, що Україна має не втрачати зацікавленості в процесі інтеґрації до НАТО й робити в цьому напрямку швидкі кроки, дещо раніше схарактеризував роль Польщі так: «Вони мають здатність відверто говорити з українцями з позицій власного досвіду й висловити їм те, що вважають за необхідне, про успішний перехід до євроатлантичної інтеґрації. У багатьох випадках це має значно більшу вагу, ніж могли б висловити ми», – заявив посол США.
І президенти Польщі і США Александр Квасьнєвський і Джордж Буш у перебігу зустрічі минулого місяця в Вашинґтоні знайшли час, щоб, крім війни проти тероризму й становища навколо Іраку, обговорити й Україну як одне з вельми важливих питань, підтвердив для Радіо Свобода речник посольства Польщі у США Алекс Міхальскі: «Пан Квасьнєвський говорив із президентом Бушем про Україну. Пан Квасьнєвський завжди наголошує на тому, що Україна важлива – вона є частина Європи, і щодо України мала б бути активніша політика, яка намагалася б не залишити Україну позаду».
А тим часом Україна й глибока ізоляція її влади стають дедалі невідкладнішими проблемами і для самої України, і для Польщі, і для США, наголошує Януш Буґайскі, аналітик родом із Польщі вашинґтонського Центру стратегічних досліджень, в інтерв’ю для Радіо Свобода: «Справа стала нагальнішою після скандалів із озброєннями і навіпавторитарних дій влади президента Кучми в Україні. Україна, яка була дуже наближена до Сполучених Штатів, нині віддрейфувала геть і сприймається в дуже неґативному світлі – і поляки бояться, що це може підштовхнути Україну ближче до Росії, чого, звичайно, Польща не бажає».
Не бажають цього й США – і, як повідомив днями Карлос Паскуаль, американські урядові органи уважно стежать за впливом Росії на Україну. Але чимало аналітиків не вважають польсько-американські зусилля щодо України вартими уваги – на їхню думку, хаотична українська держава вже потрапила під сильний економічний і політичний вплив Росії. Із ними не згоден історик із Університету Торонто Роберт Пол Маґочі – на його думку, перспектива приєднання України до Заходу може видаватися неймовірною, але на все потрібен час: «Ми знаємо, що 10 – 15 років тому не було й задуму, не було й уявлення про те, що нинішні члени чи кандидати на членство в Європейському Союзі будуть ними хоч колись. Є близька й далека історична перспектива. Із близької багато що дуже часто не виглядає добре. А з далекої, я б стверджував, це не є неминуче».
І, незважаючи на офіційне небажання Євросоюзу бачити в Україні майбутнього кандидата на вступ, а лише «особливого сусіда», уже запрошена до ЄС Польща як свій, так би мовити, перший внесок пропонує власний новий план східної політики єдиної Європи – який, за повідомленнями, передбачає довгострокову європейську політику щодо вступу України до Євросоюзу.
Сполучені Штати й попри попсовані останнім часом узаємини, й попри впевненість, що президент України таки давав згоду на продаж до Іраку радарних систем не відмовляються підтримати прагнення України йти шляхом до вступу до Європейського Союзу й союзу НАТО. І при цьому США не приховують і того, що в цьому визначна буде роль Варшави.
Посол США в Україні Карлос Паскуаль, який у середу знову нагадав, що Україна має не втрачати зацікавленості в процесі інтеґрації до НАТО й робити в цьому напрямку швидкі кроки, дещо раніше схарактеризував роль Польщі так: «Вони мають здатність відверто говорити з українцями з позицій власного досвіду й висловити їм те, що вважають за необхідне, про успішний перехід до євроатлантичної інтеґрації. У багатьох випадках це має значно більшу вагу, ніж могли б висловити ми», – заявив посол США.
І президенти Польщі і США Александр Квасьнєвський і Джордж Буш у перебігу зустрічі минулого місяця в Вашинґтоні знайшли час, щоб, крім війни проти тероризму й становища навколо Іраку, обговорити й Україну як одне з вельми важливих питань, підтвердив для Радіо Свобода речник посольства Польщі у США Алекс Міхальскі: «Пан Квасьнєвський говорив із президентом Бушем про Україну. Пан Квасьнєвський завжди наголошує на тому, що Україна важлива – вона є частина Європи, і щодо України мала б бути активніша політика, яка намагалася б не залишити Україну позаду».
А тим часом Україна й глибока ізоляція її влади стають дедалі невідкладнішими проблемами і для самої України, і для Польщі, і для США, наголошує Януш Буґайскі, аналітик родом із Польщі вашинґтонського Центру стратегічних досліджень, в інтерв’ю для Радіо Свобода: «Справа стала нагальнішою після скандалів із озброєннями і навіпавторитарних дій влади президента Кучми в Україні. Україна, яка була дуже наближена до Сполучених Штатів, нині віддрейфувала геть і сприймається в дуже неґативному світлі – і поляки бояться, що це може підштовхнути Україну ближче до Росії, чого, звичайно, Польща не бажає».
Не бажають цього й США – і, як повідомив днями Карлос Паскуаль, американські урядові органи уважно стежать за впливом Росії на Україну. Але чимало аналітиків не вважають польсько-американські зусилля щодо України вартими уваги – на їхню думку, хаотична українська держава вже потрапила під сильний економічний і політичний вплив Росії. Із ними не згоден історик із Університету Торонто Роберт Пол Маґочі – на його думку, перспектива приєднання України до Заходу може видаватися неймовірною, але на все потрібен час: «Ми знаємо, що 10 – 15 років тому не було й задуму, не було й уявлення про те, що нинішні члени чи кандидати на членство в Європейському Союзі будуть ними хоч колись. Є близька й далека історична перспектива. Із близької багато що дуже часто не виглядає добре. А з далекої, я б стверджував, це не є неминуче».
І, незважаючи на офіційне небажання Євросоюзу бачити в Україні майбутнього кандидата на вступ, а лише «особливого сусіда», уже запрошена до ЄС Польща як свій, так би мовити, перший внесок пропонує власний новий план східної політики єдиної Європи – який, за повідомленнями, передбачає довгострокову європейську політику щодо вступу України до Євросоюзу.
